Дослідник української середньовічної архітектури Орест Мацюк писав про старовинну синагогу в Скалаті, особливістю якої було планування в вигляді літери Т. Чесно кажучи, знайти цю споруду нам не вдалося, а от чотири ошатні башти Скалатського замку видно вже здалеку, коли ви лише під‘їжджаєте до міста і минаєте великий став. Поруч розташовано охайний костел - навряд чи той, про який писав польський "Slownik Geograficzny" у 1880р. (Там є згадка про мурований Маріяцький храм з 1827 р.) Цей храм підірвали в 1950-х перед візитом в край Микити Хрущова (боялися, аби не гірше - він був тим ще шанувальником архітектури. Скажімо, наказав з чернівецького Єврейського дому позбивати закутих атлантів - бо то символ рабства. Добре, там хоч вчасно схаменулися). Відбудували костел вже за незалежної України.

Католицька парафія тут, до речі, існує ще з 1632 р. До замку можна під‘їхати як центральною дорогою міста, так і звернувши в провулочок... але краще їхати таки центральною трасою. Дорогою зверніть увагу на кілька збережених сецесійних кам‘яничок, в яких розташовані крамниці і кафе "Фортеця" і "Магдебурзьке право". 

Отже, замок у Скалаті. Розташована трвердиня у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилої. Побудовано його у 1630 р. польским мечником Кшиштофом Віхровським у формі неправильного чотирикутника. На той час замок охороняв під‘їзди до міста, а зараз знаходиться в самому центрі населеного пункту. З півночі та південного сходу оплот міста оточував рів глибиною до 2 метрів, заповнений річковою водою. З двох інших боків доступ до фортеці перекривали болота.

Найдовшою була північна сторона форпосту (92 м), південна і західна мали по 72 метри, найкоротша східна стіна була 63 метри завдовжки. На рогах стояли (і поки ще стоять) п'ятикутні в плані вежі. Можна припускати, що й ставок коло замку відігравав певну рольу обороні замку: принаймні, свідчення про нього є в костельних книгах ще від 1728 року.

Замок постраждав у 1648 та 1651 роках від Хмельниччини: озброєні загони бідноти захопили і зруйнували фортецю.

Під час воєн з турками (1672р.) фортеця була сильно зруйнована та втратила свої оборонні функції. В кінці XVII ст. новий власник замку Ян Фірлей перебудував його та використовував як своє житло. На замковому дворі, поблизу східної стіни, виростає палац, у північно-східній фортечній стіні з'являється кам'яна в'їздна брама з двома воротами по боках, пишно декорована кам'яним рицарем, вазами і меморіальною дошкою з описом історії замку. Старі вежі теж оновили: два верхніх яруси вимуровали з цегли і обличкували тесаними регулярними блоками вапняку. Стіни замку з усіх боків сягали 6-метрової висоти та двометрової товщини.

В кінці ХІХ ст. на кошти члена міської управи та посла галицького сейму, ополяченого іудея Моріца Розенштока фон Ростоцького (Розстоцького) архітектор Теодор Тальовський відреставрував башти замку в неоготичному стилі. Тут потрібно пояснити, що в той час історичні споруди реставрували... гм... скажімо, досить своєрідно. Настільки своєрідно, що англійський мистецтвознавець ХІХ ст. Д. Рескін казав: ”Реставрація є найбільш повний вид руйнування, яке може перенести будинок”. Реставрували тоді в так званому стилістичному стилі (не сваріть мене за це масло масляне, це не мій термін!), основи якого заклав французький архітектор та історик Віолле ле Дюк. Вважалося, що якщо реставратор виявляв стиль споруди, то він міг в цьому стилі відновлювати будь-які частини будівлі, а оскільки чистота стилю була головним у витворі архітектури, то реставратор орієнтувався на певну епоху в історії пам‘ятки, яка вважалася “оптимальною для реставраціі”. Тому-то зараз ми і можемо милуватись такими гарними, зовсім не грізними баштами Скалатського замку... хоча чи виглядали вони настільки ж декоративно в XVII ст. - важко сказати. А ось чому є документальні свідоцтва - так це наявності ще в 20-ті роки ХХ століття високих стін навколо замку та неоготичної (принаймні, мені так здалося) брами до замкового подвір‘я.

Палац на момент реставрації перебував в стані руйнації, його перебудували, але в значно скромнішому вигляді. Поруч виросли одноповерхові господарські приміщення.  
Інші свідоцтва кажуть, що під час Першої світової замок був зруйнований, але швидко по тому відбудований. Та за кілька десятиліть - нова світова війна і нова руйнація. Палац повністю зникає з землі.

В 1960-х рр. була проведена консервація будівлі. Ще не так давно, кажуть, замок був оточений з усіх боків глибоким ровом з водою. Залишки вхідної брами ще можна побачити у північно-східній частині фортечних мурів. До цієї брами вів колись дерев‘яний міст.

З 1988р. інститут "Укрзахідпроектреставрація проводив обстеження пам'ятки, і у 1990р. архітекторами І.Андрушком, Л.Ліщинським, Ю.Курцем під керівництвом М.Гайди розроблено ескізний проект реставрації та виведення замку з аварійного стану: покриття новою дахівкою веж, а оборонних мурів - ґонтом, розчищення бійниць, а також відновлення опалювальної системи оборонних веж.

План замку наближений до квадрату, чотири абсолютно однакові наріжні башти орієнтовані точно за сторонами світу. У вежах розташовувались стрільниці, що мали чотири яруси. Вежі п‘ятикутні, з високими шатровими покрівлями з червоної черепиці. До речі, покрівлі потрібно вже оновити: досить багато там дір. (Блека роздає завдання та розпорядження, ха.)

Так я писала кілька років тому. Люди не почули, почула природа: в 2004 році під час сильного буревію з веж позривало дахівку. На квітень 2005 року черепиця вкривала все що завгодно навколо башт, але не самі башти. Ледве-ледве трималася покрівля однієї башти. Оборонний рів навколо замку був сильно засмічений. В січні 2006 року ситуація не змінилася.

А от далі за замок нарешті взявся національний історично-архітектурний заповідник "Замки Тернопілля" зі штаб-квартирою у Збаражі.

Роботи тривали кілька років. Першою справою перекрили дахи на баштах. На території замку проводились археологічні дослідження. Заповіднику бачилось грандіозне, хоча й дещо фантастичне майбутнє (наприклад, з відновлення палацу, про вигляд якого історикам нічого достеменно невідомо). Cтаном на початок 2013 року роботи тривали - і, як то буває, кінця краю їм не було видно. Але роботи йшли - це вже гарна новина. 

20 жовтня 2013 р. Скалат з певним запізненням відзначив своє 500-річчя від часу першої письмової згадки - і до цієї дати не лише реконструювали міський парк та стадіон "Колос", а й була сяк-так окультурена територія замку. Зробили місток і примітивну дерев'яну браму (відроджувати кам'яну солідну браму зі скульптурами і вазами коштів не вистачило, напевно), зрівняли територію, облаштували кілька башт, розчистили від сміття рів навколо споруди. Тепер там по вечорах гуляють не лише півні з власними гаремами, а й закохані пари. В одну із серпневих субот 2015 р. ми знову були у Скалаті - замок, на жаль, був зачинений, та поруч проводили фотосесію молодята. Правильно робили. :о)