English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чишки
Костел в Чишках, квітень 2007 р.
Костел в Чишках, квітень 2007 р.

Це львівська об’їзна, східний її шматок. Чишки скромно підбираються до автостради, такі на перший погляд непоказні і нецікаві, такі вже скромні, що проїхати повз зворот праворуч ну дуже просто. Але не варто. В Чишках є старий-престарий костел. І це добре :о)

Чехи? Тихослав? Смоморохи?

Карта

 

Поки до костелу доберешся — майже все село проїдеш. Будуть по дорозі два храми, новіші, але нам далі, далі... Поки є час, можна роззирнутися і освоїтися, як тут і що.

 

З рельєфом тут досить скромно. Он, на горизонті видно Винники, там ландшафти помальовничіше будуть. А Чишки що — болота і болота. Саме на їх берегах ще в скіфські часи оселилися люди: болота — непоганий стопор для ворожих нападів. Татарів, правда, спинити в середині ХІІІ століття їм не вдалося, поселення, ймовірно, зробило перерву в своєму існуванні – як тисячі і тисячі інших українських міст і сіл.

Перша письмова згадка про Чишки відноситься до зна-а-ачно пізніших часів (11 листопада 1420р.) і пов’язана саме з заснуванням католицького храму і наданням йому землі. Є ще начебто якісь непевні свідоцтва про село і костел від 1364 р.

 

Самі мешканці села називають його Чішками. Етимологія топоніма складна й плутана, а асоціації зрозумілі: спітнілі балетні класи або мешканці Чехії. Чехи тут ніколи не жили, а балетоманів в сільській глибинці теж ще спробуй знайди. Між тим, львівський вчений М.Л.Худаш припускав, що насправді назва походить від слов’янського імені Тіхослав (варіант – Чехослав). Ще одна версія припускає, що мешкали тут ще в князівські часи музики чи артисти, що потішали (почішали) львівського князя.

Фігура богоматері поблизу костелу. Шикарне бароко

В часи Ягайла Чишки були польським селом на німецькому праві. Так характеризує їх краєзнавець Василь Лаба (“Штрихи до історії села Чишки”, Львів, 1999). На той час поселення входило до маєтку Миколи Дмитровського (герб Кораб), а пізніше – його синів Яна і Станіслава. Солтис та інший сільський нобілітет були запрошеними зі Львова німцями. Скажімо, в 1437 р. лавниками Чишок були Гануш Вейге, Клозе Вонар і Матіас Газнар. Корчму тоді тримав Гануш Ланчутер, а солтисом Михайло Сочевич. В 1442-1443 рр. Яна Дмитровського навіть викликали до суду з приводу передачі Чишок в королівську казну, але дідич довів, що Чишки здавна належали до Дмитрович, вотчини Дмитровських. Саме тоді й випливає дата 1364: начебто того року село отримав у дарунок Вацлав, син Жеготи з Голухова – і взяв собі пізніше прізвище Дмитровський. <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Син Яна, якому довелося в суді право на Чишки доводити, теж Ян, став домініканцем, а тому Чишки перейшли його сестрі, яка чи то одружилася з Юрієм Струмилою, чи продала йому маєток, та саме Струмило став власником поселення в 1456 р. і вже 15 травня того ж року подарував Чишки львівським францисканцям. Щедрий був. Або грішний і марновірний.

Як і інші поселення Галичини, в XVI ст. Чишки неодноразово страждали від татарських набігів. Скажімо, в 1515, 1575 рр. Після останнього набігу від великого села злишилося ледве кілька хат. Набіги мали місце й в 1648 р. В травні 1649 р. селянин Ян Геланд під присягою заявив, що з Чишок неможливо стягувати податок, позаяк село повністю знесено з грунту. Лише за місяць Чишки не дорахувалися півтисячі жителів: хто помер, а хто просто втік.

 

Думаєте, сучасна оренда кабала? Ха!

Скульптура на костелі

Відомо, що в 1565 р. село взяв на 7 років в оренду львівський підстароста Адам Семушовський за річний чинш в 140 злотих та зобов’язання надавати францисканському кляштору щороку 8 діжок масла, 6 діжок сиру, півколоди горіхів, 2 півмірки проса, 10 гусей, 30 каплунів, 3 копи яєць, 2 камені лою, 3 чверті пшеничної муки та 4 телят. Уф. Хоча, здається, Семушевский не жалівся, інакше чому б оренда була подовжена і на початку XVII століття?

Неважо здогадатися, що населення Чишок францисканців недолюблювало. Судові процеси, що раз по раз виникали через захоплення міщанами (а Чишки тоді були містечком!) кляшторних земель. Дійшло навіть до збройного конфлікту в 1582 р. Під шумок і шляхта з околиць намагалася обдерти францисканців. Особливо бешкетував Ян Лагодовський з Винників: у 1592 р. він набрав собі з лісу, який належав монахам, деревини на 15 000 гривень,  а у 1603 р. вивіз звідти ж 5 000 (!!!) возів деревини. Масштабно мислив чолов’яга.

Як не монахи, то солдати дошкуляли жителям Чишок: коли в 1629 р. тут зупинилося військо, міщани були змущені працювати навіть в неділі, що страшезно їх обурювало. Воно й зрозуміло. Пам’ять про постій залишилася з Чишками надовго: в 1634 р., коли Чишки знову були вибрані місцем розквартирування, економ монастиря вояків не пустив, навть не дивлячись на те, що офіцер погрожував монаху смертю.

Рельєф на дзвіниці костелу

Василь Лаба повідомляє, що в 1787 р. в Чишках було 222 нумери. Хтосб може мені це речення розшифрувати? :о)

 

В кінці XVIII ст. в селі були гуральня з “паризьким городом” (можливо, мався на увазі парк), шпиталь, мурована аустерія (постоялий двір) зі старою корчмою, нова корчма та корчма Підгірна, за селом. А ще – новий бровар. А ще – 5 ставків. А на них – млини, деяці цілком робочі, а деякі напівмертві від старості. За іншими аграрно-статистичними підробицями відсилаю до вже згаданої праці Василя Лаби. Там навіть список прізвищ мешканців села наведений!

На 1789 р. в селі панувала трипільна система.

Геральдистів зацікавило б повідомлення, що на початку ХІХ ст. Чишки мали печатку із зображеннями перехрещених коси, грабель та серпа, а верхом йшов напис: "ieczec wsi Czyszek". І піди розберися, чи то масонська мода тієї епохи, чи банальне агро-начиння?

11 червня 1821 р. після обіду в Чишках був страшний град (завбільшки з горіх, а подекуди - з гусяче яйце) без дощу - протягом 17 хвилин. Гради і повені дошкуляли селу також 16 і 21 травня та 5 червня 1860 р.

Восени 1873 р. почалася епідемія холери, від якої померло 80 чоловік. При цьому сусідні села від хвороби майже не постраждали.

27 грудня 1903 р. громада на пропозицію ксьондза Норберта ліквідувала місцеві ярмарки (відбувалися 2 липня, 14 вересня та 6 листопада на місцевому базарі). Причина? Замість прибутків село мало лише крадіжки і пияцтво.

Перед Першою світовою в селі діяло спортивне товариство "Сокіл".

Та час подивитися й на місцевий костел.

Костел в Чишках.

Рельєф з дзвіниці костелу.

Вже згадуваний Микола Дмитровський у вже згадуваний день 11 листопада 1420 р. фундував у селі дерев’яний храм під титулом Всіх Святих і дав йому велике поле та півтора лани сіножаті, плюс став на потоці Шапін (Сапін). Ксьондзу, крім традиційної десятини, дісталася ще й колода жита від кожного селянського лану та овес перед днем св. Мартина.<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Не сподівайтесь побачити в Чишках 600-літню старовину. Як не шкода, але її тут немає й близько. Храм за шість століть стільки разів руйнувався і відбудовувався, що сплутати його з типовою неоготикою епохи fin de cicle дуже просто. Після однієї з перших перебудов костел отримав нового патрона – св. Леонарда, і протримався з ним аж до 1492 р. Саме тоді дерев’яну святиню було зруйновано під час татарського нападу, а нову на її місці вібдудовано вже у камені. Її теж неодноразово нищили (1575, 1589, 1648 роки), але потім завжди відбудовували.

В 1546 р. при храмі почало діяти братство. Не так, щоб аж дуже активно: братчики, заплативши внесок у півгроша (при вступі – 3 талери і фунт воску, не впотьмах же сидіти), збиралися лише чотири рази на рік.

В 1532 р. власниця Звенигорода і Жукова Софія Кориткова уклала угоду з парохом Бернардином Колачеком: храм отримував снопову — ще й з цих сіл. В 1544 р. до мартиролога постраждалих (ячменем та вівсом) за віру додалися ще й села Виннички та Дмитровичі. Навіть в середині XVII ст. десятина все ще слухняно сплачувалася: щороку кожне село надавало по 8 корців ячменю і жита, а ще платило 15 злотих (з 1772 р., після відходу Галичини до Австрії — по 7 злотих 30 крон).

