В Скориках чудова дерев'яна церква, в Токах - руїни замку. Медин - між Скориками і Токами (якщо по-чесному, то до Скориків ближче - якісь дві сотні метрів відділяють перекреслений знак "Скорики" від мединського знаку, а біля ставу далі - вказівник "Токи - 5". І асфальт там дуже швидко перетворюється на погано вим'яту манну кашу).
Медин - село древнє, перша згадка про нього відноситься до 1463 р. А курган поблизу села, розораний в радянські часи, натякає на те, що селилися люди тут задовго до першої літописної згадки. В старому подільському селі повинні бути пам'ятки. І вони є.
Інша справа, що свої скромні, але все-таки цікаві пам'ятки село не афішує, підставляє подорожнім всіяний лататтям і качками двохгектарний став на річці Самчик та кілька хаток понад ставом - і все, досить. До руїн костелу і церкви ще треба дорогу знайти... Хоча якщо знати напрямок, і шукати не потрібно: праворуч і вгору, там не менше трьох підйомів є різного ступеню протоптаності. :о) Село ж невелике, трохи більше за півтисячі населення.
Саме там, на пагорбі, можна побачити руїни костелу і дерев'яну Покровську церкву з 1862 р. Підволочиський район - все ще Поділля, але далі на північ простяглася Волинь. І в Медині це відчувається: на роздоріжжі стоїть по-волинському прикрашений стрічками хрест (встановлений на честь звільнення від панщини в 1848 р., відновлений до 150-річчя, в 1998 р.), а церква помальована синьою фарбою. І була б та церква зовсім нецікавою, якби не дивний нео-бароковий видовжений купол-сигнатурка на даху та старовинні гарні дзвони, що підвішані на цілком сучасній дзвіниці.
Потрапити всередину храму не вдалося, тож розписи місцевого художника Є.Біленького (він їх виконав, коли ще був студентом Краківської академії красних мистецтв) я не бачила.
Одна з жительок села, що мешкає в сусідній з костелом-руїною хаті, розповіла, що храм в такому поруйнованому вигляді стоїть вже років 35. Принаймні з самого свого малечка вона його таким і пам'ятає. Не розбирають, не відновлюють - стоїть руїна, кущами заростає, вже й не розібрати, що за споруду ті кущі вкривають.
За переказами. назва походить від багатих медом великих дубових лісів неподалік села. Люди ходили грабувати дупла, в яких жили бджоли - і називали це "пішли на меди".
В селі збереглися давні народні килимарські традиції: тут виготовляють традиційні доріжки зі смугастим орнаментом шириною в 90-100 см.
На початку ХІХ ст. власником Медина був угорець де Антальфа (Solyon de Antalfa), пізніше - його чи то зять, чи то онук Петро та Йоанна Шекьйовє (Joanna Szekyowie). В них у 1883 р. село купив князь Адам Сапєга, який передав його у спадок сину Владиславу. Близько 1909 р. той продав маєтності Захаріушу Фрієду, а вже у того в 1912 р. Медин купив Вацлав Малаховський гербу Гриф (23.11.1888, Одеса - 22.08.1937). До вересня 1939 р. власниками медина були сини Вацлава Малаховського.
Ймовірно, де Антальфа збудував у поселенні класицистичний одноповерховий двір, який існував до Другої світової війни. Може бути, що садиба на тому ж місці існувала і раніше - на це натякали довгі склепіння пивниць, що тягнулися під палациком, а також вік деяких дерев у парку.
Мединський двір налічував 12 кімнат. Від сторони в'їзду в маєток знаходилася вхідна зала, з боку ж парку була велетенська бальна зала з дещо вищою в порівнянні з іншими кімнатами стелею. Так як вже з кінця ХІХ ст. власники Медина не жили постійно в селі, інтер'єри палацику були серйозно занедбані. Та два округлих п'єца в бальній залі дожили принаймні до Другої світової. Паркет в репрезентаційних кімнатах був дуже гарний: мозаїка з різнокольорових сортів дерева. Всі цінні меблі та предмети мистецтва Малаховські втратили в часи першої світової війни в маєтку поблизу Одеси. Тому в міжвоєнний період в Медині не мали нічого історичного чи цінного.
А от парк на узвишші навколо палацику був цінним сам по собі. на тому узвишші було облаштовано п'ять терас (кожна завширки близько 60 м). На найвищій стояв двір з клумбою перед головним входом і двома групами дерев (переважно лип) по боках. Від двору через весь парк тягнулася липова алея - через город і аж до поля. Друга тераса була засаджена переважно ясенами, третя - кленами. четверта - липами, а на найнижчій, п'ятій, росли велетенські верби. На всіх терасах напроти дому залишали просвіт зі сходами - щоб з палацику відкривався вид на околиці. В радянський час цей розкішний парк зрубали під корінь. Весь. Палацик же розібрали до фундаментів.
Я це все до чого веду - будете їхати в Токи, не забувайте й про Медин. :о)
