Карта

Наступне за Вишнівчиком село по дорозі на Поморяни. Ну або з Поморян - на Вишнівчик чи Новосілки, або на Перемишляни. Село якраз на роздоріжжі.

Серед давніх назв Чемеринців - Кочерівка (Koczerowka). Перша згадка в документах - під 1389 р., коли польський король Владислав Ягелло надав Чемеринці Міколаю Гологорському. В 1498 р. село було власністю Яна Чемеринського, а з 1578 р., разом з Вишнівчиком, належало Павлу Чемеринському. На початку XVII ст. Чемеринці або їх частина належали до Дунаївського ключа львівський архієпископів. Інформація про долю поселення в ХІХ - на початку ХХ ст. досить суперечлива. Начебто з 1855 по 1905 р. село належало Потоцьким, хоча інші документи стверджують, що з 1868 по 1918 рр. Чемеринці були власністю католицьких львівських архієпископів.

Село стоїть на річці Золота Липа. Населення - близько 700 чоловік. Небагато, але тим не менш громаді вистачило коштів відгрохати величезний греко-католицький храм Святої Трійці посеред високого пагорба біля розвилки. Видно, отець Василь Проньків непоганий організатор. Вночі храм та фігура богоматері, що прикрашає церковне подвір'я, світяться різнокольоровими новорічними гірляндами, синіми та зеленими. Нічна дискотека для святих.

Є й капличка на цвинтарі. Теж, здається, задбана. Не дбають в селі лише про старий католицький цвинтар поруч з костелом. На всі Чемеринці - лише дві польські родини, що ходять до костелу в Дунаєві. Бути поляком, римо-католиком в цій галицькій провінції соромно.

В костел, що поруч з покинутим кладовищем, щоправда, ходити було не соромно - бо там було сільське відділення зв'язку та інші державні установи. В стінах прорубали великі квадратні вікна, побілили споруду - вийшов майже "нормальний" будинок, культом несе лише трошечки, якщо принюхатися.

Цвинтар поруч - дивний. Більшість могил - дитячі. Біля самого костелу - склеп колишнього пароха храму. Десь на початку 2006р. його - упс! - ненавмисно пошкодили трактором. Тепер могильну пустку заповнюють сміттям - туди якраз його зручно скидувати.

Нас (а мене та Рибку з Женькою в Чемеринці відвезли Алєкс та Лєна Яворські) перестріла на цвинтарі вчителька місцевої школи. Ейкуменістка - ходить і в православну церкву, і до римо-католиків, і до греко-католиків. З Турківщини. Бідкається, що єдина в селі пам'ятка архітектури - костел - покинута напризволяще, що могили девастуються, що нікому немає до того діла. Каже, якби громада вирішила зробити хоча б огорожу для цвинтаря, вона б віддала хоч 5, хоч 10 гривень на добру справу, але крім неї то, здається, і не потрібно нікому.

Тому по цвинтарю ходять кури й гуси, тут випасають худобу.

Хоча багатий виходець-покровитель у Чемеринців є. Петро Писарчук, директор торгового комплексу "Південний" - людина не з бідних, вважає себе меценатом. На будівництво греко-католицького храму дав значну суму, проклав за свої гроші асфальтові доріжки, допоміг львівським дитячим будинкам, регулярно одарює солдатів на свята. 

Все це класно, ну але ж ось це закинуте місце - воно католицьке. А це майже синонім "нечистого". Його впорядковувати правдивому галичанину гріх. :(

Іноді, каже вчителька, в село приїжджають поляки - шукають могили предків? Хто його знає. Віночок з квітів є лише на одному гробівцю. Але дивним чином хтось підняв цієї весни два хреста, що лежали повалені.

А ще якась сила не дає кладовищу повністю зникнути з пагорба. Повалені скульптури святих акуратно покладені поруч з могилами. І дивиться на нас сумна мадона з пісковику, просить про щось, тільки як її почути?