English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Годовиця

Костел в Годовиці авторства Меретина

Йти вже недалеко. Попереду - мета подорожі.


 Перлина Меретина та Пінзеля у галицькій глибинці.

Карта

Координати: 49°45′51″ пн. ш. 23°55′09″ сх. д. Близько 870 жителів.

 

Продовжимо подорож Пустомитівським районом. До Наварії, що розкинулася на львівській трасі, з її озерами та бароковим костелом роботи великого Бернарда Меретина - лише кілька кілометрів. Ці кілометри вересневою суботою ми з Ігорем Хомою пройшли пішки: спочатку сільськими стежками, повз хати та городи, де навряд чи проїде залізний кінь, якщо він не тракторної породи, а потім - гарною трасою, якою регулярно та часто курсують маршрутки з обласного центру. Особисто я люблю піші прогулянки, і вам радила б прогулятися цим маршрутом: два костели-суперники одного автора як дуелянти перед пострілом стоять фасадами один до одного. Між ними не більше двох-трьох кілометрів: не відстань не лише для скаженого пса, а й для скаженого пошановувача архітектури.
Захват - от слово, яке вірно відображає наші з Ігорем почуття від знайденого шедевру. Та стан споруди катастрофічний. не дивлячись на наявність охоронної таблиці біля входу, дах у храму давно провалився, на карнізі росте невеликий різнокольоровий та мальовничий лісок, навколо - розбиті чи то пілястри, чи старі надгробки. Всередину потрапити нереально: замок на дверях, решітки на вікнах. Через шпаринку в дверях видно великий залізний хрест на вівтарі, шпинун-фотоапарат відправляється у подорож у незвідане через решітки вікон і приносить звідти кадри збережених настінних розписів з цікавими сюжетами (деякі з них - у галереї поруч тексту).

Костел всіх святих у всій красі.

Костел всіх святих у всій красі.

Тепер - про історію створення храму. Зведено його у 1751-1758рр. за проектом Б. Меретина. Реставрація споруди проходила ще у 1900 році. Собор збудовано з цегли, він однонавний, хрестовий у плні, з скороченим трансептом, притвором та розміщеним по осі апсиди приміщенням. Центральний об'єм костелу вінчає сигнатурка. Зовнішній контур плану має пластичні риси завдяки зрізаним та заокругленим кутам. На головному фасаді - подвійні пілястри коринфського ордеру. Барочний фронтон прикрашено декоративними кам'яними вазами. Притвор завершено трикутним фронтоном та характерним для творчості Меретина аттиком у вигляді балюстради. Нава, апсида з північним приміщенням та притвор перекриті хрестовими сводами. Стіни та стеля вкриті фресками, виконаними у кінці XVIII століття художником А. Ролінським. (Тихий зойк: фрески 18 століття! І НЕМАЄ даху! Чорт!!!).
Наскільки знаю, на відміну від Наварії, над костелом у Годовиці працював побратим та кум архітектора - геніальний скульптор Йоган Георг Пінзель, знайомий нам за вівратними роботами у храмах МонастириськівГороденки та ратуші у Бучачі.
І справді, фахова література вказує, що скульптурні роботи у апсидній частині були зроблені саме Пінзелем. Та мастерштюки великого німця зберігаються зараз не тут, а у Олеському замку, у сховищах, можливо, ще й у музеї Пінзеля в колишньому костелі кларисок у Львові.
Специфічна риса апсидної частини костелу у Годовиці - заміна архітектурного декору монументальним іллюзорним живописом. До речі, на початку ХХ століття збліклі фарби інтер'єру відновлено художницею Б. Беньковською.
Костел майже ідентичний з храмом у селі Берездівці поблизу Роздолу Миколаївського району Львівщини. Обидва ансамблі відносяться до кращих зразків бароко на галичанських теренах.

Докладніше зупинимося на життєвому шляху майстра (у мене багато картинок, вони вимагають більшого об'єму тексту поруч). Для цього погортаємо сторінки газет "Дзеркало тиждня" (стаття Жанни Попович "У тіні історії") та "Поступ" (стаття "Таємниці нашого Мікеланджело").

"Першорядному скульпторові своєї доби, Йоанну Георгію Пінзелю, таки вдалося на багато десятиліть накласти свій відбиток на львівську рококову пластику. Він створив неповторний за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі послідовників".

Слово - Борису Григоровичу Возницькому ("Поступ"):

"...цей Майстер до цього часу залишається найбільшою загадкою для мистецтвознавців. Ми не знаємо, хто він і звідкіля, як виглядав, не знаємо причини його смерті. Знаємо тільки, що працював у Бучачі в канівського старости Миколи Потоцького. Там навіть шукали надмогильну плиту. Але ж її немає! Оцінюючи стилістику його робіт, одні історики мистецтва вказують на те, що в них є щось від Баварії, інші – що від Праги. У кожному разі це свідчить про те, що Пінзель знав і баварську, і празьку, і всю європейську скульптуру, але створив оригінальні речі, яких не мала жодна школа Європи.
Проте як він опинився тут, на наших землях? Чого? Чи він утік від чогось, чи, може, когось убив у тих країнах? Такі випадки траплялися: в нас, коли будували каплицю Боїмів, рельєфи робили вбивці-втікачі з Кенігсберга, це підтверджують документи. А де саме шукати минуле Пінзеля в Європі – невідомо.
Усе двадцяте століття було позначене пошуками відповіді на загадку Пінзеля. 1906 року Пінзель був згаданий як автор скульптур на фасаді собору Св. Юра у Львові. У 1937 р. публікуються рахунки виплат Пінзелю за виготовлення вівтарів парафіяльного костелу в Монастириськах. У 30-ті роки вийшли три книжки досліджень барокової скульптури Львова польських мистецтвознавців Тадеуша Маньковського, Адама Бохнака, Збігнєва Горнунга, а після війни цією темою займався Мечислав Гембарович, який, по суті, відкрив нам Кондзелевича. У 80-х у Польщі знайденю дуже цікавий документ – книга, в яку записували шлюби й хрестини з Бучацької церкви. Цей документ опублікував Ян Островський – директор Вавеля. Там сказано, що 13 травня 1751 року вівтарний скульптор Йоанн Георгій Пінзель одружився на Єлизазаветі Маєвській. А коли через кілька років них народився хлопчик, його хрещеним став Бернард Меретин – архітектор, який побудував собор Юра. Через чотири роки в них знайшовся другий хлопчик – Антон. А через десять років після одруження Пінзеля – 24 жовтня 1762 року – є запис, що Пінзельова вийшла заміж. Значить, Пінзеля не стало. Загинув, пропав, вбили його, вмер – нічого не відомо!
(...) А 1996 р. в архівах знайшлися і рахунки виплат Пінзелю за Львівський костел тринітарів, розбитий під час революції 1848 року (тепер на тому місці Преображенська церква). (...)
Шукали слідів його перебування і в Монастириськах, і в Городенці, і в Бучачі, де він був на службі. Найкрасивіші його твори зроблені для Городенки й Бучача. А під Львовом, у селі Годовиця, що біля Наварії, така скульптура ним була зроблена, що жодна столиця подібної не мала. Годовицька скульптура тепер займає цілу стіну в музеї Пінзеля.
І ось іще одна європейська сенсація. Доктор Фольк, заступник генерального директора Баварського національного музею в Мюнхені, часто приїжджав до нас на конференції і добре знав, хто такий Пінзель. Тому коли в Баварії 1999 року один колекціонер виставив на мистецькій ярмарці на продаж 6 фігурок, Петер Фольк одразу впізнав руку Пінзеля. Викупити ці твори йому допомогли бізнесмени (бо скульптура та коштувала дуже дорого). Після реставрації доктор Фольк привіз 5 із тих фігурок на 3 роки до нашого музею, щоби Львів побачив боцеті Пінзеля.
Шість боцеті Йоанна Георгія Пінзеля були виявлені у 1999 році на баварському мистецькому ринку в Мюнхені. Це перші відомі нині пластичні ескізи такого типу – Майстра і взагалі цілої Львівської школи скульптури. Вони були придбані Баварським національним музеєм у Мюнхені при значному сприянні меценатів. П’ять із них передані на тимчасове експонування Музею Пінзеля. Шосте — найбільше — боцето Св. Йосипа, залишилося на постійній експозиції у Баварському Національному музеї. Св. Йосип є ескізом до знищеної скульптури з головного вівтаря у парафіяльному костелі в Городенці.
Найбільша колекція творів Пінзеля належить Львівській галереї мистецтв. Її демонстрували в Москві (1988), Празі(1989), Варшаві (1990), Вроцлаві (1990), Познані (1993), Києві (1995).
Розп’яття із підльвівського с. Годовиці було вивезене до Польщі під час переселення поляків, тепер воно встановлене у Вроцлавському костелі.

 

Цитати з "Дзеркала Тиждня"(Жанна Попович):

В архівних документах його прізвище пишеться як Пільзе, Пільце або Пільзнов. Та найчастіше трапляється варіант Пінзель.
Вперше ім’я скульптора виявили 1937 року в церковних книгах, вивезених у Польщу після пожежі Бучацької ратуші (1859 рік), де зазначалося, що майстру Пінзелю за різблення вівтарів парафіяльного костелу у Монастириську заплачено досить велику суму — 37 тисяч золотих. Через півстоліття, у 1996-му польські дослідники Пьєтр Красний та Ян К.Островський знайшли і оприлюднили ще декілька архівних згадок — записів: 13 травня 1751 року в Бучачі у статусі неодруженого «вівтарного скульптора» Іоганн Георгій Пінзель взяв шлюб за римо-католицьким обрядом з удовою Маріанною Кейтовою (у дівоцтві Маєвська). До речі, майстер і обраниця стали перед вівтарем, виготовленим ним самим.
(...) ...науковці порівнюють творчу манеру Пінзеля з роботами видатного представника чеського бароко Матея Б.Брауна, римського скульптора та архітектора Лоренцо Берніні, а кам’яні фігури Львівської ратуші своїм динамізмом, темпераментом, могутнім поривом нагадують рельєф «Битва Кентаврів» великого Мікеланджело.

Про скульптора з'ясували, тепер поговоримо про образи з годовицького костелу. Вони, на жаль, зберігаються не на Україні, а у Польщі. Акварельна копія образу Марії з немовлям з придорожної каплиці між Еіххорном (Eichhorn) тa Браунзайфеном (Braunseifen) (зараз це населені пункти Вевеці та Ризовісте) у Моравії з'явилася 1798р. у католицькій родині Затоки в годовицькій парафії. 1839р. дочка власника образу вийшла заміж за Андрія Рачковського з Годовиці і забрала з собою образ як родинну реліквію. З часом образ так потемнів, що ледве-ледве можна було розгледіти його кольори, Рачковські хотіли замінити його на новіший. Та 25 січня 1852р. Рачковський раптом помітив, що образ сам відновився, виблискує ясними кольорами. Про це відразу повідомили всім односельцям. Дізнався про чудо і пробощ та архієпископ львівський Лукаш Баранецький. Спеціальна куріальна комісія видає посвідчення, що чудо не сфальсифіковане. Образ вміщують у годовицькому костелі 30 червня 1852р., в оновленому вівтарі богоматері.
Натовпи прочан стікаються у Годовицю. 124 срібні вотиви, 100 записів у актах парафіяльних про "чудове зцілення". 2 липня 1932р. архієпископ Болеслав Твардовський врочисто коронує образ біскупськими коронами. 1940р. пробощ парафії Алєксандр Оберц шукав капелана, який би, не дивлячись на небезпеку та труднощі тих часів приїхав би 8 грудня проголосити проповідь на честь непорочного зачаття. Випадково зустрів молодого каноніка-капуцина отця Хієроніма, який погодився приїхати в Годовицю і виголосити свою першу проповідь.
Після закінчення війни ксьондз Й. Хоміцький, останній пробощ костелу в Годовиці, перевіз образ до Яворжини Сльонскей. Там цей образ вважаєься покровителем молодих подружніх пар.




План костелу в Годовиці

План костелу


Герб на фасаді костелу

Герб на фасаді костелу


Вівтар в костелі в Годовиці

Вівтар. 1930 р.


Годовиця. Розписи костелу

Антикварний вид розписів


Розписи костелу в Годовиці

Розписи над входом. Ісус виганяє торговок? Святий лупить свою жінку?


Один з шедеврів Пінзеля, що був колись у костелі, а зараз - у Львові.

Один з шедеврів Пінзеля, що був колись у костелі, а зараз - у Львові.


Маленький лісок на карнізі храму.

Маленький лісок на карнізі храму.


Church in Hodovytsa (Godovytsia)

Образ з костелу в Годовиці. Зараз у Польщі.

Образ з костелу. Зараз у Польщі.


Придорожній хрест в Годовиці

Придорожній хрест


Непогано видно дзвіницю собору.

Непогано видно дзвіницю собору.


Начебто чудотворний образ.

Начебто чудотворний образ.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник