English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Привиди Олеського замку
Тижневик "Klosy", 1883 р.
Гусари

Тижневик "Klosy", 1883 р.

Спеціально для містиків, екскурсоводів і дітей. :)

На основі статей Романа Іванчука в львівській газеті "Експрес" кінця 1990-х років.

 

Кореспондент був під стінами замку рівно о 12 ночі. Стражі порядку, що чергують тут після сумнозвісного викрадення картин в 1992 р., в приміщення його не допустили і від пива відмовились. Зате і охоронці, і олещани досить спокійно розповідали про походеньки монаха Кості, заради якого кореспондент і з‘явився в такий символічний час під фортецею.
Офіційний Олеський замок знає про ці дива, але через те, що нічого зробити не може, вдає, ніби нічого й не відбувається. Свідки несподіваних зустрічей з духами вже настільки звикли до цього, що й перестали розповідати один одному про пригоди.

За версією, яку, щоб надати замку особливої таємничості, оповідають екскурсоводи, колись давно, в день св. Антонія, а це середина червня, монах, чех за походженням Ян Каспер (не плутати з мультяшним Каспером!) стрибнув у глибоку криницю. Він зіпсував свято тисячам прочан, що прийшли в монастир на відпуст і чудодійне зцілення (йдеться про монастир капуцинів з костелом св. Антонія поруч з замком, заснований Северином Жевуським. В радянські часи там був гуртожиток ПТУ, зараз – фонди галереї. Див. про це тут). Брати по вірі були впевнені, що бог простить йому цей гріх, адже Ян був душевнохворим. Про цей прикрий випадок навіть зроблено запис у літописі замку. Однак кажуть, що дух монаха не заспокоївся.

Ще одна літографія Ауера.

Ще одна літографія Ауера.

 

Народна версія трохи інша. Мовляв, жив колись монах, був він лихої слави, бо ходив до легковажних жінок. За це його замурували живцем десь між товстезними стінами, прирікши на голодну смерть. Під час реконструкції начебто був знайдений його скелет. І, за чиєюсь нерозумною витівкою, кістки спалили. Цей переказ настільки популярний в Олеську, що тінь монаха, яку інколи бачать, називають не інакше, як Костею.


Не менше див траплялося не лише в монастирю, а й у замку. Екскурсоводи розповідають, що у дочки власника замку Івана Даниловича Марціани було нещасливе кохання з якимось Адамом Жолкевським. Вони обоє покінчили самогубством, а невгамовні душі закоханих й досі блукають по замку, шукаючи одна одну (от цікаво, чи не Марціана з Адамом увіковіченні в бронзі біля ставка у підніжжя замку?)

 

 


 Свідоцтва "очевидців":

Камін

Ось такий камін прикрашав замок колись. Атмосферно.

“Духи? Є, звичайно, але вони нікого не зачіпають... Це було зимою. Ми чергували в замку. Знадвору донеслось рипіння снігу – якісь обережні кроки. Виглянув у вікно і доволі чітко побачив постать дівчини в білому одязі з підсвічником в руках. Я ніколи не потерпав від галюцинацій, але раптом відчув, як їжиться волосся на голові. Не кажу вже про те, що ми звикли у час мертвої тиші чути чиїсь кроки на другому поверсі і якесь легеньке постукування. Трапляється так, що зовнішні двері опечатані, а на деяких внутрішніх – зірвані пломби, хоч усе замкове майно на своєму місці”.


“Як вам сказати? Ось падає тінь від вас на землю. Таку ж тінь у довгому монашому одязі я й бачив. Вона поволі пройшла з монастиря до замку. Якось на моєму чергуванні... Словом, іду і відчуваю позаду себе кроки й якесь холодне дихання в потилицю. Якою може бути реакція в міліціонера? Різко вихоплюю пістолет, розвертаюся і кричу:“Стій!” Нікого нема. Якби хтось збоку за мною спостерігав, помер би з сміху, а мені не до того було. Одного разу, кажуть, через незрозумілі чудасії навіть міліцейську тривогу підняли. Найбільше монаха Кості боялася наша сторожова собака Чора. На людину кидалася без команди, навіть деякі міліціонери з нею не могли “потоваришувати”. А як тільки проходив поруч дух, войовнича Чора ховала хвіст під себе, скавуліла й тікала подалі, а ми, відповідно, завмирали.“


“Одного разу наприкінці зими кількома грамами пошанували колегу з днем народження. Ніхто не впився, бо не було чим. Та й строго у нас з цим, але чоловіки як чоловіки – тем для гучної бесіди скільки завгодно. Раптом стіл захитався так, начебто під ним був землетрус, тарілки самі летіли зі стола, а ми сиділи, як мумії. Видовище не для слабкохарактерних. Потім щось грюкнуло дверима... Костя ж помер голодною смертю, тому й не любить гучних забав.”


“Сидимо якось з колегою в реставраторській. Падає зі стола дерев‘яна тарілка. І не вертикально вниз, а так, наче хтось її горизонтально запустив. Вдарилась об стінку й опинилась на долівці”.


“Приходить одного разу кочегар і каже:”Хлопці, ви так не жартуйте. Я трохи прикимарив, а ви всі мої цигаркові недокурки склали рядочком на підвіконні”. Ми переглянулися – тої ночі в кочегарку ніхто не заходив...”


 Кілька старих світлин "в тему": для похмурості. :)


Буууууууу!


Буууууууу!



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник