Карта (під старою назвою Міжгір'я. Назву змінили лише в 2003 р.)
49°42′43″ пн. ш. 24°35′29″ сх. д.
Село на північ від Перемишлян, тягнеться на кілька кілометрів, лежить серед чудових краєвидів Гологорського хребта. Відоме своїм оборонним монастирем. До речі: на багатьох картах воно носить ще назву Міжгір‘я (от що дивно – в Борщівському районі Тернопільщини теж було село з такою назвою. І там теж був древній монастир. Селу теж повернули давнішу назву – Монастирок. Чи був який указ називати всі села з монастирями саме Міжгір‘ями? Шуткую.)
Отже, про широковідому Унівську Лавру. Добиратися до неї – вздовж всього села, майже до лісу. Біля споруд та дзвіниці – невеличкий став. Заїжджати машинами на територію заборонено. На воротах табличка з проханням не фотографувати (а я все-таки фотографувала – і ченці нічого не мали проти), не курити, не користуватися стільниковими телефонами та не носити провокуючого одягу. На мені, як завжди в ті далекі часи, був провокуючий одяг, у руках - фотоапарат, а в Сергія за поясом стирчала мобілка. Бог нас не покарав, бо його немає.
Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там “Посланіє до стариці Домініканії”. Зведено споруду, скоріше за все, в XV ст. В 1648-1770 рр. при лаврі діяла унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М. Зубрицького, Є. Завадовського, Мини, М. Фуглевича.
На території монастиря відбувалися щорічні ярмарки, на яких торгували купці з Росії, Польщі, Австрії та інших країн.
Монастир оточений високими стінами з бійницями та оборонними баштами. Храм на території виглядає з-за стін витонченим та легким, а при огляді його зсередини монастирських стін вражає міцними, справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури. На його контрфорсі зберігся герб Шептицьких.
Келії, церква, мури – все в ідеальному стані. На галереї, що йде з внутрішнього боку монастирських стін – ціла колекція (не менше двох десятків!) розп‘ять різних розмірів. Поруч – пам‘ятна таблиця тим, хто своїми внесками та пожертвами допоміг відбудові монастиря.
Унів – одне з найстаріших відпустових місць в Україні. Народна легенда розповідає історію чудесного зцілення князя Лагодовського біля джерела. На знак вдячності князь заклав на чудотворному місці церкву і монастир. Зараз тут зберігається чудовий ренесансний надгробок князя.
У першій половині XVI ст. Унівська обитель набула статусу архимандрії. Від початку монастир славився своїм шкільництвом, а згодом і книгодрукуванням. Саме тут провадили своє чернече життя Йов Княгиницький, архимандрити Варлаам та Атанасій Шептицькі. На початку XIX ст. в монастирі оселяється глава Греко-Католицької Церкви митрополит Михайло Левицький. Його тлінні останки спочивають у монастирському храмі Успення Пресвятої Богородиці. У 1919 р. із благословення Митрополита Андрея сюди прибули монахи студити, покликані відродити традиції древньоруського чернецтва часів преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Першим архимандритом новозаснованої обителі став о. Климентій Шептицький. Нині Успенська Унівська Лавра налічує вісім монастирів в Україні та поза її межами.
