English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Оброшине
Барокова брама. Фігури-фігури, поверніться до мене передом, до палацу задом?

Барокова брама. Фігури-фігури, поверніться до мене передом, до палацу задом?
Не повертаються...



Карта

 

Містечко-перевалочний пункт по дорозі на, скажімо, Великий Любінь з його храмами та замком-палацом чи Самбір, де, крім ратуші, костелів та кам'яниць минувших століть, зберігаються мощі того самого, легендарного святого Валентина, покровителя всіх закоханих. Та й у Старосамбірський район я теж рушала повз Оброшине, а там, у тому районі, повно цікавинок для туристів, ну от хоча б, для прикладу, Стара Сіль.
І поки у Львові всі перелопачують тонни книжок на супер-популярному форумі книговидавців, я та Ігор Хома суботнім ранком 18 вересня 2004 року вирішуємо відвідати Оброшине.

Отже, рушаємо у дорогу, всівшись у маршрутку біля Львівського залізничного вокзалу - або, як варіант - у маршрутку на Городоцькій, неподалік від 85-метрового шпиля нео-готицької Ельжбєтки. За хвилин 20 виходимо у центрі поселення - їхати ж всього 14 кілометрів! Ряди нецікавих п'ятиповерхівок нехай не збивають з пантелику: пройдемося повз них трошечки вглиб дворів, повз залізний паркан, далі - вже госп-блок інституту. Трактори, сіялки, лінькуваті коти гріються на не по-осінньому жаркому вересневому сонечку. Мета подорожі вже недалеко.

 

Якщо комусь цікаво, колись поселення було королівщиною. У 1456 р. король Казимир Ягеллончик віддав цей фільварк під заставу каштеляну Петру Шамотульському (Piotr Szamotulski) - за борг, який "висів" на монархові після пруської кампанії. Через 10 років оброшине викупив у Шамотульського львівський архієпископ Грегож з Санока (1404-1477), відомий також як поет та письменник. Саме Грегож і вирішив долю поселення: з 1466 по 1939 рр. львівські архієпископи володітимуть селом.

Хоча розквіту свого Оброшине досягло лише на початку XVIII ст., коли курію очолив Ян Скарбек (помер у 1733 р.), який прославився будівництвом нових та реставрацією старих галицьких костелів. Так як їздити аж в Дунаїв Скарбеку чомусь не хотілося, новою літньою резиденцією було обране Оброшине.


Шептицькі. Вже одне лише це прізвище, здавалось би, освячує, перетворює на святилище-музей кожне місце, так чи інакше пов'язане з славетною галичанською родиною, що дала греко-католицькій церкві кількох митрополитів, серед яких і знаменитий Андрей. Та ні. У палаці-резиденції львівських архієпископів розташований зараз Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних областей України. (Випадок непоодинокий: багато де старовинні маєтки дали притулок майбутнім аграріям: палац Вітославських у Чернятині чи родове гніздо найзнаменитішого польського драматурга Алєксандра Фредро у селі Вишні під Рудками).

А ось і сам палац.

А ось і сам палац.


 Отже, архієписькоспсько-аграрний палац, збудований ще у 1730 році за проектом Юзефа ІІ Фонтана. Палац передбачалося звести у дусі еклектики: трохи духу польських магнатських дворів XVII - початку XVIII століть, трохи французької елегантності.

Ян Скарбек встиг побачити сам палац, але впорядкували та вмеблювали приміщення вже після його смерті, за архієпископа Миколая Ігнація Вижицького (Mikolaj Ignacy Wyzycky, помер в 1757 р.). В той самий час виникла і палацова каплиця. А оздоблювальні роботи все тривали і тривали - навіть за наступного душпастиря, Вацлава Сєраковського (помер в 1780 р.). За Сєраковського з'явилися також чудові оранжереї з екзотичними рослинами, які і визначили "кар'єру" палацу в радянський і пост-радянський час.

 

Найважче зрозуміти, чому прекрасний палац зовсім поруч зі Львовом наприкінці ХІХ ст. прийшла в цілковите запустіння. Відомо проте, що на той час в залах все ще стояли меблі часів побудови комплексу. Особливо сильно постраждав палац в роки Першої світової війни. Російські солдати в 1915 р. сплюндрували маєток, забравши звідси всі цінні речі. Замурований в стіну архів виламати не змогли, тому знищили його на місці. Пізніше палац перейшов до німців, які влаштували у каплиці їдальню. Далі прийшли австрійські полки, які перетворили споруду на Rekonvaleszentenheim (табір для біженців?) для турецьких вояків. Це ще не все. Останніми воєнними гостями були наддніпрянські козаки (що мав на увазі Р.Афтаназі, точно не скажу), які винесли з палацу навіть ті залишки меблів, які пережили і турків, і їдальню, і москаликів. Палац стояв без вікон і дверей, зі зруйнованими п'єцами, паркетна підлога була теж виломана. Дивно, але дах вцілів.

В 1920-х роках курія вирішила провести в маєтку генеральний ремонт (1922-25). Керували роботами архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пьотровський. З якого дива Броніслав Віктор не відроджував стару будівлю, а почав оздоблювати її новими елементами декору, сказати важко. Він навіть придумав новий стиль: східно-малопольський. Особливо розійшовся він на парковому фасаді споруди. Колони, безрукі путті і портали палацу - його робота. Частково змінено було й планування інтер'єрів. Скажімо, були перенесені праворуч центральні сходи у вестибюлі, котрі раніше розміщувались якраз навпроти головного входу. Фасади отримали модерністський декор, з боку парку зроблено балкон на спіральних стовпах, встановлено декоративні тумби на терасі зі сходами. До речі, "творчість" Віктора і Пьотровського викликала громадський спротив - естети сказали своє гучне "Фе!".

 

Та повернімося до сучасності. Спочатку - барокова брама, що плавно перетікає у два флігелі (в одному з них капличка, інший стоїть пустий та напівзруйнований. Ми з Ігорем Хомою пройшлися нутрощами забутого всіма флігеля, нічого цікавого). Чотиритомник "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" пише про ці службові приміщення, що вони були зведені одночасно з палацем, у 1730р., а в 20-ті роки ХХ ст. - реконструйовані. Це невеликі цегляні одноповерхові приміщення, оформленні з боку двору двоколонними портиками з фронтонами. До них примикають шестикутні у плані прибудови, що слугували каретними сараями. Шатровий дах каретних завершувався скульптурами. Одна з них - статуя Атласа - збереглася начебто на будинку, що стоїть праворуч від воріт. Дивно, ми її не помітили. Поруч з цього ж боку знаходиться одноповерховий корпус старої кухні.

П'ятикутний двір оточено стінами того-ж таки 1730 року побудови. У двір ведуть дві брами: головна та господарська. Направимось, як ВІП-персони, до головної, орієнтованої на головний корпус палацу, фланкованої двоярусними п'ятикутими башточками. Браму охороняють два кремезні чоловіки. Та не бійтесь: обличчя у обох такі філософсько-замріяні, що ваш прохід повз них на територію маєтку залишиться абсолютно непоміченим. Той, що праворуч, нагадує біблійного пророка з його бородою та імпозантним лахміттям замість одягу. Його сусід ліворуч - модний франт століття вісімнадцятого, у трикутному капелюсі та камзолі, з під якого виглядає мереживний комір сорочки. Але й він босоніж. Дивно. XVIII століття - час алегорій та символів, та що хотіли сказати цими чолов'ягами львівські скульптори тієї епохи, я не зрозуміла.

А ось і Блека, біля брами, яка їй так сподобалась.

А ось і Блека, біля брами, яка їй так сподобалась.


 Йдемо далі. Кругла клумба, на якій зберігся бюст котрогось з радянських героїв, а за нею - сам палац. Чотири невеликі квадратові об'єми по боках палацу нагадують обрисами башти оборонних маєтків XVII-XVIII століть. Дах споруди - мансардний, з люкарнами. Стилістично палац близькій французькій архітектурі пізнього бароко або рококо, де скромність фасадів контрастує з пихатою розкішністю інтер'єрів. Близька аналогія оброшинського дива - палац Бєлінських у Варшаві, створений тим самим архітектором.
Шкода, об'єкт фотозйомок мого та ігоревого фотоапаратів ніяк не хоче весь вміститися у кадр: заважають високі дерева поруч. Нічого страшного, Ігор мене підганяє рухатись далі, обіцяючи щось дуже цікаве з іншого, не-фасадного боку палацу. Пішли!

Оп-па. Таки так, фасад, що виходить у парк, прикрашений ліпниною значно "нажористіше", аніж головний. Тут справжній міні-зоопарк: кам'яні песики та овечки порозсідалися навколо великих ваз, їх спокій стережуть більш пізніші за моментом створення олені-інваліди радянської доби: у кожного не вистачає однієї, а то й більше лап, лише залізні скелети конструкцій ще так-сяк тримають вкупі цих бетонних бембі. Парк, до речі, виник найпізніше у цьому комплексі: у останній чверті XVIII століття.

