В Курівці мені відразу пощастило на людей. Від першої ж бабусі, яка пояснила мені дорогу до колишнього маєтку, а нинішньої церкви - до продавщиці у місцевому сільпо. І, звичайно ж, моє щастя - я таки поговорила з колишнім директором Куровецької школи, а зараз секретарем сільради, літописцем і автором статей про Курівку Петром Федоровичем Возняком-Ковальчуком. Більша частина інформації далі - зі слів цього ревного дослідника історії Курівки і її маєтку.

А Петро Федорович, до речі, навіть не подоляк - він з Волині, з Великих Межирічів родом. 

Отже, що маємо в Курівці. 

Колись в сусідній Жаглівці стояв великий маєток Сигізмунда Мнішека. Для свого сина Тита (поляки кажуть Титуса) пан зводить невеличкий особняк і в Курівці. Так вже склалося: на місці жаглівського маєтку зараз будинок культури, там навіть фундаментів старих не лишилося, а в Курівці споруда стоїть, працює школою - і, як запевняють місцеві, простоїть ще не один десяток років. Зараз, щоправда, залишилася лише початкова школа (старші діти навчалися в сильно перебудованій конюшні напроти палацику. Ну як перебудованій - до будівлі в радянські роки просто добудували довге одноповерхове крило). 

Колись палацик мав гарний балкон - зараз від нього лише основа. Дах з квадратової черепиці замінили на шиферний. Ніяких інтер'єрних красот не збереглося, проте є дещо інше, може, й не красиве - але цікаве і незвичне.

Свого часу школа отримала наказ влаштувати для дітей теплий туалет в самій споруді. Думали-гадали - і вирішили пристосувати для таких цілей комірчину, в якій зберігалися музичні інструменти місцевого оркестру. Взялися до роботи - і раптово віднайшли... панський туалет. Саме там він і був у ХІХ ст. Злив викладений цеглою і так охайно і гарно зороблений, що слугує й дотепер. Так як каналізації у маєтку не було, панська вбиральня змивалася, ймовірно, відрами абощо. 

На пагорбі на території школи - радянських часів скульптура: жінка і піонер. Колись дітей було двоє - відбили одного. Скульптурна група переселилася під школу не так і давно. Курівка в міжвоєнний час була селом прикордонним. біля Збруча була застава. Коли Західна Україна приєдналася до УСРС, в заставі вже потреби не було - там облаштували дитячий будинок (зараз там, якщо не помиляюся, приватне житло). Саме біля нього і жили скульптури до останнього часу. 

Через Курівку тече річка-невеличка  - Ушука (оце назва, еге ж?), притока Збруча. Петро Федорович відшукав у архівних джерелах, що потічок колись називали Бугайкою або Водушукай. Трансформація і відсікання зайвих складів: Водушукай. Цікава версія. 

Хоча і в Курівці, і в Жаглівці жили пани-католики, своїх костелів у селах не було: віруючі змушені були добиратися на служби аж у Сатанів. А Курівка ж була чимала: близько 600 жителів на кінець ХІХ ст. 

Власники у Курівки часто змінювалися - звикла історія. Село належало Одровонжам, потім Косткам. Дочка сандомирського воєводи Яна Костка Анна вийшла заміж за Ієроніма Сєнявського - так Курівка потрапила до цього могутнього роду. Потім були Стадницькі і Кроковські, останньою господаркою, яку згадує польський "Словник географічний королівства Польського" (том IV, 1883 р.), є Евеліна з Кроковських Мнішек. Трохи якісь розбіжності в датах і господарях: де ж той Сигізмунд Мнішек з сином Титом? 

Біля покинутого будинку, в якому колись мешкав священик Квартирович, стоять рештки пам'ятного хреста, встановленого на честь відміни кріпосництва у 1861 р. Як і в Розтоках на Путильщині, на монументі допущена помилка - але писар її виправив. :о).