English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Роздол (Старий Розділ)
Палац в Роздолі Старому колись належав Лянцкоронським, а зараз казна-кому.

Палац в Роздолі Старому колись належав Лянцкоронським, а зараз казна-кому.


Рельєф в палаці в Роздолі

Цей кадр робити було заборонено. Невже справді щось давньогрецьке? Важко сказати по фото.


Координати: 49°27′43″ пн. ш.24°03′44″ сх. д. 3 т.ж. 

Фільм (польською мовою) про Роздол. (Частина ІІ, Частина ІІІ)

 

Власне, на львівській Миколаївщині ДВА населених пункта містять у своїй назві слово "Роздол". Новий нас не зацікавить - він і справді новий. 28-тисячне місто нафтовиків залишимо для краєзнавчих вправ наступним поколінням, починаючи десь так з року 2222-го.

Але ж в липні 2004 року я ще того не знала, коли відправилася на пошуки палацу, де директор Львівської галереї мистецтв Б. Г. Возницький знайшов унікальні античні скульптури! От і шукала їх спочатку в Новому Роздолі...

Інтелігентного виду жіночки (місцеві вчительки, даю мізиниць на відрізання, якщо помиляюсь!) спрямовують мене до якогось заводу, за яким потрібно звертати двічі праворуч. Для перестраховки перепитую чоловічка, що стоїть за заводом і майже посеред чи то лісу, а чи парку. Так, двічі праворуч, вниз направо. Через три хвилини машина зупиняється біля новороздольського палацу культури - шедевру соцреалізму.

Об'єктом наступних опитувань вибирається аксакал біля кіоску з газетами.

"Що ти, дівчинко, кажеш? Палац? Ну, як тобі треба палац, то ось він. Не цей, а старий? Ну, як тобі треба в старий палац, то ми з тобою підемо..." І так ще довго, нарешті жіночка з черги за газетами визволила мене з цього лексичного полону. Дорогу до місця, де вона працювала, описує докладно: треба не в цьому Роздолі шукати, а в Старому, а там повертати - так, знову праворуч - але за першою хатою, за якою відразу буде зупинка. Чесслово, сказала б: "Спитайте, де у них там будинок культури" - було б ще легше.

 

Місце знайдено. Стара брама сяк-так охороняє підходи до панського парку. Екзоти тут не вивелись навіть за майже 65 років: багатьох з дерев я ніколи раніше не бачила. Три невеликі, зате з величезними білими квітами, а ще велетенські (не побоюся цього слова) сосни та дуби або липи (я сама дуб у ботаніці).

А ось і палац. Щоправда, ми підійшли до нього з тилу, але й звідси головний корпус з галереями, що ведуть до флігелів, вражає.

Галереї прикрашає непогано збережений фриз з медальонами, що зображають голови олімпійських богів. Так, відразу видно: місцевий господар кохався на антиках, і то - справжніх, АНТИЧНИХ антиках.

Про господаря ми поговоримо нижче, а зараз відразу попереджу усіх алергиків. До поїздки в Роздол я й не здогадувалась, що належу до цієї багатомільонної раті. Але й на старуху, як кажуть у Московії. Спочатку, блукаючи старими парковими стежками, ми з Сергієм почали шалено пчхикати серед густої ковиле-подібної трави, а потім раптом збунтувався мій ніс. Пів-рулона туалетного паперу та три години катання у околицях Стрия знадобилися для того, щоб припинити його бунт. Що саме стало збудником алергії, важко сказати, думаю, трави у парку. Отже, без спеціальних ліків туди влітку ані ногою!

 

Зараз тут всього лише клуб, культурна ватра, танці по неділям ввечері, а до того, за совєтів, тут функціонував філіал якогось з Моршинських санаторіїв. З тих часів поблизу палацу збереглася бетонно-скляна споруда, через вікна якої можна роздивитися бюсти героїв РСРС (а може, й ні) та залишки бібліотечного зібрання ти же часів. Серед книжок сумує диск Софії Ротару. А колись, колись в цих стінах... Ех...


