Дуже важко зрозуміти, як у зразковому господарстві, де щороку у будівництво вкладали мільйон двісті тисяч карбованців, де працювало 15 будівельних бригад, довели до катастрофічного стану найціннішу в історичному плані споруду села - колишній панський маєток Раціборовських-Журовських. Хіба класова ненависть вчорашніх батраків перемогла всі раціональні аргументи. Бо нещасний палац постаралися заховати від сторонніх очей: від закупинецької траси його ховають сучасніші корпуси аграрного ліцею. Чималий як на село заклад (400 учнів), корпусів багато, вони взяли палацик в облогу і не дають йому продихнути, вирватися з заклятого кола забуття.

Те, що будівля хоч якось дотягла до 2012 року, - заслуга не Журовських і не Ткачука, а старшого лейтенанта і командира роти 129-ої танкової бригади, уроженця сусідніх з Кам'янцем Ходорівців Бориса Сугери (1921-1943, Сугеровим він став вже пізніше). Сирота, що рано втратив обох батьків, два роки (1937-1939) навчався у лісоводській школі колгоспної молоді, а звідти потрапив до Червоної армії. Юнак посмертно став Героєм Радянського Союзу: за кілька героїчних боїв на Курщині у січні-лютому 1943 р. При взятті села Очки, де Сугеров і загинув, йому вдалося знищити дев'ять танків і сім гармат. В Лісоводах і Ходорівцях є і вулиці Сугерова, і його бюсти. На палацику, котрий, здається, слугував в 1930-ті гуртожитком, ще й дошка є меморіальна. 

Зараз палацик не слугує нічим - так, руїна з забитими вікнами, ледве живим портіком і з тріщинами на стінах. Всередині не краще. 

 Іронія селянської долі: старий дуб біля палацу пишається свіженьким вапном побілки, має навколо охайну огорожу - дбають, знають, бережуть. Може, й не дуб це - я ж не ботанік. Але дерево доглянуте, бо його цінність селянам зрозуміла. Цінність архітектури - з цим вже важче. Набагато важче.

Як завжди, звернуся до багатотомника "Дії резиденцій на кресах речі Посполитої" Романа Афтаназі. 

Там згадується, що колись Лісоводи належали Гербуртам (взагалі перша документальна згадка про село - від 1559 року). Уроженка Фельштина (напевно, подільського, бо є ще й галицький) Сюзанна Гербурт вийшла заміж у 1675 р. за Францішка Стадницького - так маєтність перейшла до цього роду. Потім були ще Ліпінські. Домініка Ліпінська у 1758 р. виходить заміж за Войцеха Раціборовського - ось і чергова рокіровка власників. Раціборовський докуповує ще в полковника Грибовського Вишнівчик і Завадівку.  

В галереї праворуч можна побачити портрет дочки В.Раціборовського Наталії (від першого шлюбу) - волоока красуня так і не вийшла заміж. В Наталії була сестра Людвіка. Ось вона й одружилася з колекціонером і меценатом Марцелієм Журовським (помер в 1880 р., портрет поруч). марцелій розводив породистих коней - і мав у тому неабиякий успіх. Правда, мешкати волів не у Лісоводах, а у Іванківцях під Бердичевим. Потім Лісоводи отримав син Марцелія Евгеніуш Журовський (1826-1913), одружиний з Цецилією Стемпковською (1835-1924). Ця пара жила саме у лісоводському маєтку. Останнім власником садиби був їхній син Альфред Журовський, який купив також Маків і Шатаву - ы став одним з найбільших подільських землевласників. 

Десь в часи Людвіка Раціборовського (наприкінці XVIII ст.) в Лісоводах зводять суровий у своїй простоті і не дуже пропорційний палац. Про його інтер'єри відомо мало: всі репрезентаційні приміщення були досить великі, підлога була паркетна, отоплювалася будівля камінами і п'єцами. Праворуч від холу розміщувалася бібліотека, далі були спальня та вбиральня. Ліворуч - малий салон і ще одна спальня. Великий салон був в плані восьмибічним, з дубовим паркетом і білі стіни. Далі розташовувались житлові кімнати господарів палацу, а з іншого боку - велика їдальня. В північно-східному крилі була лише велика бальна зала - там і зараз якесь велике приміщення, хто його знає яке - колишній спортзал?

Роман Афтаназі припускає, що так як палац весь час перебував в руках у однієї - і дуже заможної - родини, в Лісоводах мало б бути багато старовинних меблів і картин старих італійських та голандських майстрів (переважно перевезених сюди зі старої іванковецької галереї - частина картин, правда, була у Макові). Був тут також кришталевий келих. подарований польським королем Станіславом Августом київському воєводі Юзефу Стемпковському, золотий кубок авторства данцігського майстра Й.Г.Шляубітца - це все дісталося у спадщину Цецилії Журовській. В 1987 р. келих було подаровано музею у польському місті Ясна Гура. Кубок зараз в Оттаві, у спадкоємців Журовських.

На початку ХХ ст. життя родини Журовських перемістилося в маків, у Лісоводи наїжджали лише час від часу. 

Парк в Лісоводах мав поверхню в кілька гектарів - і зараз там стоять корпуси аграрного ліцею. Про флігель відомо, що він розташовувався напроти палацу. Зараз сякою-такою старою виглядає одноповерхова споруда ліворуч від колишнього панського двору. Ані липової, ані каштанової алеї навколо палацу я не помітила - а були. Найбільша частина парку тягнулася на південь від будинку - до ставу. До невеличкого острова на ставку вів легкий місток. на острові вирощували квіти.