Чимале село цей Вишнівчик - майже 2000 жителів. Відоме з 1493 р. (тоді тут нараховувалось 20 димів, що не так і мало - і називалося село до XVI-XVII ст. Вишневець).

За легендою, кілька століть тому до загубленого у густих лісах сільця прибилися втомлені мандрівники - дівчина і парубок. Попросилися переночувати - їх охоче пустили, а наступного дня на те обійстя поспішало ледь не все село - подивитися на нових людей і послухати їх розповіді. З'ясувалося, що дівчина -  дочка сільського коваля, а от хлопець - княжич зі славетного роду Вишневецьких. Юнак покохав юнку - із взаємністю, тільки от старий князь згоди на нерівний шлюб не давав і прогнав сина з новоявленою невісткою з свого маєтку. Подоляків так розчулила ця розповідь, що вони запропонували юній парі лишитися в селі - і навіть збудували їм хатину. Княжич не цурався мужицької роботи, своїм станом не хизував, а коли батько помер, повернувся з дружиною в родинний замок. А село на честь закоханих назвали Вишнівцем.

Занадто плутана легенда, такі придумують краєзнавці з районних газет. Чого там назву довго шукати - вишні, вишні в червні скрізь! Ну правда, вишні у селі є, достатньо смачні, хоча славиться Вишнівчик не так ягодами, як грибами - кажуть, трикілограмові білі гриби в червні 2010 р. в лісах навколо села водилися. Ліси тут мусять бути знатні, вже на Товтрах. Розташоване поселення на потоці Батіжок, між Смотричем і Чемерівцями (і туди, і туди десь по 15 км), але з транспортом засада - автобусів мало. На подолання 55 км від Кам'янця до Вишнівчика забитому вщерть, пітному, задушливому пазику знадобилося 110 хвилин. Квиток в червні 2010 р. коштував 15 гривень.

Замість цілої жмені пам'яток архітектури місцевого значення (будинок Журавського, мешкання працівників економії, господарчі приміщення, парк, будинок керуючого лісами Осинського) я побачила розвалини, малоцікаві халабуди - і оббитий вагонкою кілька років тому _палац_. Перед _палацем_ сиділи невідомо звідки притягнулі золоті леви, на фронтоні сяяв тим самим золотом герб: буряк і цифра "1845" - дата заснування місцевого цукрового заводу Марцелем Журовським.  Колись у _палаці_ була заводська столовка, зараз там контора і житлові приміщення. Хто дозволив вкривати пам'ятку архітектури дешевою вагонкою і влаштовувати позолочений звіринець на сходах, не знаю, але зі смаком у нього такі ж проблеми, як і у власника золотих царів звірів. Тьху.

Яким був маєток з самого початку, сказати важко - його неодноразово перебудовували. Відомо, що вмебльовано дім було меблями з червоного дерева, які ще пам'ятали часи, коли Вишнівчик був центром староства (XVII ст.). Зараз поруч стоїть клуб, зведений у 1969 р. до сторіччя Лєніна. При клубі працює бібліотека - навіть в неділю, якщо вірити табличці. Насправді двері зачинені. як не стукала - ніхто не відкрив. Довелося задовільнитися картинною галереєю авторства місцевих школярів.  

Цукровню начебто реконструюють - будуть ропу переробляти на біопаливо. Завод хотіла прикупити "Оболонь" (її керівництво майже земляки вишнівчанам, один з Завадівки, другий десь з Городоччини) - але теперішній власник не погоджується. Селяни буркотять: "Ще не все на металобрухт здав..." А колись на цукровні працювало 729 робітників!

Не в кращому стані і житловий будинок при економії: він без вагонки, але й без вікон, стоїть пусткою. Перед ним злий якийсь з вигляду Лєнін з облупленим носом і шкірою. Інтелігенстка краватка і борідка в цьому пеклі несмаку виглядають знущально: ось він, демон Вишнівчика, це з його волі панські маєтки перетворюються на казна що, це йому задувалося дати владу тим, хто найменш за все її вартий...

Фотоапарат знову зіграв поганий жарт: за мною спостерігали десятки очей, шепіт "О, кореспондент!" переслідував мене селом. Дідусь ледь не втратив глузд, коли побачив, що я фотографую старий парк - біг за мною з вереском: "Доцю, що ж ти робиш? Навіщо це?" Блін, та я і сама думаю - НАВІЩО? Кому потрібні ось такі мандри виснажливими пазиками, якщо дивитися по-хорошому в селі вже ні на що, і не буде все одно ефекту від того, що я напишу "той, хто оббив будинок Журавського вагонкою - ідіот"? Із задоволення подорожі перетворюються на кару, чи варто воно того?

Парк поблизу нової школи занедбано, в будинку управляючого лісами Осинського немає шиб, оранжерея і стайня вже давно не існують. Нова церква - нещасне дітище бідацтва, з непропорційними цибулинами верхів, з аляповато-яскравою іконою над входом.

Єдине, що вразило в Вишнівчику - розгядаючи на повний екран одне з фото села, помітила на закинутому великому будинку чеканку із звабливою дівчиною і мужиками на возі. Що це було?