 Фрагменти моєї статті про Лянцкоронських:

Портрет Лянцкоронських пензля Я.Мальчевського

Портрет Лянцкоронських пензля Я.Мальчевського


Іноді здається, гострота та кут зору в великій ступені залежать від національності глядача. Там, де місцевий ґазда бачить лише страшненьку купу старого каміння, яке, можливо, згодиться в господарці, дивні чужоземні туристи роздивляються щось зовсім-зовсім інше. Рожеві окуляри – чи флер романтичних переказів дідусів та бабусь, знайомих з дитинства? А може, навпаки – шори якраз на очах цього хазяйновитого галичанина, і саме йому ніяк не відкриється в звичному пейзажі щось значне та цінне?

Треба багатющу уяву та великі знання, щоб уявити хоча б дещицю того, що втрачено назавжди. Як повірити: в якихось супер-провінційних Маліївцях на Поділлі зберігалася „Свята родина” пензля Рафаеля, а палац в Загінцях прикрашали “Святий Iван” Леонардо да Вiнчi та “Оголена жiнка в хутрi” Рубенса. Де зараз ці колекції, дбайливо примножувані поколіннями власників палаців на Покутті, Поділлі, Волині?

Спробуємо пошукати. Міні-розслідування, пошук слідів знаних колекціонерів – родини Лянцкоронських — неодмінно приведе до Старого Роздолу, містечка в Миколаївському районі Львівщини.

Стара кута брама вже не першу сотню років охороняє підходи до панського парку на околиці селища. Дарма очікувати тут натовпів туристів: місце маловідоме, „не розкручене”, куди йому до королівських Підгірців чи Золочева. Палац, що ховається від траси в парку, навіть не числиться в Державному реєстрі національного культурного надбання. Чи є тут на що подивитися?


 Палац графа-мандрівника

Роздольський палац в 1923 р.

Є. Екзотичні рослини в парку не вивелись навіть за 65 років безладу. Велетенські сосни та липи могли б чимало розказати про давніі часи, але старі велети лише погойдують гіллям десь у височині.

Попереду видніється палац в стилі французького Відродження, зведений на місці давнього замку XVII ст. Він неодноразово змінював і власників, і зовнішність, аж нарешті тут оселився відомий колекціонер граф Кароль-Антоній Лянцкоронський. Певно, саме з його часів галереї палацу прикрашає непогано збережений фриз з медальонами, що зображають голови олімпійських богів. Зацікавленість в античній культурі помітна неозброєним оком. З 1874 року Лянцкоронський протягом трьох десятиліть реконструював свій роздольський маєток. Спочатку цим займався відомий львівський архітектор Юліан Захаревич, з 1904 року естафету прийняв француз Боке, а завершив справу сілезький майстер Люндвалл у 1908р.

Велика колекція меблів, зброї та портретів дісталася графу від попередніх власників Роздолу – чотирьох поколінь Жевуських та двох Лянцкоронських. Неодноразово подорожував Малою Азією — не задля розваги, а з науковими експедиціями. Саме після такої подорожі у 1884 р. у Старому Роздолі з'являються справжні витвори античного мистецтва. Ними пишався граф, про них знали його знайомі, родичі та нащадки. Не знало лише українське міністерство культури...

 

Для довідки: Кароль Лянцкоронський (1848-1933) прославився як історик, археолог, колекціонер та меценат. Його колекція вважалася третьою за кількістю в Австро-Угорщині. Вперше в науці докладно описав старожитності Анталії, Аспендоса та інших древніх міст, які дослідив під час експедицій на південь Малої Азії 1892, 1894 та 1895 рр. Граф приймав участь в кругосвітній подорожі в 1898-1889рр. В Роздолі зберігалась велетенська (понад 120 тисяч екземплярів!) колекція фотографій пам'яток мистецтва - переважно з епохи ренесансу. Світлини були зроблені в кращих музеях світу - пан Кароль мріяв мати у себе в колекції зображення ледь не всіх світових шедеврів тієї епохи. З цієї збірки близько 60 000 фотографій (половину колекції) гарф подарував у 1929 р. Польській Бібліотеці.

Після Другої світової війни деякі полотна зі зборів Лянцкоронського (між іншим пензля Мазаччо та Учелло) спадкоємці продали до найвідоміших музеїв Європи та США, завдяки чому з’явилися кошти для створення Фонду імені Лянцкоронських.


 Скільки коштує Вероккіо?


Грудень-2001 приніс Україні сенсаційну звістку: статуї паркового ансамблю в Старому Роздолі є не пізніми підробками під античність, а найсправжнісінькими мармуровими шедеврами давніх греків та римлян. Експерти датують знахідки ІІ століттям нашої ери. На поталу ймовірним парковим крадіям такий скарб ніхто залишати не наважився, і римські скульптури поповнили колекцію античних цінностей Львівської галереї мистецтв. Мармуровим людям знадобилася, щоправда, реставрація: комусь не вистачало голови, комусь кінцівок...

Понад століття фігури жінки з жертовною чашею, юнака з книгою і портрет невідомої римлянки перебували в парку без жодної уваги мистецтвознавців. Думали, це гіпсові копії. Статуя лицаря неподалік фонтану виявилась зображенням войовничого Марса орієнтовно ІІ ст. н.е. Хто ж знав, що фігурку „Путто з дельфіном”, яку буквально відібрали на пункті прийому металобрухту (за неї чесно заплатили 24 гривні), відливав вчитель Леонардо — Андреа дель Верроккіо (1435—1488). 1550 року відомий мистецтвознавець епохи Відродження Джорджо Вазарі назвав «Путто з дельфіном» серед п’яти кращих робіт майстра. Скульптура, яку замовив свого часу П’єтро Медічі для вілли Кореджі, вважалася шедевром. Вероккіо надихали античні зразки, саме це, напевно, і привабило графа Лянцкоронського в скульптурі.

Як не дивно, колекція відносно спокійно пережила Другу світову війну. По війні твори мистецтва з палацу передали в Дрогобицький музей.

Довгий час в маєтку Лянцкоронських функціонував філіал одного з Моршинських санаторіїв, потім діяв клуб: культурна ватра, танці по неділях ввечері, цільове та нецільове використання парку, де на зграйки веселих підлітків з осудом поглядали давні статуї. З тих часів поблизу палацу збереглася бетонно-скляна споруда, через вікна якої можна роздивитися залишки бібліотечного зібрання. Культурна ватра згасла близько 2004 р., коли збитковій санаторій купив киянин

Денис Кирилов за 460 тис. грн. на аукціоні. Місцеві ще через рік говорили про це зі стриманою надією: запрацює санаторій — гарантовано з’являться нові робочі місця для жителів містечка, втомлених безробіттям і безгрошів’ям. Не запрацював і через п'ять.

Станом на 2010 р. палац Д.Кирилов перепродав комусь іншому. Кому - невідомо.

«Приватна структура повністю зруйнувала палац», – констатує начальник головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик.

 

__________________________

Та повернімося на 5 років назад, коли палац належав Кирилову. Серйозний вусань-майор, що керує охороною палацу, після довгих вмовлянь погоджується впустити до колишньої резиденції графа-колекціонера. Єдине прохання — жодних фотографій. Юний солдатик двома руками стримує невгамовно гавкаючого чотирилапого охоронця споруди — і ось ми вже всередині. Дивна спроба радянських функціонерів повторити власними силами оформлення панських інтер’єрів: замість мармуру – гіпсова ліпнина, замість затягнутих в шовк стін — „розписи” ядучо-яскравими фарбами під трафарет. Віньєтки диких кольорів: щось рожеве або флюоресцентно-салатове в вигадливо закручених рамочках з пап’є-маше. А колись ці стіни прикрашали роботи Я.Матейка, А.Гроттгера та фаворита графа серед митців Я.Мальчевського.

Все, що було в палаці цінного, забрали науковці 4 роки тому. Все, що було може й не цінним, але цікавим, зараз ув’язнено в великих ящиках в одному з приміщень: ось вони, залишки автентичної ліпнини, пересипані тирсою, в кількамісячному очікуванні переїзду до нової квартири. Над сходами другого поверху помічаю щось начебто мармурове і начебто давньогрецьке. Навряд чи це непомічений мистецтвознавцями скарб, але барельєф занадто виосіблюється на фоні прикрас з пап’є-маше. Майор, позітхавши, все-таки дозволяє сфотографувати античні маски на стіні.

