Що виловилося: першим задокументованим власником Купина і Чорної Води був у 1407 р. якийсь Богуслав зі Стахова. У 1493 р. у купині було 8 димів і 3 плуги-лани. У 1542 р. - 2 плуги, стільки ж у 1565 р. В 1578 р. - вже 4 плуги. У XVI ст. власниками містечка були Замойські, у 1637 р. Олександр Замойський продав поселення Миколі Гербурту. Саме Гербурти начебто запросили у Купин кармелітів і заснували тут монастир - письмових свідчень про це немає, достеменно перебування кармелітів у Купині зафіксоване лише з 1745 р.
У 1661 р. поселення зруйнували татари - ота напів-уявна кармелітська обитель теж сильно постраждала. Пізніше монахи повернулися до Купина і певний час мешкали у дерев'яному будиночку. З кінця XVII ст. Купин дістався спадкоємцям Сверчів і Гербуртів по жіночій лінії - Калиновським і Лянцкоронським. Далі була Сусанна Гербурт з Фульштина, яка у якості приданого передала Купин, а також Кремінну і Лісоводи своєму нареченому Франциску Стадницькому зі Жмигорода. Це ще не кінець: Терезія Граб'янко зі Стадницьких з Остапківців у 1886 р. продала його Любінському.
Купин - своєрідний туристично-рекреаційний центр Городоччини: про місцевий водоспад - найбільший в області - у районі знають майже всі. Ще одна сільська цікавинка, древній (чи все-таки "древній"?) млин, розташований за кількасот метрів від білої води. Єдине зауваження: для тих, хто подорожує сюди з боку не Городка, а, скажімо, Кам'янця - перший в'їзд в село варто обминути, до водоспаду значно ближче з другого. Дорогою буде здаватися, що все, Купин давно закінчився, куди ми їдемо, розвертай назад - але все правильно, так і треба. Потрібний зворот з'явиться ліворуч досить несподівано, за ним бовванітиме автобусна зупинка при дорозі. Крім водоспаду і млина Реєстр пам'яток місцевого значення обіцяє ще якийсь "міщанський будинок" з ХІХ ст., але на початку липня 2014 року ми його не шукали. Спекотно було.
Будь-яке подільське містечко мусило мати укріплення - і в Купина вони теж були. Народна пам'ять стверджує ще щось про окрему від замочка сторожову башту. Камінь з цієї вежі начебто пішов на побудову водяного млина. Млин вважають найстарішим ледь не в Україні, датують 1455 р., але є багато сумнівів, що приземкувата споруда неподалік водоспаду і справді походить з XV ст.
Дуб неподалік млина просто мусив дати затінок для перепочинку Богдану Хмельницькому у червні 1653 р. - всі старі українські дерева мають на вибір Хмельницького, Довбуша і Кармалюка, і бути такого не може, щоб це тріо оминуло своєю увагою хоч якесь древнє дубисько.
Шкода, що не зберігся старий мурований костел, зведений для кармелітів. Починав його зводити у 1747 р. бездітний Олександр Стадницький, онук вже згаданої вище Сусанни з Гербуртів, а закінчила Терезія зі Стадницьких Граб'янко. Монастир, зрозуміло, теж не зберігся - як і високі стіни, котрими він був обнесений. З комплексу йшло кілька підземних ходів із залізними дверима - один до Смотрича, інший йшов під городом Романюків, у 1887 р. знайшли третій - під городом Кіндрата Перетятка. В 1916 р. на місцевому базарі провалилася земля - так було знайдено ще якийсь підземний перехід, згодом засипаний. Наріжний камінь костелу освятив 6 серпня 1747 р. єпископ Микола Дембовський, а сам Троїцький храм було освячено 20 липня 1819 р. єпископом Мацкевичем. У святині було шість вівтарів. Окрасою головного вівтаря було чотири мозаїкових білих колон. При храмі діяло три братства, кармеліти утримували у Купині школу.
Після польського повстання 1831 р. костел у 1832 р. переобладнали під православну Троїцьку церкву - про її скромну зовнішність та прикрашений ангеликами амвон ми знаємо завдяки фотографіям Павла Жолтовського, зробленим в експедиції 1930 р. У храмі зберігалась місцева ікона, що плаче, обвішана кількома металевими вотивами. У 1881 р. у приміщеннях келій відкрили церковноприходську школу, а в останні роки ХІХ ст. споруду взагалі розібрали. Домовини з тілами Стадницьких, які зберігалися у криптах костелу, спалили пасхальної ночі 1918 р. у "башні". За місцевим звичаєм цієї ночі хлопці спалювали у високому як башта полум'ї всіляке сільське дерев'яне майно, яке змогли знайти. Ну, після революції знайшлися домовини. В 1936 р. церкву розібрали, а каміння продали цукроварні.
У 1720 р. у Купині була зведена дерев'яна церква. Її доля мені невідома, начебто знаходилася там, де ветамбулаторія.
На старому цвинтарі начебто зберігся склеп родини Граб'янків. За середньовіччя Купин славився своїми гончарями, а найпримітнішими їхніми виробами були свічники. Тут також заготовляли деревину, котру потім сплавляли Смотричем. Є якісь напів-згадки, напів-догадки, неначе Настя Лісовська була продана у турецьке рабство на базарі в Купині - ну, теж мені причина для гордощів.
У другій половині ХІХ ст. в Купині діяли свічковий та шкіряний заводи, аптека та однокласне народне училище; працювало близько 70 ремісників. У містечку, населення котрого тоді було близько 2,3 тис. жителів, були синагога, два молитовних будинки, церква та католицька каплиця. У 1913 р. від Купина до дороги на село Папірня були викопані бліндажі - готувалися до війни. В 1917 р. у селі діяло два млини. Один - поблизу водоспаду, ну, я писала.
Так от водоспад, найбільший у області, він же Шум. Він рукотворний, штучно створений. Принаймні, так кажуть про водоспад місцеві перекази. Його довжина - понад 60 метрів, вода, що біжить сюди з-під старого моста, перечіпається за скелі - і падає з висоти понад три метри. Перекази, до речі, сперечаються з теорією про 1455 рік - бо згідно легенди, водоспад створили за наказом місцевого пана у XVII ст. Пан захотів поставити тут млин. До того млин був в іншому місці на Смотричі, але його зруйнувала повінь 1565 року. От наче за панським наказом і влаштували у греблі три мости із заставами для регуляції води, а ще викопали два додаткових русла для річки - те, що через Острівець, діяло весь час, а те, що через Прогін, так і не використовувалося. Старий міст в народі називають Турецьким - ймовірно, турки його реконструювали.
Млин біля водоспаду було реконструйовано під кінець ХІХ ст. У Швейцарію із зібраними всім містечком коштами за обладнанням відправилася група купинчан. У ящики з обладнанням на зворотній дорозі напихали революційної агітаційної літератури - більшовики непогано платили за її перевезення, то ж чому й ні. Цигарки з тонкого газетного паперу місцеві крутили потім до 1930-х років. Зі станції Дунаївці до Купина техніку волами потім перевозили протягом року. Під цюріхське обладнання було зведено окреме велике приміщення. Турбин млина лопнула у травні 2005 р., тепер він не працює.
