Координати: 49°20′13″ пн. ш. 26°42′22″ сх. д.

Хмельницький район. 2,3 т.ж.

Карта

Марк Твен, здається, писав, що вузький спеціаліст - це хтось, хто знає безмірно багато про безмірно мале. Як добре, що я свого часу не зациклилась виключно на оборонних спорудах. Бо тоді б Гвардійське мене б не зацікавило. :)
На зорі свого "серйозного" захоплення замками, десь в липні 1998 року, я вже була в Гвардійському. Тут, біля витоків рідного для кам'янчан Смотрича, жила і живе зараз тітка Сергія. Я пробула в селі десь з годину, мені було страшезно нудно, та НІЧОГО цікаво для очей я навколо не побачила. Так, стоїть серед по-бразилійські густої подільської сельви якийсь там костел, його ледь видно за цим буянням флори. Нічого ТАКОГО. Той факт, що на старому цвинтарі тут чи не половина могильних хрестів з прізвищем "Гнап" - і то цікавіше.
Зараз навіть не віриться, що той сіренький бляклий костельчик з моїх спекотних спогадів і розкішний величний храм, який побачила взимку 2005-го року - одна й та сама будівля.

Зрозуміла свою помилку я, щоправда, значно раніше: ще в тому самому 1998 році, коли в часописі "Пам'ятки України" знайшла опис експедиції по вивченню оборонних пам'яток регіону відомого українського краєзнавця, директора львівського архіву Ореста Мацюка. З'ясувалося, що раніше село носило назву Фельштин. І було не селом, а цілком собі містом - міські привілеї (читай Магдебурзьке право) Фельштин отримав у 1584 р.

За іронією долі, ще одне село з такою ж назвою та стародавнім костелом зараз теж перейменовано (мова, звичайно, про Скелівку на Львівщині) - а взагалі в Україні Гвардійських аж вісім штук.
Вичитавши про те, що поруч зі старим костелом, навколо школи, збереглися вали замку, я за голову схопилася. Причому не свою - Сергієву. Чому не сказав? Невже не знав? Ааааааа!!!
А таки не знав. Та й нагоди потрапити на те замчище вдруге все не преставлялося. Але я мала там побувати.

Що маємо? Трасу Хмельницький--Тернопіль. Четвертий поворот ліворуч (якщо їхати з Хмельницького). Зародження Смотрича - тут він ще юний і тоненький. Страшненьку дорогу до Немичинців, страшненьку трасу за Немичинцями. Нарешті - Гвардійське. Кілометрів з 30 позаду, не менше. Не бійтеся заблукати: костел св. Войцеха знаходиться в центрі села. Поруч - як і очікувала - школа, а ще клуб і магазин. Та нема коли розглядатися довкола, коли вже бачиш храм. Бо зустріти мало кому відому, не занесену в жодний реєстр споруду такого віку та такої гармонії форм доводиться нечасто.

За півгодини мало початися богослужіння, народ потрошки підтягувався до храму, зайшли до бічної каплички й ми. Там нам привітно зустріли і порадили звернутися до жінки, що наглядає за храмом. Підходимо до діаметрально протилежних головному входу дверей (зрозуміло написала? %) ). Нам відчиняють, запускають всередину, нам навіть включають світло, щоб краще фотографувалося. А ось шквал моїх питань про час побудови храму (здається, 60-ті роки XVIII століття?) та його засновників збиває дівчину з ніг. Єдиний екземпляр книжечки, яку парафія видала своїм коштом і в якій розповідається про історію святині, є десь в пароха, а сама наглядачка про це не дуже пам'ятає. Що ж, дякуємо хоча б за гостинність.
Ольга, що якось написала мені про свою подорож до Гвірдійського, стверджує, що храм зведено в 1791р. Та польський дослідник архітектури Є.Ковальчик датує храм 1753 роком.
Ось невеликий фрагмент його статтті "Пізньобарокові костели Кам'янецької дієцезії" (АСУ, вип.4): "...двоярусний триосьовий фасад парафіяльного костелу у Фельштині, розчленований парами пілястр, має фронтон динамічного абрису, з волютними сплавами та розірваними сандриками. Простежується певна спорідненість форм з костелом у Чуднові (Київське воєводство), який був твором ченця-бернардина Артемізія Брауна".
За совєтів в костелі, як і годиться, розмістили склад всілякої техніки та реманенту. Невідомо куди поділи старий орган - не лишилося від нього й сліду. Ані сліду від старої дзвіниці. Так би й довіку ці склепіння ховали під собою залізних сільських коней, якби з початком перебудови сільські бабусі не вирішили взяти бика (залізного) за рога. Ультиматум звучав грізно: техніку - геть (назад у ліси!), з 1 квітня 1991р. храм віддати громаді. Так і сталося. А далі почався тривалий процес відновлення костелу. Старі люди, які ще пам'ятали його інтер'єри в доскладські часи, допомагали як могли реставраторам. І зараз поліхромія та розписи густо вкривають храмові стіни.
Завдяки багатому скульптурному декору фасаду та інтер'єру костел виглядає справжнім дивом, але колись на Поділлі було чимало схожих храмів: з того ж типу вціліли святині в Китайгороді та Шаргороді. В усіх цих храмах типові двоярусні безвежові фасади.

В жовтні 2008 р., коли я втретє прибула в Гвардійське, на фасаді костелу вже висіла надрукована його історія. Чудово! Ділюся вичитаним:

Фельштин на Поділлі заснував у XVI ст. Міколай Гербурт. Він же й фундував тут костел св. Войцеха (1594 р., ймовірно, дерев'яний). І містечко, і храм в 1615 р. сплюндрували татари.

Така собі пані Мар'яна Граб'янчина з Калиновських у 1753 р. почала зводити в поселенні парафіяльну школу (ліквідована царатом в 1864 р.), лікарню і мурований костел, який й освятив єпископ Адам Красінський 26 липня 1791 р. (Отже, обидві дати були вірні!). Храм отримав титул Божого Провидіння.

До 1917 р. до Фельштинської парафії входило 30 сіл, в яких проживало 8 500 католиків. Храм потребував реконструкції, яку й провів у 1905 р. парох Антоній Грущинський.

В 1933 р. храм був закритий і відданий під майстерню МТС. В 1936 р. приміщення переобладнано під кінотеатр і районний будинок культури.

Під час німецької окупації храм знову діяв, щоправда, німці головну та бічні нави використовували під зерносховища, а віруючим надали лише приміщення закристії. В 1950 р. костел знову закрили. Приміщення віддали відділу райсоцкультури.

З 1978 р. парафія почала незаконно діяти без реєстрації (все одно її б ніхто не дав). Під каплицю одна з віруючих віддала свій будинок. Після повернення храму на початку 1990-х парафіяни та отець Віктор Ткач розпочали масштабний ремонт. 25 червня 1994 р. храм було заново освячено кам'янецьким єпископом Яном Ольшанським - до 400-ліття Фельштинської парафії.

Хоча не все в цьому храмі є зразком доброго смаку, але я нехай і таке, але відродження пам'ятки.

Далі, звичайно ж - вали. Навіть під кучугурами снігу вони вгадуються досить непогано. Вали слугують своєрідним парканом шкільному спорт-майданчику. Шкода, пора року зараз не та, щоб відшукувати фрагменти мурованої кладки. Лишається тільки здогадуватись, а чи не побудували школу на залишках замку - і якими були ті залишки?
Якщо хтось щось про те знає - повідомляйте, буду вдячна.