English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Куткір

Ікона Марії Сніжної зараз зберігається в Польщі.
Куткір в 1831 р.
Зруйнована плита в каплиці

Ікона Марії Сніжної зараз зберігається в Польщі. Куткір в 1831 р. Видно і став, і кляштор, і палац. Зруйнована плита в зруйнованій каплиці.

Куткір – глибинка як вона є. До траси Львів-Київ кілька кілометрів. До обласного центру – 45 км на захід. Річечка, яка протікає через поселення – це та сама Полтва, яка захована до труб та тунелів під Львовом.


 Чи допоможе сільцю піар в столичній газеті?

Та сама каплиця

Чужі, а тим більш туристи, тут не ходять. Не допомогла й стаття Костя Гарбарчука «Алея вічного кохання» («Дзеркало тижня», № 8, 5-11 березня 2005 року), яка мала б прославити Куткір на всю Україну.

Хоча так казати некоректно: принаймні одна машина з туристами завдяки статті в Куткорі з’явилася: джип Алєкса і Лєни Яворських. Лєнку зворушила історія про дуель між 37-річним графом Генріхом Лончинським та 23-річним офіцером Станіславом Міцевським (уроженцем Мєкіча), коханцем дружини графа Вероніки. Стрілялися 24 квітня 1877 р. на узліссі в двох км від садиби. З зав’язаними очима. Юнак помер від пострілу рогоносця (йому, начебто, секунданти хитро очі зав’язали – так, що граф все бачив). Тіло Станіслава відвезли до маєтку (про нього поговоримо), а потім поховали в родинній усипальні. Пам’ятна плита все ще вмурована в правий нижній кут фасаду каплички. Від місця дуелі до місця поховання графиня наказала висадити липову алею. Алея зараз перерізає поля навколо Куткору. До-о-овга.

Графиня, до речі, з Генріхом пізніше розлучилася – і вже зовсім старенькою відвідала Куткір напередодні Другої світової.

 

Ми були в Куткорі 14 квітня 2007 року. Ще б 10 днів – і потрапили б на 130 роковини цієї аж занадто романтичної історії.

 

 


 Історія Куткору

Народний дім в Куткорі знахожиться поруч з кляштором.

Я як особа... е-е-е... и-и-и... чутлива і вразлива, романтику сприймаю стримано. Занадто багато в р-р-романтичних подіях істерії. Сама така, плавали, знаємо. Та й до адюльтеру ставлюся негативно. Тому мені значно цікавіше було дізнатися про кляштор капуцинів, руїни якого ось-ось заваляться в центрі села.

 

Чи не вперше Куткір згадується в січні 1475 р. 1578 р. село належало Томашу Бруховському та Анні Кухарській. З 1585 р. поселення перейшло у власність родини Лончинських гербу Наленчь. Так-так, граф Генріх походив саме з цього роду.

В 1757 р. Єжи Лончинський, жидачівський хорунжий та майбутній львівський каштелян за дозволом короля Августа  ІІ надав Куткору статус міста і перейменував його у Марьянів. Амбітний був, ич. Містечко дістало регулярне планування (що помітно і тепер), в його центрі виросла ратуша (цікаво, це не там вона була, де зараз стоїть хрест усусусам?), а неподалік – пишний палац Лончинських.

Склеп на цвинтарі в Куткорі

Нащадки пана Єжи чомусь ідею перейменування Куткору не сприйняли – і відразу по його смерті повернули поселенню стару назву. Лише частинка Куткору продовжувала називатися Марьяновим – по старій пам’яті.

Лончинські жили тут до 1822 р. Далі (аж до 1870 р.) поселення дісталося Юліану Вербицькому (Julian Wierzbicki), після чого знову повертається до роду Лончинських – на два десятиліття. Далі знову зміни власника: в 1890-х ним був Станіслав Хомолящ (ну і чого хтось хихотить, га?), а на початку ХХ ст. – Марія Важинська, з 1909 по 1939 рр. – Єжи Корнел гербу Водицького (Wodzickiego).