Привертає увагу велика, писана від руки об'ява на дверях: місцева громада намагається відвоювати у інституту палац:
"Увага!!! Починаючи з 1730 року в стінах цього будинку була капличка-церква (Oсь і відповідь на моє запитання: А де, де храм, якщо тут жили архієпископи? По аналогії з Чорнокозинцями, які були літньою резиденцією подільських біскупів, я оцікувала побачити щось величне, на кшталт зруйнованого собору святого Йосипа. Не побачила. Все було значно скромніше). Відбувались богослужіння. Тут молились монахи і священники, звідусіль йшли люди, згорьовані і пригнічені духом, з тягарем біди. Століттями саме сюди приходили на розмову з богом! Будь ласка, поводьтеся як християни! Не пишіть по стінах! Не кидайте сміття! Цей будинок - наша совість, глибина духу і культури. Бо архітектура говорить тоді, коли замовкне пісня і слово!" Кінець цитати. Непоганий піар-хід пам'ятки архітектури.

Роздивляємось через сітку паркана те, що О. Мацюк колись назвав "цікавим зоопарком". Неподалік зацвілого ставу неквапно походжають індички та чорні лебеді. Фотографуємо і їх.

Повертаємось до палацу. Як нам щастить: двері відчинені. Як з'ясувалося потім, приїхав на роботу ректор. Ми тихенько пробираємось всередину: подивитись, чи не лишилося з часів Шептицьких розкішних інтер'єрів. На жаль, всередині з тих часів збереглося мало що. Зразки колосків, брошурки про тваринництво - все чинно та стандартно, як і треба в установі такого штибу. Лише в одному з залів другого поверху вдалося розгледіти через шпаринку для ключа цікаву стелю, та всередину нас, ах-ах-ах, не пустили. Сказали, приходьте у будній день, тоді й побачите все, що хочете. Що ж, можливо, так і зробимо наступного разу.

О, майже забула: якщо плануєте з Оброшина вирушати на оглядини творів Меретина та Пінзеля у Наварії та Годовиці, майте на увазі, що така марштурка туди ходить лише по буднім дням. Але зловити на досить жвавій трасі попутку нам з Ігорем було непроблемно. І ще: якщо хтось має якісь цікаві факти з історії населеного пункта. прохання поділитися ними, бо інформації про Оброшине явно не вистачає.


 Другий візит в Оброшине: статуї в кущах

Статуя біля церкви.
Плита за костелом

Напівзруйнований парафіяльний костел, який за совєтів використовувався як слад-ларьок (там навіть дотепер висить табличка: видача продуктів проводиться виключно через ЛАРОК") та досить доглянуту нео-романську греко-католицьку церкву я побачила вже під час других відвідин Оброшиного в травні 2005 року. З боку вівтаря в стіні костелу збереглася таблиця з різьбленими хрестом та пеліканом. Чи то епітафія, чи то просто частина старого пам'ятника - важко сказати. Відомо, що мурований костел було зведено в 1791 р., за часів архієпископа Фердинанда Кіцького (Ferdynand Kicki, 1715-1797). (Також Фердинанд Кіцький звів нову резиденцію з палацем, яку скромна назвав на свою честь Фердинандівкою).

 

Знайшлися також кілька цікавих старих скульптур. Одна так близько притулилася до огорожі церкви, що апобачити її в теплу пору року важко: вона скромно, як несмілива школярка, ховається за куртиною зелені.

Інша скульптура не така сором'язлива. Зріла жіноча краса потребує авансцени, а як її немає, то доведеться обмежитися і парком за палацем. Прекрасна пізньобарокова краля - окраса старого парку. Її фото - в галереї світлин праворуч.




План палацу

План палацу


Фрагмент інтер'єру палацу ан початку ХХ ст.

Фрагмент інтер'єру палацу ан початку ХХ ст.


Палац в 1930-ті роки.

Палац в 1930-ті роки.


Брама палацу в 1930-ті.

Брама палацу в 1930-ті.


Чолов'яга-швейцар без капелюха...

Чолов'яга-швейцар без капелюха...


...і з капелюхом.

...і з капелюхом.


Флігель біля брами

Флігель біля брами


Несподіванки заднього двору

Несподіванки заднього двору


Кам'яна пастораль

Кам'яна пастораль


Унікальний кадр номер один: пастораль, а знизу - Ігор Хома зі своїм фотоапаратом :)

Унікальний кадр номер один: пастораль, а знизу - Ігор Хома зі своїм фотоапаратом :)


Парадні сходи палацу

Парадні сходи палацу


Мічурін? Тімірязєв? Мендель? Менгель?

Мічурін? Тімірязєв? Мендель? Менгель?


Двір палацу з балкончика над парадним входом.

Двір палацу з балкончика над парадним входом. 18 вересня 2004 року.


Зруйнований костел і цілком собі ціла церква

Зруйнований костел і цілком собі ціла церква


На розвалинах стелі - ангелики розписів.

На розвалинах стелі - ангелики розписів.


Памперси теж ростуть. АААААААААААААААААА!

Памперси теж ростуть. АААААААААААААААААА!


Статуя в парку

Статуя в парку

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник