У XVIII ст. на Львівщині в дусі моди того часу розбудовуються монастирські комплекси. Одна з таких пам‘яток архітектури розташована неподалік від с. Підгірці, відомих чудовим замком Конецьпольських та Жевуських, поруч з літописним Пліснеськом.

Монастир, за легендою, засновано тут ще у 1180 р. дочкою белзького князя Всеволода – Оленою. Відновив діяльність монастир у XVII столітті. Існуюча зараз церква св. Онуфрія з характерним для барокового будівництва фасадом з волютами постала у 1726-1750 рр. стараннями ігумена Парфенія Ломиковського. Це тринавний одноапсидний з трансептом храм, завершений банею на 8-гранному світловому барабані. З північного боку до церкви прилягає двоповерховий монастирський будинок 1771-1786 рр. (архітектор Венцлавський).

Цінною мистецькою пам‘яткою є оригінальної форми іконостас, виготовлений за проектом архітектора Павла Гіжицького (автора будинку Кременецького Колегіуму, Успенського собору Почаївської Лаври) у 1766- 1767 рр. (проект датований 1754 роком). Цей іконостас - синтез об‘ємної скульптури і живопису. Своєю композиційною схемою він відходить від традиційних багаторядних іконостасів, в ньому відсутні царські врата, замість них поставлено престіл з циборією, як у католицьких храмах, по боках влаштовано отвори дияконських врат. Живописних композицій тут мало. Ними є тільки намісні образи христа і богоматері, виконані василіянським маляром Антоном Грушецьким, “Благовіщення” над престолом і центральний образ “Христа Пантократора” роботи також василіянського маляра Ісихія Головацького. Євангелісти і апостоли по боках центрального образу виконні в об‘ємній скульптурі. Автором скульптурних робіт був сницар Стефан з Кременця. Іконостаси такого типу починають з‘являтися у ІІ пол. XVIII ст. Аналогічний до підгорецького іконостас знаходився у дерев‘яній церкві у м. Куликові.
Крім іконостасу, в церкві знаходяться два бічні вівтарі 1750 р. з образами пензля Сави Калиновича і Юрія Радивилівського та амвон, виконаний у 1761 р. сницарями з Микулинець Йосифом Лоренцом і Григорієм Чорним.

Тепер – як доїхати. Це просто. Підїжджаючи до Підгірців, не прогавте дороговказ “Монастир”, там – кілометра півтора вузенькою дорогою, а потім перед вами споруди клмплексу. Все гарно, в квітах, єдине, що трохи диссонує – чорні шкарпетки монашок, розвішані сушитися на вічнозелених кущах поблизу церкви.
О. Мацюк писав, що, оскільки письмові відомості про Пліснеськ скупі, вирішальне значення мають археологічні дослідження. Пліснеськ згадується лише три рази: у 1188 р., в Галицько-Волинському літописі, коли говориться, що волинський князь Роман Мстиславович вислав сюди військо, щоб вигнати галицьких бояр і їх союзників-угорців. Другий запис - про похід на пліснеськ князя Данила Романовича й Олександра Белзького та про їхню перемогу над боярами Арбузовичами ( Гарбузовичами), що захопили владу. І, нарешті, в “Слові о полку Ігоревім” принагідно згадано і це давньоруське місто – в зловіщому сні Святослава перед невдалим походом руських князів на половців.
В зв‘язку з цим кожна археологічна знахідка вносить багато нового в вивчення історії цього давнього міста. Та й сама прогулянка городищем, де ще й сьогодні своїми величезними масштабами вражають 700-800- літні вали і глибокі рови, викликає зацікавлення.