Після зруйнування Катериною ІІ Січі в Куткорі оселилося кілька козаків. Куткір, до речі, у XVIII ст. славився своїми ременями до кунтушів, а в ХІХ ст. в селі діяла майстерня по виготовленню пороху та папірня.

19 січня 2007 р. в селі було відкрито школу - першу новобудову області в новому році. Споруджували її 5 років. До речі, трикласна школа існувала тут ще в кінці ХІХ ст., та згоріла. Нову шестикласну польську школу почали зводити з каменю в 1908 р. Діяв заклад до 1930-х років. Саме в цій школі вчилася найзнаменитіша уроженка Куткору художниця Софія Караффа-Корбут. Її могила знаходиться на сільському цвинтарі.

За радянських часів (до 1983 р.) семирічна школа діяла в приміщенні колишньої плебанії.

 


 Кляштор капуцинів в Куткорі

Кляштор і костел в Куткорі

Та що я про школу... Варто зайти за ріг – і побачиш те, заради чого варто поспішити в Куткір. Можете й не застати.

 

 Місцева римо-католицька парафія свій вік приховувала з майстерністю старої кокотки. Чи то був 1719, чи 1725, чи 1727-ий – достеменно невідомо. Відомо, що в 1725 р. Єжи Антоній Лончинський привіз до Куткору з люблинського єзуїтського кляштору образ Марії Сніжної і звів для нього дерев’яний костельчик (за іншими дними, костел існував вже в 1719р., а в 1725 р. просто не було належного вівтаря для привезенної ікони), де протягом більш як 150 років молилися предки Єжи Антонія – невідомо. Може, були потомственними атеїстами. Костельчиком опікувалися по черзі домініканці, тринітари, а потім босі кармеліти. Відомо також, що в 1732 р. ксьондзом був Антоній Внуковський.

З 1753 р. Куткір як свою місію обрали три брати капуцини, хоча формально заснувати парафію в цих місцях їм дозволили аж в 1763 р. парафія спочатку увійшла до Дунаївецького деканату. Потім перейшла до буського, але такі подробиці навряд чи кому потрібні. Відразу після заснування парафії почав зводитись і монастир для братів. Цей процес перервала смерть фундатора кляштора, Єжи Антонія: так і стояв певний час корпус на висоту вікон. Є якісь свідоцтва, що капуцини на той час жили в приміщеннях кармелітського монастиря, але нічого путнього про це я не скажу. Ще відомо, що Лончинські взагалі планували з зібраних будматеріалів корчму звести – кажу ж, прагматиками були.

Брама кляштору в 1930-х.

На 1741 р. в храмі було три вівтарі: головний, присвячений Марії Сніжній, та бічні: св. Антонія і Христа на хресті. Що було з храмом і монастирем далі, сказати важко: документи фіксують лише ремонт в 1787 р. Мурований костел і кляштор  з’явилися аж в 1803 р. Тоді ж було повністю розібрано старі монастирські будови. 4 жовтня 1803 р. костел було освячено буським деканом Ігнацієм Треттером під титулом Марії Сніжної.  

Місцевий кляштор діяв без перерв протягом двох століть, навіть секуляризація в 1787 р. його спочатку скасувала, але потім поновила. В 1811, 1815, 1829-1830, 1835 та 1849-1850 рр. відбувалися ремонти комплексу. В 1820 р. з’явився новий амвон, в 1825 р. – нова мурована дзвіниця. 18 травня 1828 р. святиню консекровал архієпископ Анджей Алоізі Анквіч. На той час костельне майно було надзвичайно скромним – так і мало бути за уставом капуцинського ордену. Останній спонсорував Юліан Вербицький, тодішній власник куткору. Він же дав кошти і на оновлення костельного майна. Тоді ж з'явився новий орган. В 1851 р. львів'янин Станіслав Радецький розписав інтер'єр храму. Він же відновив вівтарі та образ марії Сніжної, який вважався чудотворним.

 

Храм і монастир в 1930-ті.