Позбавлені меблів кімнати — як хворі люди. Марно навіть шукати, де саме зберігалася, скажімо, величезна книгозбірня графів Лянцкоронських. Початок бібліотеці поклала Людвіка Лянцкоронська (з дому Жевуських) (1783-1839). Син Людвіки, Казімир (1802-1874), систематично збагачував колекцію, та справжній розквіт бібліотеки настав за часів Кароля-Антонія, коли книгозбірня перетворилася на професійно організоване бібліосховище, що нараховувало 70 000 томів. Книги та картини евакуювали до Відня ще в 1914 році, а у 1969 році Кароліна Лянцкоронська помістила їх як депозит в Польській Бібліотеці у Лондоні. 1997 року старенька графиня передала бібліотеку та родинний архів Польській Академії Наук.

 

Для довідки: зараз Роздольська Бібліотека налічує 3000 цінних книг полонійної тематики. Книгозбірня містить 800 стародруків, в тому числі унікальну та найбільшу колекцію (116 екземплярів) календарів з кінця XVII — початку XVIII століть, політичні брошури того ж часу, особисті листи короля Станіслава Августа та Тадеуша Костюшка, збір конституцій, уставів та привілеїв І Речі Посполитої, гербарії Дуньчевського, Нєсєцького, Окольського та Папроцького. Серед екземплярів з ХІХ століття багато цінних мистецьких та історичних альбомів, перші видання творів Адама Нарушевича, Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, а також атласи та путівники.

____________________________

Палац був оточений чудовим ландшафтним (англійським) парком площею близько 15 га. В 1939 р. парк займав ціле узвишшя на горбку по сусідству власне з містечком Роздолом. Окремі фрагменти парку - ті, що розташовувались ближче до палацу - мали регулярний, французький характер - за модою XVIII ст. Парк прикрашали кам'яні різьблені вазони, а також фігура озброєнного лицаря.


 Костел широкого профілю

Костел в Роздолі сусідує з інтернатом для дітей з вадами розвитку

Костел в Роздолі сусідує з інтернатом для дітей з вадами розвитку



Крім палацу, в Старому Розділі є ще одне місце, оповите легендами та бувальщинами: бароковий костел (1648) колишнього кляштора кармелітів.

Монастир був заснований у 1636 р. Станіславом Жевуським та його дружиною Анною з Чернійовських. Біля костелу піднімалася висока квадратова у плані вежа з восьмигранним завершенням, а з боку колишнього замку була (та й є) напівкругла каплиця, оточена колонами тосканського ордеру.

 

Зараз костел перетворився в такий собі господарський трансформер: тут тобі і котельня місцевого інтернату для дітей з вадами розумового розвитку, і власне храм, і лазня. Всього-то й треба було в повоєнний час: перегородити високу наву дерев’яними настилами, зробивши приміщення храму кількаповерховим. Зверху раніше був клуб. З 1992 року місцеві римо-католики потроху відновлюють святиню.

Відправляємось на пошуки ключів від храму плутаними вуличками Роздолу. Дві літні жінки, пані Ірина та її подруга, яка не побажала назватися, зголошуються показати костел і розказати його історію. Кілька хлоп’ят, що живуть в інтернаті, і собі намагаються „попрацювати” гідами, мавпують слова і рухи жінок, не відстають ні на крок. Власне, колишній дім божий зараз — іхній дім.

 

Жінки неначе не помічають нещасних. Сльози на очах. Маленькими дівчатками вони вчащали сюди, до кармеліток, займатися в недільній школі.

„Ось тут, збоку, були прегарні клумби, там такі півонії цвіли! А там, де зараз гаражі та підсобні приміщення, був садочок, тут береза росла...”

Та найцікавіше діялося не біля храму, а в його криптах. Очі спалахують юнацьким бешкетливим полиском: „Малими часто лазили в крипти дивитися на мумії панів. Всі були Лянцкоронські, в дерев’яних трунах, але найцікавіше було розглядати скляну домовину пана Міхала Жевуського. Він лежав в синьому камзолі з золотим позументом, а я малою чомусь надумала собі, що як витягну з камзолу хоч одну ниточку – буде вона мені талісманом на щастя. Чи боялася? Ні, зовсім. Цікаво було, а не страшно”.

 

А де ж потім ділися вельможні кістяки? А там само, де і сім розкішних різьблених вівтарів, барокові казальниця та сповідальні, орган з храму: порозкрадали-порозтаскували, і сліду не залишилося. Все, що вдалося зберегти — розп’яття, яке й прикрашає зараз побілені стіни костелу. Склепінчаста стеля в святині зараз низько-низько, а підлога — з „підогрівом”: котельня знизу знай собі працює.

Саме серед котлів збереглася єдина на сьогодні прикраса храмових стін: мармурова плита на смерть Міхала Йозефа Жевуського, воєводи подільського (11 січня 1770 року). Вмовляти робітників показати її прийшлось довго: вони бояться, що плиту якось можна викрасти — і тоді храм позбавиться останньої ниточки, що пов’язує його з минулим.

Саме Міхал Йозеф фундував у 1730 р. в Роздолі дім для убогих - він все ще стоїть, саме в ньому й містяться кімнати жителів інтернату.

Францішка з Цетнерів Жевуська в 1780 р. звела поблизу монастиря кляштор сестер милосердя св. Вінцента а Пауло зі шпиталем. Так що генеалогія у інтернату цілком шляхетська.

 

 

Вже пізніше, роздивляючись старі світлини з роздільського костелу, люб’язно надані викладачем Львівської Вищої Духовної семінарії Ігорем Седельником, намагаєшся якось синхронізувати – бодай в уяві – теперішнє скромне приміщення з цим насиченим скульптурами та різьбою інтер’єром з розписаними стінами. Не пригадую, чи бачила в житті більш гарні перила на хорах біля органу. Та й сам орган який — чепурний, багато прикрашений...

Коли в 1945 році кармеліти покидали Розділ, чимало костельного майна вони перевезли з собою до Польщі. Забрали до Кракова й широковідомі образи Богоматері Ченстоховської (він зберігався тут з 8 вересня 1648 року) та Богоматері Утішительки (його пожертвувала в 1699 році родина Бориславських). Лишилися тільки голі стіни та спогади стареньких жінок.



Церква в Роздолі в 1898р. З австрійської книги "Імперія в словах і малюнках. Галичина".

Церква в Роздолі в 1898р.


Rozdol. P.Piller

Середина ХІХ ст. Старий палац в Роздолі на літографії П.Піллера.


Розділ чи Роздол?
Palac w Rozdolie
Palace in Rozdol, Ukraine

Старі поштівки з Роздолу.


Брама палацу в Роздолі

Брама палацу


Palac w Rozdole kolo Lwowa

Парадний вхід в палац.


Шпигунський кадр.

Шпигунський кадр.


Парк в Старом Роздоле
Park in Stary Rozdol in Western Ukraine

Алергенні екзоти в парку


Античні боги на фризі галереї палацу
Аналогічні античні боги на аналогічному фризі

Античні боги на фризі галереї палацу


В роздольському костелі

В роздольському костелі


Костел в Роздолі

Костел в Роздолі


Дзвіниця кармелітського костелу

Дзвіниця кармелітського костелу. 1930.


В костелі. Близько 1930 р.

В костелі. Близько 1930 р.


Надгробок М.Жевуського в костелі

Надгробок М.Жевуського в костелі


Дерев'яна роздільська церква.
Cerkiew w Rozdolie

Дерев'яна роздільська церква. З архівів NAC


Мала їдальня палацу

Мала їдальня палацу


Інтер'єри палацу в Роздолі.
Інтер'єри палацу в Роздолі.
Интерьер роздольского дворца когда-то

Інтер'єри палацу.


Розділ. Малий зал

Малий зал


Зал в Роздолі

Зал в Роздолі


Вперше в Роздолі, 2004 р.
Блека і Роздол

Вперше в Роздолі, 2004 р.


Фігура в парку. 1938.

Фігура в парку. 1938.


Синагога в Роздолі колись

Такою була синагога

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник