Карта

Координати: 49°40′15″ пн. ш.25°12′03″ сх. д.

Близько 180 жителів. Перша згадка - 1598 р. 

Зборівські Підгайчики згадувати без Волосівки якось навіть некультурно: два села-сусіди (300 метрів від одного до другого) тиснуться над річкою Гнилою, і хоч до Зборова звідси лише 6 км, від тотальної провінційності це не врятує. Так само некультурно не згадати і ще один топонім: Ярчівці. Це вже назва місцевої залізничної станції (про самі Ярчівці і привид колишнього маєтку у них я вже роки три ніяк не зберуся розказати). 

Про поклади торфу, каменоломні, про частини і так крихітної Волосівки (Загора і Тамтой кут) не будемо. Не будемо і про трьохсотлітні дуби, зрізані на підгаєцькому цвинтарі у Першу світову російськими солдатами. Москалі в запалі зрубали не лише дуби, що дуби - полягла наглою смертю й груша, з вершечка котрої можна було бачити аж Підкамінь. Ото ж була груша!

Звільнення від панщини (1848) ознаменувалося тут встановленням пам'ятних фігур - вони все ще існують (одна стоїть біля церкви у Підгайчиках якраз). Перша у Підгайчиках і Волосівці школа буда зведена у 1865 р. - землю під споруду конфіскували у якогось Макара, який втік з малої батьківщини, аби не відробляти панщину. Зараз ні в Підгайчиках, ні в Волосівці своєї школи немає.

Сама стара споруда Підгайчиків - перенесена десь у 1780 р. з сусідніх Туслоголов дерев'яна (в ту пору. Зараз по-баняцькому бляшана) Миколаївська церква. Розписи у її інтер'єрах поновив у 1859 р. маляр Лопушанський з Вірлова. Церкву у Волосівці (1856) ж спалили в радянський час - проте збереглася дерев'яна дзвіниця. Завідувач бібліотеки Волосівки І.Костюк в своїй статті про Підгайчики в книзі "Зборівщина: історія і сьогодення" (2008)  писала, що храм зведено у 1737 р. (що автоматично робить його четвертим за віком дерев'яним храмом району). 

Підгайчики - батьківщина дружини Михайла Грушевського Марії (1868), дочки священика Сильвестра Вояковського. Збереглася могила отця Сильвестра (він помер у 1870 р. у віці 48 років).