Тоді ж було розписано закристію, закуплено образи святих Григорія, Августина, Ієроніма та Марії Магдалини. Якийсь Теофіл Якубовський з Ольшаниці (Вільшаниці?) взявся до створення трьох образів на тему Misterium Passionis. В 1852 р. львів’янин Мартин Яблонський створив образи Христа (Esse Homo) та св. Франциска, а Алоїзій Рейхан знову відновив образ Марії Сніжної. 1857 р.: Томаш Кондзельській з Ушні  малює 4 образи з життя Марії. 1882 р.: костел розписують брати Леонард і Войцех Захарські. Хех, там при належній реставрації мав би з’являтися один шар розпису за іншим!

1891 р.: новий орган. 1894 р.: новий дах на храмі. 1901 р.: до храму прибудовано каплицю, а на костельному даху з’явилася сигнатурка. Ну і так далі, хронологія кожної події кляштора запротоколована і описана.

Храму пощастило без жертв пережити Першу світову та польсько-українське протистояння. Щоправда, в цих стінах на той час квартирували солдати різних армій. В 1923 р. з Варшави прибули два дзвони: «Матка Боска» та «Св. Августин». Це були дзвони, які під час Першої світової війни на польських землях конфіскувала російська армія. В 1925 р. костел розписав Іполіт Сидор з Пшемисля. В 1926 р. прибув дзвін «Св. Франциск».

Монахи покинули кляштор в травні 1944 р., побоюючись нападу упівців. Капуцини при втечі зарали лише образ Марії Сніжної. І архів, і костельне майно лишилося в Куткорі. Дзвони було сховано. Образ же спочатку зберігався в Кракові, а потім в Сєдішові Малопольським.

 


 Новітня історія.

Гравюра, що зображає кляштор і палац Лончинських. 1830.

Радянська влада влаштувала в кляшторі шпиталь, в 1955 р. сюди переїхала школа (хоча є й інші дані, див. вгорі), потім в споруді знаходилося поштове відділення. Якийсь час тут працювала фарбярня (не зовсім впевнена, що розумію, що це). З 1990 р. споруда стоїть пусткою. Дах костелу згорів в 1995 р. все, що могло знадобитися сусіднім господаркам, вже з кляштору винесено. Величезні пивниці забиті сміттям.

Монастирське подвір’я зараз перетворено на садок. Огорожа кляштору ще тримається, а от прикрашена скульптурами брама, виконана в 1908 р. Войцехом Самеком, вже не існує. Як і фігура богоматері, що колись стояла перед храмом.  

Каплицю розібрали в 1955 р. Тоді ж було змінено форму вікон.

Серед речей, які зникли з кляштору, були не лише релігійні начиння. В монастирю зберігалися портрети Людовика XIV в дитячому віці, Яна ІІІ Собєського, Єжи Антонія Лончинського та його дружини.

 

З старих гравюр видно, що палац Лончинських знаходився на сусідньому з кляштором пагорбі. Зараз там селянські обійстя, по яким марширують дівчатка з помаранчевими прапорами. Ну хоч хтось ще вірпить в революцію.   

Неороманська каплиця на цвинтарі колись містила надробок, виконаний у формі античного саркофагу з гербами Нечуя та Домброва.

 

Дякую професору мистецтвознавства Наталії Урсу за наданий матеріал про Куткір (стаття Анжея Бетлея «Костел під визванням Марії Сніжної та кляштор капуцинів в Куткорі», Краків, 2003).


 Ще ілюстрації:


Вівтар Марії Сніжної.
План капуцинського монастиря.
Два види монастиря в 1969 р.


Вівтар Марії Сніжної на початку ХХ ст. План капуцинського монастиря. Два види монастиря в 1969 р. Тоді ще навіть дах був, і сигнатурка...


Так зараз виглядає інтер'єр храму.
Парад на городі.
Меморіальна плита нещасного коханця.

Так зараз виглядає інтер'єр храму. Парад на городі. Меморіальна плита нещасного коханця.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник