Одне з найстаріших міст не лише Волині, а й всієї України, Володимир вперше було згадано в «Повісті временних літ» під 988 р. Легенди кажуть, що й до того часу місто існувало і називалося Лодомиром (перша згадка – 866 р.), аж поки київський князь-хреститель (і попутно багатожонець) Володимир Святославович не дав йому своє ім’я і важливе завдання: захищати західні кордони Галицько-Волинського князівства.

З язичницьких часів у Володимирі залишився унікальний некрополь, що налічує понад 500 курганів.

ХІІІ-ХIV століття принесли місту славу культурного та торгового центру краю — 142 роки, з 1199 по 1341 роки, Володимир був стольним градом. Від Карпат і до Дністра, від Полісся і до Чорного моря розкинулося тоді володимирське князівство. В той час на князівському престолі були Роман Мстиславович, що об’єднав землі південної та західної Русі, та його сини Данилко і Василько. Їхні діяння описані в складеному в місті «Волинському літописі». Сам Нестор-літописець побував тут в 1097 році з інспекцією міських училищ.

В кількох кілометрах від міста ще князь Володимир Великий влаштував свою зимову резиденцію — зараз це широковідомий монастир в Зимному, відомий з 1054 р.

Середньовічний Володимир оточували високі і могутні фортечні вали, за валами ховалися численні храми (лише кам’яних було вісім), монастирі і палаци. Окрасою міста був зведений в 1160 р. Успенський собор, який слугував і як усипальня галицько-волинських князів. Він і нині захоплює гостей Володимира, а вали, що чудово збереглися навколо літописного дітинця, вражають масштабністю.

До речі, християнські традиції в міста стародавні: єпископську кафедру на основi Християнського собору тут було засновано ще в 992 р. Ще одна давньоруська пам’ятка архітектури в місті —унікальна Василівська церква-ротонда (кінець ХІІІ ст.). З святинею пов'язана легенда, за якою князь Володимир, повертаючись у 992 році з військового походу на хорватів, збудував за ОДИН день Василівську церкву. Це була його подяка богові (а трапилось би таке на 4 роки раніше - то б богам) за вдалий похід. Храм, що стоїть зараз у місті, зведено на руїнах тієї князівської святині-вотиви. Але хто його побудував і коли це трапилося - невідомо. Версія про 1194 рік на певний час стала канонічною - після археологічних досліджень храму, проведених у ІІ половині ХІХ ст. Але документи вперше згадують церкву св. Василя аж під 1523 р. - тоді польський король Сигізмунд І дарував князю Василю Михайловичу Сангушку право патронатства над цією церквою. Щоправда, виглядає вона для того часу ну аж занадто архаїчною. Відомо, що в 1523 р. церква була в аварійному стані. З 1558 р. опікувались храмом вже інші князі, Радзивіли, з 1574 р. - Луцька єпископія. Храм був православним, і унію його священики приймати відмовлялись. Поступово церква прийшла в запустіння - про це згадують документи 1695 р.

Близько 1740 р. була зведена дзвіниця. При храмі була богодільня (вона згоріла у 1828 р.) В 1844 р. Російська імперія виділила кошти (5 тис. крб) на ремонт святині. У 1887 р. при храмі засновано православне братство.

Унікальною церкву роблять конхи - не напівциркульні, а неначе утворені відрізком кола. В плані святиня нагадує квітку з восьмома пелюстками.

Та повернімося до історії Володимира-Волинського.

Угорський король Андрiй, вiдвiдавши мiсто, був захоплений його красою i величчю. Місто ще й успішно торгувало з сусідніми країнами: зброєю, ювелірними виробами, посудом. З 1325 року хизувалося Магдебурзьким правом, а от столичного статусу не втримало: з 1341 року цей статус перебрав на себе Луцьк.

Після Люблінської унії (1569) у Володимирі перебувають уніатські митрополити, відкриваються друкарня і колегіум, де здобував освіту Феофан Прокопович. З більш пізніх часів до наших днів збереглися єзуїтський і домініканський монастирі, Миколаївська церква (1780), мури монастиря капуцинів, костел Іоакима та Анни (1790).

Нехай і не столичне місто, Володимир все одно не втрачав свого гонору і статусу культурного центру. У 1786 р. тут було відкрито першу на Волині аптеку, працювала друкарня.

Приставку «Волинський» до назви міста додала Катерина ІІ – з 1795 року ця територія дісталася Росії, а в 1921-1939 роках належала Польщі.

Місто пам’ятає тих, хто примножував у віках його славу: тут нещодавно встановили пам’ятник королю Галича і Волині Данилу Романовичу, шанують спогади про видатних земляків Йосафата Кунцевича, Омельяна Дверницького, Арсена Мацієвича. Центральна частина міста в 2001 році отримала статус історико-культурного заповіднику «Стародавній Володимир».