Зефірна барокова фігура поблизу храму.

З 1594 р. парафія належала францисканцям, що підтверджено й булою папи Климента VIII за 1602 р. Прибутки костелу йшли на отримування студентів та новіціату францисканського ордену. На користь костелу поміщики з навколишніх сіл все жалували й жалували нові десятини: в 1626 р. 50 злотих щорічно почав надавати Олександр Тшебінський з села Чижиків, а в 1660 р. десятина дісталася від села Городиславичів і його власника Петра Одновського. Якщо ж десятина кимось сплачувалася не надто охоче, що з плином часу ставало постійним явищем, то францисканці не стидалися подавати на таких негідників до суду. А чого вони?<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

З візітації 1755 р. відомо, що в храмі було 8 позолочених вівтарів, хори і орган. Біля храму стояла ДЕРЕВ’ЯНА дзвіниця з 3 дзвонами. Як виглядав храм на той час, мені невідомо, але відомо, що в 29-30 липня 1774 р. відбулося посвячення НОВОГО костелу святих Миколая і Леонарда. З дерев’яним притвором. Освятив храм Вацлав Сераковський, львівський архієпископ.

Як це так – новий храм? Чому ж тоді в Реєстрі нац. спадщини пишеться про XV-XVIII ст. і називається інший титул – св. Миколая? А от дзвіниця датова безсумнівно ХІХ століттям.

Пояснюю: від 1492 р в храмі збереглася стара апсидна частина та фрагменти південної сторони. Так що XV століття згадано не дарма, все по-чесному. Хоча навіть від 1774 р. залишилося небагато: в 1894 р. святиня була розширена з північного боку.

Один з рельєфів XVIII ст. біля дзвіниці.

Та повернімося в XVIII століття. У 1785 р. костельне майно було оцінене в 1 625 злотих, а землі храму належало 37 моргів, з яких збирали 142 копи різного збіжжя. В 1789 р., коли в Франції штурмували Бастилію та рубали голови попам, ксьондз з Чишок Барнаба Кендзерський мав 18 родин кріпаків.

В 1802 р. ксьондз отримав нову муровану плебанію з 6 кімнат. Оцінена вона була в 2 000 зл. (костел з усім його майном – в 6 000 зл.). Костельний двір містив також шпихлір, стайні, два сараї та місце під сіно. В плебанії жив не лише священик, а й вікарії (їм належало 2 кімнати).

1820 р. фільварок, який належав костелу, мав 12 моргів землі. На ньому раз на тиждень працювало 18 селян.

1 травня 1823 р. храм з візітацією відвідав львівський архієпископ Алойзій Анкевич. А за кілька днів по візітації в костел вдарила блискавка. Було пошкоджено образи св. Михайла і Валентина, вибито 6 вікон. Вночі 20 грудня 1825 р. горіла плебанія.

Дзвіниця костелу в Чишках

В 1857 р. храм було помальовано Михайлом Лозінським, а у 1859 р. великий вівтар було позолочено львівським майстром Яном Лагоцьким, який отримав за це 460 злотих. В 1860 р. за 200 зл. відреставрували орган.

Перебудова 1894 р. мала місце тому, що храм вже не вміщав всіх парафіян. В 1897 р. костел було вкрито новим дахом. З 1898 р. служби тут постійно відправляли аж два ксьондзи.

В 1901 р. було розширено прикостельний цвинтар та обсажено його привезеними з Брюхович ялинами. В 1903 р. храм знову розписують: на цей раз це зробив Табінський, отримавши за роботу 1 750 злотих.

11 жовтня 1908 р. відбулося урочисте посвячення костельних дзвонів: найбільший з них важив 550 кг ("Марія"), середній - 294 кг ("Юзеф", Йосип), а найменший - 169 кг. ("Іван Євангеліст"). В 1912 р. куплено новий орган за 1 700 крон, а наступного року було встановлено новий великий вівтар за 8 000 корон.

В часи Першої світової костел не постраждав, хоча 21 червня 1916 р. військова комісія й збрала для потреб війська 2 найбільших дзвони. В 1917 р. Чишки отрималди за ліквідовані дзвони відповідно 3 348 та 1 108 корон.

Восени 1926 р. костел було пограбовано: злодії забрали золоті та срібні речі на кілька тисяч злотих.

Василь Лаба в книжечці "Штрихи до історії села Чишки" наводить дані Михайла Керницького (США) про те, що начебто в 1950-60-х роках, після пожежі у закритому храмі, на стінах проявилися написи українською мовою і малюнки.

Зараз храм віддано, наскільки зрозуміла, місцевим греко-католикам.



"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник