Трошки інформації про замок: мурована твердиня в Залізцях відома з початку XVI ст. Часом в спеціалізованій літературі є навіть вказівка на більш точну дату – 1516 р.

Заклав твердиню тут Мартин Кам'янецький (цікаво: це прізвище - чи вказівка на походження з даної місцевості? Тоді в німців то був би Мартин фон Камянець, а у французів - Мартин де Кам'янець:) ). Поселення, що почало рости навколо фортеці, отримало назву Нових Заложців, але з часом злилося зі Старими Заложцями в одне ціле. 

Більше століття замок боронив навколишній край від турків та татар, але сам поліг, знеможений, у козацьких битвах. За хазяйнування у містечку Вишнівецьких та Потоцьких фортеця-воїн перетворюється на вишукану великопанську резиденцію. Саме звідси у 1603 році Дмитро Самозванець лаштувався у похід на Москву, користуючись підтримкою хазяїна замку князя Костянтина Вишнівецького. 

В плані фортеця чотиристороння (це видно і зараз), були тут свого часу кутові чотириярусні вежі та брама з підйомним мостом, перекинутим через рів з водою. Залишки рову теж ще можна де-не-де побачити. Житлові корпуси в замку розташовувались по периметру оборонних стін – північної і південної. У північно-західній частині комплексу з арковою в‘їздною брамою (вона збереглася найкраще) колись розташовувались двоярусні будинки-каземати. В‘їздна брама мала білокам‘яний портал з рустованих пілястрів, що несли антаблемент тосканського ордеру. З корпусом з‘єднувалась вежа (в плані – неправильний п‘ятикутник). У північній частині був двоповерховий палац. 
Замок був дуже компактним – сторона прямокутника складала близько 60 м. Перебудовували фортецю кілька разів – в XVII-XVIII століттях. Після того, як Потоцькі залишили Заложці-Залізці, нові власники замку перетворили фортецю на фабрику сукна, потім влаштувалиь в старовинних стінах бровар. Ну а що - часи змінилися, ліниві аристократи з махінами замків вправлятися вже не могли, а нові люди - бізнесмени, як правило, з племені Ізраіля - брались за старі руїни безь зайвих сантиментів. Їм йшлося не про пам'ять поколінь, а про виручку.

Під час Першої світової війни замкові залишки були сильно пошкоджені російською артилерією. Та навіть тоді встояло те, що не пошкодували місцеві жителі: п'ятикутна башта з стрільницями та гербами Пилява, Порай та Ружа. Зараз замок – це лише фрагменти стін та башт, густо порослі чагарниками. Руїна, де місцеві підлітки ховаються від батьків, щоб розпити з друзями щось більш п‘янке, ніж кефір. 

Ще одна римо-католицька мурована святиня, яка слугувала парафіяльною, була зведена в XVII ст. та зазнала реконструкції у 1730 р., за часів Юзефа Потоцького. 1738 р. костел повторно освятили - під титулом Непорочного Зачаття Діви Марії. Цей храм зберігся і непогано себе почуває. Взагалі в міжвоєнний час в залозецькій парафії було три храми - і ще два зводили (!). Проектував їх переважно Лаврентій Дайчак, мало б бути цікаво. 

Костел непорочного Зачаття закрили після Другої світової війни, а у 1994 р. повернули римо-католикам. Зараз сюди приїздять на служби священики з Тернополя. 

В 1639 р. у містечку було засновано монастир августинів - на кошти князя Михайла Вишневецького. Августинів у Галичині було небагато, залозецький монастир був одним з двох (інший знаходився в Луцьку). Того ж року єпископ Андрій Гембицький дозволив залозецькому пробощу Флоріану Граньському освятити та закласти перший камінь нового костелу над Серетом. В той час храм знаходився у передмісті Залізців (Нових Залізцях). Дзвіниця храму була зведена у ІІ половині XVIII ст. Поруч з нею - марійна фігура з ІІІ чверті XVIII ст. 

В 1649 р. брати Дмитро Юрій і Костянтин Кристоф Вишневецькі видали ординацію, в якій згадано, що монастир потребує ремонту "по теперішній дезолації". Отже, конвент постраждав в часи Хмельниччини. 

Провінціал (ні, він не з села був) Епіфаній Гонсьоровський, котрий візитував монастир у Залізцях в 1720 р., звернув увагу на поганий стан даху костелу, котрий загрожував зруйнувати всю споруду, і наказав призначити на його ремонт 100 флоринів. Акти візитації з 1741 р. згадують переосвячення храму єпископом луцьким Антонієм Кокельським після великого відновлення будівлі, кошти на котру дав тодійшній власник, гетьман Юзеф Потоцький. 

Костел монастиря у 1801 р. австрійська влада передала місцевим уніатам. Тоді ж сюди перебралися монашки сестри Милосердя з бродівської обителі, яка згоріла у 1801 р. Цей лаконічний, майже позбавлений зовнішнього декору храм теж зберігся - на відміну від корпусу келій. З часів докасаційних у храмі збереглося три вівтарі, щоправда, пізніше перероблені. Загалом про майно храму докасаційних часів відомо дуже мало.