В центрі села, на перехресті (наліво поїдеш - в Коломию потрапиш, прямо поїдеш - у Снятині будеш) - ще одна церква під блєхою. 

Якщо вірити Вікіпедії, це Михайлівська церква - і вона молодша за інші дерев'яні. Храм -згідно Вікіпедії - звела місцева громада автокефалів у 1991 році. 

Дещо прояснює книга "Рожнів і Покуття" Миколи Гушула (Київ, "Світ успіху", 2013). На 61 сторінці, в розділі "Церкви в минулому" згадується, що храм Архистратига Михаїла звели за пароха Антоневича у 1852 р. в Заріці - частині села, відділеній Рибницею від інших кутів. Церкву так і називали - Заріцькою. Її іконостас та царські ворота вважалися одними з найгарніших в окрузі.  

В радянський час храм закрили, приміщення стояло пусткою, а потім його пристосували під шкільний склад (!). От як була - так і пристосували, з іконостасом разом. Церква згоріла 6 липня 1978 р., вночі - начебто через те, що діти поруч бавилися з вогнем. Селом ходили чутки, що це був підпал - і його виконавцям влада дала по два мішки дефіцитної кукурудзяної муки. Існуючий зараз храм був зведений на старому місці у 1990-1991 рр. 

Нарешті, на тій самій вулиці, що й Михайлівська церква, дорогою на Снятин, але вже за річечкою Рибницею, стоїть третій умовно-дерев'яний храм зразково-показового села. Дуже задбана територія - в селянському значенні слова (доріжки виклади плиточкою, розбили клумби, закрили подвір'я на замок). Святиню в народі називають Чіплинською, бо розташована вона на куті Чаплинці (Чіплинці). 

Здається (так, я заплуталася у цих бляшаних клонах), це і є церква Преображення Господнього з 1851 р. (За іншими даними - з 1833 р.). В будь-якому разі, це найстаріший храм Рожнева.

На стінах храму мав би були збережений темперний живопис середини ХІХ століття - принаймні, його згадано у чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР" в статті про Преображенську церкву в Рожневі (так, це пам'ятка архітектури національного значення, як і п'ятиверха церква Різдва. А дві такі пам'ятки на село - це б було дуже круто, дуже. Якби не клята блєха). 

Колись ця одноверха гуцульська церква була дерев'яною, зараз нагадує дешеві чеканки, які так любили в радянські часи. Шкода церкву - видно, що була гармонійна, поки селяни її не перетворили на купу металобрухту.

Архівне фото показує дещо інші пропорції верху - він там вищий, стрункіший. Ну, або мені так здається.

Дзвіниця у храма з цегли, розташована на північний захід від святині. 

В радянський час храм трохи працював сільським музеєм атеїзму. Саме в той час замість автентичного ґонту на храмі з'явилася клята бляха. Іконостас та притвори у музеї позакривали сукном - невідомо, навіщо. Старі релігійні книги, хрести, кадило та ризи демонструвалися відвідувачам музею у двох скляних шафах. Коли СРСР вже дихав на ладан і церковне життя забуяло пишним цвітом, за цю церкву в Рожневі велася справжнісінька вфйна між греко-католиками та православними Рожнева. Кожна громада вважала, що храм належить їй. Були і бійки, і суди - і аж Верховний суд України підтвердив право на церкву греко-католицької громади. Тільки навіть рішення верховної інстанції не вплинуло на непокірних гуцулів - православні ніяк не віддавали новим господарям приміщення ключі. До цього часу ворожнеча через церкву нагадує про себе: є люди, котрі розсварилися через це питання з сусідами та знайомими по-справжньому, назавжди. 

Зараз храмом "опікується" громада рожнівських греко-католиків. 

В селі були і інші храми.

Скажімо, костел. Зводити його почали у перші роки ХХ століття, але коштів на будівництво постійно не вистачало, а потім ще й Перша світова війна почалася, не до костелу було. Місцева католицька громада була дуже нечисленною. Так і стояв недобудований храм аж до 1920-х рр. Закінчили зводити римо-католицьку святиню в 1934 р., освятили її 5 листопада того ж року.  Одночасно з костелом добудували і сільську школу. Війтом Рожнева у той час був пан Круп. Громада села, переважно греко-католицька та православна, була дуже незадоволена, коли Рожневом поповзли чутки, що на спорудження костелу Круп взяв гроші громади. Після скандалу, який дійшов аж до Косова, Круп виїхав з Рожнева. В радянський час костел використовували як спортзал школи, потім як склад, а у 1975 р. і взагалі розібрали - начебто псував вид на нову школу з траси. 

Була в поселенні і синагога (знищена у Другу світову війну). 

Не дожила до наших часів і церква, зведена у 1936 р. на присілку Чорнятин. Її зруйнували у 1950 р. 

Гарною, виходячи з світлин, була одноверха дерев'яна і крита ґонтом церква Василя Великого, зведена у 1834 р. Її зводили за пароха Стеблицького - і його прізвище приклеїлося до храму, його теж почали називати Стеблицьким. В радянський час храм закрили, його не ремонтували, дах почав протікати - і в 1983 р. церкву розібрали як аварійну. Рожнівчани своїми руками це робити не хотіли, тому влада найняла якихось прийшлих людей, які за допомогою трактора спочатку намагалися повалити дзвіницю. Та пручалася, трактор ставав дибки, рвався трос - і дзвіниця таки впала. Ікони з церкви поскладали просто на дорогу - дві з них взяли перехожі, одинт був з сусідньої Новоселиці, другий місцевий, з Рожнова. Зараз ті ікони - в новій Василівській церкві. Вона видалася мені малоцікавою мурованою спорудою під дахом із синьої булатної бляхи. Але, здається, в анамнезі (хоча який там анамнез - зведена у 2001-2004 рр.) там таки дерево. Бо навіть тодішній голова обласної адміністрації М.Вишиванюк дава на цей храм 10 кубометрів дуба. Тобто дереву навіть року не дали побути деревом. зразу під бляху і, здається, вагонку. Жах :(