Черговий "забутий", маловідомий замок на Збручі, недалеко від його витоків. В минулому ці землі належали до Подільського воєводства - і, ех, як не шкода, та зараз замок належить Тернопільщині, а не Хмельницькій області, хоча й розташований на самісенькому кордоні двох адміністративних одиниць.

Зараз маємо замок в Токах, але протягом кількох століть твердиня була в Ожигівцях. Ожигівці - он вони, поруч, за пунктиром щойно народженого Збруча. То що ж, фортецю перенесли з одного села в інше? Ні. Давайте по порядку.

Ожигівці відомі з письмових джерел з 30 березня 1430 р., коли литовський князь Свидригайло Ольгердович подарував це поселення Івану Мукасевичу за вірну службу - разом з ще кількома селами. Наступним власником 19 сіл, серед яких були і Ожигівці, став у 1442 р. Денис Мукасевич з Корибутів. І потім історія на століття про село біля витоків Збруча забула. А коли згадала в 1545 р., там вже правили князі Збаразькі. 

Саме один з них, Януш Збаразький (близько 1553 - 1608), воєвода брацлавський і герой війни з Московією, в кінці XVI ст. будує в Ожигівцях оборонний замок. Бо ж село лежало на перехресті Чорного та Кучманського шляхів. Від ймовірних набігів татарів треба було якось оборонятися. Місце було вибране правильне - над збручаснькими болотами тут піднімається пагорб. 

Януш Збаразький спробував навіть змінити назву містечка на Новий Збараж, щоб підкреслити міць новозведеного форпосту порівнянням з найбільшою фортецею цих країв, плюс родинною вотчиною, але нічого з того задуму не вийшло. Біля замку і Ожигівцям зажилося веселіше, вони все більше нагадували містечко, а не село - і є версія, що навіть мали в той час магдебургію з 1583 р. 

Замок височить на довгастому півострові, оточеному водами чималого штучного озера (не тому штучного, що його тут одна штука, та й ніяких смішних штук з ним ніхто не робив). Навіть не віриться, що чимале плесо живиться водами такого скромного в цій місцевості Збруча. Зараз озеро з неба нагадує трохи криву підкову, а колись, можливо, вода оточувала пагорб з замком з усіх боків, тож фортеця стояла не на півострові, а на острові.

Ще кілька декад тому були тут три вежі, про що я й вичитала у книзі О.Лесика "Замки і монастирі України", насправді ж зараз збереглась лише південна, 5-гранна. 

Від двох інших, напівкруглих, нема й сліду. Селянам же теж треба з чогось комори будувати, дарма що каменю тут повно й так. Башти розібрали вже в повоєнний час: в кінці 1940-х каміння з замку пішло на будівництво дороги Підволочиськ-Волочиськ, в 1950-х роках - на зведення сільської стайні.

Південна башта є двоярусною. Внизу - бійниці, вгорі - каземати. Верхня частина виглядає надбудованою або ж добудованою пізніше. Колекція вишкрябаних в бетоні графіті тут пречудова - від зроблених в 10-20 рр. ХХ століття написів польською - до нашкрябаного поганою англійською "2000 MILLENIUM". Будете там — почитайте (це не сарказм, хоча таким й виглядає. „Читав на ніч пейджер, багато думав” — трошки з іншої опери. Графіті київської Софії бентежать вчених вже здавна, а ці закарлючки чим гірші? Хіба молодші за київські). 

Відомо, що була ще одна, четверта, вежа. Тепер лише можна здогадуватись, що замок у плані нагадував неправильний трикутник. В‘їхати до фортеці можна було через підйомний міст у добре укріпленій в‘їздній брамі.

Станом на 1602 р., з якого зберігся інвентарний опис одигівського замку, фортеця нараховувала чотири малі і одну велику гармату та 34 гаківниць. 

Рід Збаразьких згас у 1631 р., коли помер Єжи Збаразький - і Ожигівці дістаються іншому великому князівському роду, Вишневецьким - аж до 1744 р., коли помер останній з цього славного, ополяченого руського магнатського роду. Разом з замками в Збаражі, Вишнівці та Залізцях (Заложцях?) фортеця в Ожигівцях захищала кордони земель Вишневецького клану. Саме Вишневецькі реконструювали та поновлювали твердиню протягом наступного століття.