Карта

 Координати: 49°40′46″ пн. ш.25°02′33″ сх. д. 

Як вже в Пліснянах глуш, то тут ще глухіше. Сюди веде битий шлях вздовж Малої Стрипи, яким раз на день з райцентру - в райцентр їздить автобус (сюди приїжджає о 15-00, їде в Храбузну, звідси відправляється в 15-30).

Путівники про Вірлів мовчать, а це дивно. Так, лише 305 жителів, але ж село має цікавинки.

Голова сільради М.В.Шуміліна в своїй статті про село в збірнику "Зборівщина: історія і сьогодення" (Тернопіль, 2008) згадує дві легенди про походження назви Вірлів: за одною, першопоселенець (а відоме село з середини XVIII ст.) мав прізвище Орлув (польська калька з російського Орлов? - Блека). Недаремно ж польською мовою село називається Урлув. За іншою версією, назва села пішла-таки безпосередньо від орлів.

Ще в 1910 р. в селі проживало 1049 жителів. В 1921 р. - 978 мешканців. Ще за десятиліття, в 1931 р. - 1066 мешканців. З приходом радянської влади багатьох вірлівчан виселили до Павлодарської і Архангельської областей.

Неподалік автобусної зупинки, біля каплички (2000 р.), на горбку - старий польський цвинтар. Деякі хрести і фігури вже завалились від часу, деякі ще стоять. Сходи ведуть до строгої вишуканої колони у затінку високих лип (1863 р., архітектор Т.Єзовський). Це могила видатного польського скрипаля-віртуоза і композитора Кароля Юзефа Ліпінського (Karol Joseph Lipiński, 30 жовтня 1790 р., Радзинь Подляський - 16 грудня 1861 р., Вірлів).

 Те, що долею Кароля стане скрипка, було зрозуміло вже коли хлопцю виповнилося п'ять років. Його батько Фелікс (1765 - 1847) був скрипалем при дворі Потоцьких в Радзині. В десятирічному віці Кароль Ліпінський самостійно освоїв й віолончель.

Це про нього, свого вічного суперника, Паганіні казав:  «Я не знаю, хто найкращий скрипаль світу, але я точно знаю, хто другий - Кароль Ліпінський». Його віртуозну гру згадав у повісті "Близнецы" Тарас Шевченко.

Ще в 1818 р., під час перших феноменально успішних гастролей Ліпінського, тодішнього львів'янина, Європою, відомий італійський скрипаль Сальвіні подарував молодому генію скрипку Страдіварі, виготовлену 1715 р. До того вона належала іншому видатному скрипалю, Джузеппе Тартіні. Вже потім цей інструмент називатимуть лише Страдіварі Ліпінського.  

З 1788 р. по 1839 р. Ліпінські мешкали у Львові, де Фелікс Ліпінський працював диригентом театру Адама Страженського, а Кароль був скрипалем в оркестрі (з 1809 р. - перша скрипка, з 1812 р. - диригент і музичний директор). З 1814 р. 24-річний юнак присвячує себе лише скрипці, покинувши кар'єру диригента. У Львові з 1814 по 1817 рр. пише свої найвідоміші концерти для скрипки.

Слава Ліпінського гриміла над Києвом, Варшавою, Краковом, Познанем, Берліном, Лондоном, Вроцлавом, Міланом, Вільнюсом, А ще - Кременцем та моїм рідним Кам'янцем-Подільським.

Під час європейських гастролей Ліпінський мріяв побачити і почути самого Ніколо Паганіні. Мрія здійснилася в П'яченці, де Кароль єдиний з усієї публіки аплодував маестро Паганіні стоячки вже після першого ж адажіо. Паганіні запросив фаната до себе за куліси і був вражений віртуозністю галицького скрипаля. Візити до маестро стали ледь не щоденними, а музична Європа сперечалася: хто ж з двох віртуозів кращий? В тому ж році обидва скрипаля виступали в П'яченці (17 квітня і 24 травня) - преса охрестила дует "артистами диявола". В кінці 1820-х років генії знову концертували разом, грали й на коронації Миколи І в 1829 р. А ще скрипалі присвячували один одному свої концерти для скрипки.

