Поруч з неоготичною громадою Нової ратуші і зеленим острівцем Народного саду - споруда, яка в імперські часи зводилася не за цезарськими римськими, а за демократичними грецькими аналогами. Парламент. Адреса потрібна? Dr. Karl RennerRing, 3. Колись споруду називали Reichsratsgebäude. Тепер - Hohes Haus. Велетенська насправді махіна: площа понад 13 500 кв. м, понад сто приміщень. З них далеко не всі - помпезні і офіційні. Тут є і вітальні, і лоббі, переговорні, бари, навіть спортивні кімнати.
Вечір, неділя - а навколо Афіни Палади бігають навіжені замерзлі туристи з фотоапаратами. Клацають затвори, встановлюються штативи, спалахують спалахи - ой, зараз вийде суворий охоронець - і ця туристична вакханалія закінчиться...
Не вийде. Можете бігати балюстрадою, підніматися до дверей будівлі, хоч обніматися з фонтаном-Афіною, а в будні дні навіть сходити на екскурсію залами австрійської Верховної Ради (о 11-00 і 13-00 щодня) - ніхто вас не ганятиме, ви ж не злочин якийсь робите, ви лише архітектурою захоплюєтесь.
Нам би так.
Гармонійну неокласичну споруду звів у 1871-1883 рр. датський архітектор Теофіл фон Ханзен, який щиро вважав грецьку архітектуру своєрідною виховною методикою. Так як Габзбурзька імперія не могла похвалитися глибокими демократичними коріннями, довелося коріння пересаджувати з більш відомих грунтів: грецьких. Тому під час підйому похилим пандусом вас супроводжуватимуть статуї античних істориків, в авангарді котрих - величезна Афіна Паллада в золотому шоломі і з Нікою в руці.
Афіна увінчує фонтан, створений у 1893-1902 рр. скульпторами Карлом Кундманном, Джозефом Тотенхаймом і Х'юго Хердльтом. Біля ніг богині - чотири фігури, що символізують найбільші ріки Австрії: Дунай, Інн, Ельба і Влтава. З боків легковажні купідони на дельфінах.
Катерина Дьоготь в своєму чудовому путівнику Віднем пише, що до 1920-х років всередині цієї спокійної і величавої будівлі царював дикий базар: в Палаті депутатів Австро-Угорщини засідали національні фракції чехів, поляків, словенців, хорватів, румунів і німців, кожна з яких наполягала на проведенні засідань своєю рідною мовою. Українці вимагали відкриття українських університетів, які б протистояли ополяченню, русини теж мали на що пожалітися парламентарям: "какофонія мов і параліч свобод" (С) К.Дьоготь.
Коли в 1897 р. Казимир Бадені вимагав для чеської мови в Богемії статус, рівний статусу німецької мови, німецькі націоналісти відповіли на таку обурливу пропозицію "обструкційним концертом": дуділи в свистюльки, мисливські ріжки (а в них ой неприємний тембр) і горни, грали на губних гармошках, били в гонги і дитячі барабани, а депутат Лехер без упину говорив з 21-30 вечора до 8-30 ранку. Коротше, Франц-Йосип парламент розпустив. Знову парламент зібрався вже в 1907 р. - щоб повторно закритися в 1914-му.
6 вересня 1913 року на сходах споруди вмостився, щоб зробити запис у своєму щоденнику, віднененависник і празький страховий агент Франц Кафка, що приїхав у місто на міжнародний конгрес з рятувальних робіт і гігієни праці. Конгрес відбувався акурат в парламенті - будівлю в ті роки часто здавали. А от інший персонаж тієї ж епохи, художник-аквареліст, і Відень любив, і бульваром захоплювався, бо він був "втіленням "1000 і однієї ночі", і на Парламент міг дивитися годинами. Звали художника Адольф Шикльгрубер.
12 листопада 1918 р., коли імператор Карл зрікся престолу, в будівлі відбулося останнє засідання рейсхрату, в ході котрго з пандусу парламенту була проголошена Республіка Австрія і встановлено середньовічний прапор цих земель, який і став новим, червоно-білим прапором (на листівках видно оцю зміну кольорів прапорів). Бедлам був і тоді: німецькі націоналісти стояли з власними прапорами (чорно-червоно-жовтими), які намагалася подерти комуністична "Червона гвардія" (вона ж від нового-старого австрійського прапору старанно відривала білу полосу, залишаючи червоне полотнище). В результаті заворушень почалася стрілянина, двоє чоловік було вбито, 45 - поранено. Ще через п'ять місяців невгамовні комуністи увірвалися до парламенту і підпалили його.
В 1934 р. поліція за наказом астрофашистів блокувала вхід в будівлю для депутатів. Парламент відкрився вже аж 29 квітня 1945 р., коли старенький Карл Реннер отримав символічні ключі від Парламенту з рук коменданта міста, генерала Благодатова.
Споруда сильно постраждала в Другу світову, але її інтер'єри були відновлені в 1955-1956 рр.
