English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Конюшків

 Палац ренегата

Вид на палац Потоцького

Вид на палац Потоцького. 11.08.05

Координати 50°08′31″ пн. ш. 25°07′25″ сх. д.

 

Це село знаходиться в семи кілометрах на північ від райцентру та в кількох кілометрах на північ від Язлівчика з його дерев'яним костелом. В адміністративному сенсі Конюшків поважливіше село за Язлівчик, бо сільрада знаходиться саме тут, але ж ми не до голови колгоспу на вечерю приїхали? Ми приїхали (разом з молодим та розумним директором Бродівського краєзнавчого музею Василем Стрільчуком) оглянути палац одного з численних Потоцьких, який (палац, а не Потоцький) зберігся в цьому селі.

Власне, навіть не так В селі, як БІЛЯ села. Їхати роздивлятися муровану церкву в нео-візантійському стилі, зведену в 1890-х роках надзвичайно плодовитим архітектором Василем Нагірним, бажання не було.

Самий в'їзд в село. Навпроти - сірі приземкуваті ферми, колишні панські конюшні (якщо я нічого не плутаю), дорога в центр Конюшкова робить вихиляс ліворуч, а до палацу лишається ще метрів з 50 - його вже видно з траси.

Двоповерховий, сірий, з пусткою віконних прямокутників. Нічого на кшталт "ах!" немає. Будівля як будівля. Не було б на фасаді чотирьох іонійських пілястрів, і не здогадався б ніхто, що споруді вже добрих 200 з гаком років. Звели ж палац ще в XVIII столітті!

Та про це трохи пізніше. Розберемося з історією поселення.


 Легенди та перекази.

Карта.

Карта. На міці палацу я поставила пляму. :)

Дозволю собі процитувати досить розлогий переказ про появу Конюшкова, поцуплений в Бібліотечці Бродівської гімназії:

"Було це не за сімдесят сьомою країною, за скляними горами, за вогняними морями, а таки в нашому Бродівському краї. Колись дуже давно, в часи, про які вже втратилася пам'ятка, коли ще не було міст та сіл, а земля належала усім людям, жив собі багатий-пребагатий чоловік Кошенко, який відбирав у хліборобів землю та привласнював її, заставляючи працювати на себе. Не любив народ цього пана, бо не одному селянинові залляв сала за шкіру. Говорили між собою: "То вовк в овечій шкурі, а не чоловік".

Він був настільки скупим, ненажерливим, злим, що ладен був людину обличчям у болото кинути і втоптати власними ногами аби збагатитися, нагребти чим більше багатств. Та у Кошенка була єдина слабість, котра трішки виправдовувала оцю безсердечність, котра показувала, що у його душі залишилася не лише чорна, кам'яна пляма, яка аж гнити почала від усього цього зла, а пробивається трішки отой промінчик любові, вміння відчувати усі тонкощі природного творіння. Пан кохався у конях. Адже добрий кінь уособлював достаток, силу, господарський хист. Хоча й Кошенко плавав у розкошах, як вареники у маслі, та часто казав запрягати гарних коней у бричку і сам, без наймита виїздив у гості. Або заглядав у корчму.

    Якось той пан засидівся у корчмі до пізньої ночі, випив добренько. Ніч тоді була темна. Хоч би одна зірочка виглянула де-не-де, хоч би місяченько кинув най    менший промінчик на грішну землю. І ніч темна, і панові в голові потемніло. Їде ото бричкою понад річкою додому і заїхав у рівчак, де бідняки камінь лупали. Зачепилася бричка за великий камінь, що стояв сторчаком. Коні рвуться - і ні туди, ні сюди, ні взад, ні вперед. Налякався Кошенко до безтями, волосся стало дибом на голові, душа аж в п'яти лізла, з чола сто потів потекло. Вже він ні живий ні мертвий. З брички вийти побоявся, бо думав, що змова яка проти нього, ще уб'ють.

