Перебудований під автокефальну церкву костелик початку ХХ ст. (освячений в 1920 р., за переказами на місці давнішої корчми) виглядав настільки малоцікаво, що я прийняла його за новобуд і не сфотографувала (він неподалік автобусної зупинки, на центральній вулиці).

Перша письмова згадка про поселення пов'язана зі свідченнями львівського земського судді Петра з Бранча та підсудка Івана з Високого про те, що генуезець Барнаба де Неґроно за згодою польського короля Казимира IX записав Пикуловичі Львівського повіту на користь фундованого ним вівтаря у Львівському кафедральному костелі. З того часу і надовго Пикуловичі належали львівській Катедрі.

У 1649 р. Пикуловичі були частково спалені.

Існуючий дерев'яний, хоча й заремонтований селянами, храм Собору богородиці походить з 1792-1794 рр. і є пам'яткою архітектури національного значення. За священослужителя І. Пачовського у 1892 р. була побудована мурована дзвіниця церкви. Шукати чималу триверху і тридільну місцеву святиню не доведеться - її добре видно на узвишші неподалік від центральної вулиці села. Більше про церкву знає Віктор Громик. А в 1860-х рр. через Пикуловичі пролягла залізниця.

Неподалік від церкви - гранітний хрест в пам'ять розстріляних німецьких солдат в Пикуловичах. (Біля церкви було німецьке поховання часів Другої світової війни). Хрест поставив племінник одного з загиблих в Пикуловичах нацистських солдатів на початку двотисячниїх.