Ліпінський, почесний громадянин Відня, товариш Шопена і Ліста, улюбленець Вагнера і Берліоза, ніс в Європу й українське мистецтво: на концертах в Парижі він виконував пісню "Їхав козак за Дунай" (цю мелодію використовували також Бетховен, Йоган Гуммель і Й.-Е.-Ф. Шнайдер). З 1839 р. музикант став директором філармонії в Дрездені при дворі саксонського курфюста. Кароль Юзеф не лише писав музику, він також навчав грі на скрипці молодих артистів, серед яких був і талановитий Г.Вєнявський. На жаль, ревматизм заважав скрипалю - з 1848 р. він припинив виступи через хворобу, а в 1861 р., незадовго до смерті, купив землю у Вірлові, почав будувати школу для талановитих бідних дітей. Саме тут помер від астми. А через 10 років поруч з батьком поховали й його старшого сина Густава Кароля, правника, котрий зафундував стипендію імені Кароля і Регіни Ліпінських. Могила Ліпінських була в ганебному стані, аж поки в 2006 р. її не було впорядковано зусиллями місцевої влади та польського консула. Тільки станом на серпень-2009 кудись подівся один з двох польських прапорів біля монумента.

Неподалік цвинтаря, на сусідньому узвишші - скромна дерев'яна Михайлівська церква (1924), зведена на місці дерев'яної ж попередниці з 1864 р.  

В статті Романа Горака "Кароль Ліпінський, його збірка і фонд" згадується кілька цікавих фактів про Вірлів. Що січові стрільці, котрі тут не раз бували, згадували потім Малу Стрипу у своїх піснях; що в зимову негоду село часто повністю відрізане від цивілізації; що в 1830-х Вірловим володів Алоїз Вежейський - саме у нього Вірлів і відкупив у 1839 р. геніальний скрипаль. Ліпінський заплатив Вежейському 7400 голандських дукатів (40 700 флоринів). Старий Вежейський доживав віку в рідному маєтку, куди потім переїхала родина Кароля Ліпінського (Вежейський помер 2 січня 1841 р.). Маєток складався з житлового будинку, шпіхліра, возівні, стайні, стодоли і дровітні. Загалом маєток мав площу в 1 морґ і 451 кв. сажень. У 1848 р., коли селяни отримали волю, напроти панського дому було встановлено кам'яний хрест в пам'ять про цю подію. Хрест зберігся - це вірлівський аксакал, нічого старішого з рукоткорного у селі немає. Село і в 1840-х було глухим кутом: місцеве зерно було важко продавати, бо піди його з Вірлова ще вивези. 

6 липня 1850 р. у Вірлові відбулося весілля доньки скрипаля - Кароліни. Одружувалася з Валентином Склепінським - і батьки були так зайняті чимось у Дрездені, що на весілля доньки навіть не приїхали. 24 грудня 1855 р. померла дружина Ліпінського. Її тіло привезли у Вірлів аж у травні - і поховали тут. 

Вірлів завжди був небагатим, тож і у часи Ліпінського місцевий храм не вражав ані розмірами, ані багатством. Тут навіть постійного священика не було. Батюшки тікали з Вірлова при найменшій нагоді, а церква що - стоїть собі, валиться. В середині ХІХ ст. вона була у жалюгідному стані. З 1844 р. сюди приходив з Кального священик Іван Стрельбицький (1815 р.н.). Якраз в його часи село й почало зводити новий храм. Освячення церкви відбулося вже за іншого пароха, випусника Львівської семінарії Євгена Мокрицького (1829 р.н.) - і сталося це 21 листопада 1861 р. На освячення прийшов і Кароль Ліпінський, вже хворий. Відспівував Ліпінського у грудні зборівський ксьондз Йосиф Герман. Поховали музиканта поруч з дружиною Реґіною. 

Маєток же був поділений між двома синами Ліпінського - Вірлів дістався Густаву, юристу за освітою; Храбузна - Костянтину. 

Вірлів і Храбузна були спалені в часи Першої світової війни. Церква і плебанія згоріли повністю. Новий храм зводиться за священика Филиповича, що мешкав у простій селянській хаті у Храбузній. Освячено храм у 1927 р.