    Пан вже й пробував молитися, прощення просив за усі гріхи, каявся у вчиненому, пообіцяв уже і гори золоті.

    Довго ті коні тупцювали на місці, заки виїхали. Прибув пан додому ледве теплий, відлежав три тижні хворий. І вирішив усі свої накрадені землі людям повернути, щоб золоте зерно сіяли та біленькі хатки будували. Ось так усі пасовища пороздавав. І на тому місці де табуни коней паслися народилося село Конюшків, назване на честь своїх "нерозлучних товаришів", "вірних друзів".

   І ще:

"В шести кілометрах на північ від Бродів лежить село Конюшків. Назва села походить від слова конюшня. Стародавній переказ оповідає, що в давнину поселення знаходилося під лісом і називалося Підліски. Під час якоїсь події (можливо в результаті нападу татар).Село було повністю зруйновано і тому люди оселилися на новому місці, біля фільварку, де стояли панські конюшні. А те місце, де колись знаходилось село Підліски, серед місцевого населення було названо Пустиня. В Конюшкові народився письменник і громадський діяч Йосип Застирець
 


 Факти.

Зала палацу

Зала палацу на другому поверсі.

Чи так було, чи ні, не дуже й важливо. Достеменно ж відомо, що в писемних джерелах село вперше згадується в 1515 році. Ще відомо, що парафія Конюшкова належала до Бродівського деканату (не дуже корисна інформація, але все ж...).

В цьому регіоні дерев'яні храми були не в диковинку, от і в селі була зрубна церква святого Пилипа, яку в 1931 році замінила мурована наступниця (ще одна? А як же Нагірний?).

Дивно взнавати, що, скажімо, в 1909 році в цих місцях, які славляться своїм патріотизмом та непримеренністю з ворогами України, парохом був ревний москвофіл - такий собі отець Іван Суховерський, який в час російської окупації Галичини в 1914 році перейшов у православ'я. Хто ходив на його служби з 1274 греко-католиків, 20 римо-католиків та 12 євреїв Конюшкова, я не знаю.

Патріотизм я не дарма згадала - ще до Першої світової в селі була українська двокласова школа, де двоє вчителів навчало 140 дітей.

Ще трохи сухої статистики: на 1937 рік в Конюшкові проживало 1147 греко-католиків, 107 римо-католиків та 20 осіб інших віросповідань. З 1934 року село було осідком волосного уряду. Конюшків сильно постраждав під час запеклих боїв, що велиця поблизу Бродів у 1944 році.

А 4 травня 2004 року між Язлівчиком та Конюшковим знайшли 82-мм мінометну міну часів Другої світової.

Ось і всі історичні факти.


 Палац

Це начебто Конюхів, а не Конюшків.

Це начебто Конюхів, а не Конюшків. Але брама - до палацу Міколая Потоцького. То може, якраз те, що треба?

Василь Стрільчук розповідав щось про те, як один з Потоцьких пересварився з бродівською громадою та настільки на них образився, що збудував собі резиденцію неподалік міста-вотчини. На жаль, я майже все позабувала з тієї історії (бо на другому поверсі зруйнованого вшент палацу живе якийсь бомж, а в нього нещасна кішка, скоріше, скелет кішки, який я кинулася годувати сиром та мівіною, мені було в той момент не до розповідей). Тому багато розказати не можу: ну, палац, ну, великі пивниці, ну, напівкругла центральна частина одного з фасадів...

 

Те, що зображено поруч, є поганою перефотографованою світлиною з фото 1927 року, зробленого Г. Поддембським. Підпис до кадру був такий: "Брама замку-палацу Міколая Потоцького, 1722 рік". Дата і прізвище співпадають, але місцевість вказана як Конюхів (є таке село в Стрийському районі). Але якщо це раптом якраз і був Конюшків - то фото буде доречним :о).


 Ще два фото.


Головний фасад палацу.
Пивниця палацу.

Головний фасад палацу.
Пивниця палацу.




© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник