English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Куликів
Костел у Куликові. 12 серпня 2011 р.

Костел у Куликові. 12 серпня 2011 р. Огорожі ще нема, але невдовзі вона туристам заважатиме.


Костел св.Миколая.

Костел св.Миколая. Фото від 12 травня 2006р.


Карта

Координати: 49°58′45″ пн. ш. 24°04′34″ сх. д.

 

Місто, а скоріше – поселення міського типу (СМТ, менш як 4 тисячі жителів) в 14 км. на північ від Львова, по дорозі на Жовкву. Куликів з'являється на горизонті, коли дорога перевалиться через заліснену гряду за селом Великий Дорошів. До речі, ця мальовнича гряда - не єдина в околицях Львова, кілька хвиль збуреної геологічними процесами землі тягнуться паралельними пасмами на північ від Львова. Ще більш цікаве те, що це сліди Великого льодовика, який кількадесят тисяч років тому зупинив своє просування саме в цій місцевості.
Дорогою до найцікавішої споруди міста - костелу - минаємо старий млин, який все ще працює. Колись на місці електричного млина мали б бути водяні над річкою з гордою назвою Думний Потік. А вже біля власне костелу впізнаються рештки колишньої урбаністичної системи: тут була площа Ринок, зараз трохи деформована.
Раніше поселення носило назву Бощ, про це говориться у документах про передачу містечка в дар Яну з Конєцполя. Перша письмова згадка про Куликів датується 1399 роком, коли Галицький католицький архієпископ Якуб Стрепа здійснив тут освячення костелу Пресвятої Трійці. Це був один із перших костелів у околиці і до його парафії належало й тодішнє село Винники (згодом Жовква).

Греко-католицька церква в Куликові

Греко-католицька церква в Куликові

До 1963 р. містечко було райцентром. Це вже потім його "посунули" в табелі о рангах.

Куликів, звичайно, був заснований задовго до першої згадки про містечко в документах. Можливо, це сталося в XІІІ ст. Історик та педагог Степан Шах (1891-1978), уродженець Куликова, писав:

"Але є ще третя поселенча смуга по східній стороні Розточчя, що тягнеться паралельно до попередньої, але дальше висунена на схід від Розточчя з оселями Малехів (стара назва Малешків), Зашків, Дорошів Великий і Малий (стара назва Дорогошів), Куликів, Сулимів, Звертів, Артасів. Отже всі ці назви мають закінчення на -ів і свідчать про ХІІІ вік постання цих місцевин, як і Львів. І якщо Львів був оборонним городом князя Лева Даниловича, так і ці вичислені місцевости мусили бути подібними укріпленими оселями якогось боярина Мелешка, Зашка, Дорогоша, Кулика, Сулими і т. п. Оборонні т. зв. "стовпи" побудовані на язиковато закінчених горбах східного підніжжя Львівсько-Томашівського Розточчя могли бути оборонними станицями старого торговельного і військово-стратегічного воєнного шляху із Львова до Холма та ще дальше на північ; їх завданням було боронити цього воєнного шляху перед східними кочовиками, татарськими ордами та всякого роду "ізгоями"; із тих кріпостей найсильніший, без сумніву, був "стовп" Кулика, бо він був із трьох сторін облитий широкими ставами, а шийка його зі заходу була перекопана, наповнена водою і через це цілий Куликів город був островом, його замок був побудований на окремо стоячім острові). Куликів мав догідний обсерваційний пункт на своїй високій горі Червоний Камінь (353 м), який ще і в Першій світовій війні в серпні 1914 р. служив австрійцям за обсерваційний пункт у бік північного низу (120 м понад поземом моря) і східну хвилясту рівнину, звідкіля надходила російська армія".

 

Народна етимологія вміє все або спростити, або ускладнити до неможливості. В Куликові вона пішла по першому шляху - і виводить назву містечка від птахів куликів, які селились у цих місцях на болотистих берегах річок та озер.

Кулика бачимо й на гербі містечка. (Сучасний герб селища затверджений 26 березня 1999 року за проектом Андрія Гречила). У зеленому полі золотий кулик, над ним золотий лапчастий хрест. Щит обрамлений декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною з трьома вежами.

Зруйнований Куликів

Жебраки, Перша світова.

Саме на місці вищезгаданого дерев'яного храму у 1538 р. каштелян пшемиський Микола Гербурт Одновський зводить існуючий зараз однонавний оборонний Миколаївський костел. Колись споруда виглядала більш привабливо завдяки живому кольору цегли, схованому зараз під нецікавою штукатуркою. Та від справжньої, такої нечастої на Україні, пізньої готики зберігся фронтон, стрільчасте вікно та портал на західному фасаді. Ще у ХІХ ст. на горищі були бійниці. Споруда посилена контрфорсами. У 1854р. під час реставрації інтер'єр розписано художником А.Качмарським. Наступна реставрація мала місце між 1901 та 1928рр. Храм було зруйновано під час Другої світової, та потім відремонтовано.
Є дані, що не дивлячись на майже цілковиту девастацію інтер'єру храму, на стінах все ще збереглися фрагменти поліхромії, виконаної у ХІХ та ХХ ст.
В XV столітті, за даними О. Мацюка, це сильно укріплене місто-фортеця мало міцний замок, рештки якого (земляні бастіони) служать тепер трибунами стадіону, та костел сятого Миколая. Шкода, що не збереглися високі оборонні мури навколо костелу. Колись все місто було оточене валами, на яких зводились дерев‘яні частоколи з вежами, що закріплювались за окремими міськими цехами ремісників. Вода, що омивала Куликів з трьох сторін, робила місто майже неприступним.

В Куликові здавна проживала велика русинська (українська) громада, тож природно, що в місті було кілька церквів.

Перша згадка про розташовану в центрі Куликова церкву Успіння Богородиці датується 1515 р. На Жовківському (колишньому Белзькому) передмісті є церква святого великомученика Димитрія. Як пише дослідник історії Куликова Богдан Савчук, перша дерев'яна церква на Жовківському передмісті була збудована у 1709 році коштом передміської громади міста Куликова. Церква у 1721 році отримала привілей від королевича Костянтина Собєського. У 1880 році була зведена нова дерев'яна церква за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича, яку освятив митрополит Йосиф Сембратович. Цей храм згорів 15 березня 1899 р. Мурований хрещатий храм зводять на місці погорільця у 1901 році на пожертви парафіян Куликова і Жовківського передмістя. Храм за архітектурою нагадував споруди відомого архітектора Василя Нагірного. Поруч із церквою була збудована стінна мурована дзвіниця, завершена трьома сліпими ліхтарями з мініатюрними банями. У 1961 році ця церква була закрита і знищена. В 1990 р. святиню відновили. У 2001 р. закінчено розширення церкви з прибудовою хорів, які завершуються двома ліхтарями з невеликими банями, а також будівництво нових сходів та реконструкцію церковного подвір'я. Прибудова та розширення церкви здійснювалися з 1997 року братством храму (настоятелем храму в цей час був о. Олександр Готин-Лозинський) на пожертви парафіян Куликова та кошти меценатів.


Мій оптовий постачальник легенд Ігор Хома (який, до речі, вчився в середній школі Куликова) розказує ось що:
"Дорога в село спочатку спускається, потім крутий поворот, і знову підйом
вгору, до костьолу. Так от, на цьому повороті стоїть млин. З ним зв'язана цікава історія з часів I світової війни (можливо, легенда). Невеликий загін німців сховався від росіян в цьому млині, і місцеві їх не видали. Серед німців був тоді... молодий Адольф Гітлер. (Хм... Аби тільки наші лисоголові товариши по розуму не закапарили Куликів своїми паломництвами та написали на кшталт "Тут був Вася і Шикельгрубер!" - Блекі). (Легенда не має під собою твердого грунту: в той час знавіжілий Адольф служив у баварських частинах, які воювали на Західному фронті з французами та англійцями). А про костел розказуть, що підземний хід від нього веде аж до Жовкви, до монастиря Домініканів. Не знаю, чи правда, але в Куликові дійсно є дуже протяжні підземні ходи. Там навіть якісь знахідки були. Зараз селянам обвалюються городи, і вони засипають ці ходи землею
.
"
Кінець Ігоревої цитати.

Куликів відрізнявся від більшості містечок Галичини насамперед етнічним та релігійним складом свого населення. Хоча кількість мешканців містечка за останні півтора століття змінювалась дуже незначно і коливалась у межах від 3 до 4 тисяч, у ньому завжди переважало русинське греко-католицьке населення.

 

Так, перепис населення австро-угорських часів (1910 р.) повідомляє, що у Куликові з 3 914 осіб греко-католиками назвало себе 63,7% мешканців. У той же час євреїв було 27,2%, а римо-католиків - 9%. Така висока частка греко-католиків на той час у Галичині була, окрім Куликова, лише у трьох містах - Миколаєві над Дністром, Печеніжині та Тисмениці. Всі три містечки були чималими ремісничими та промисловими центрами. Ремісниками, природно, були переважно українців.

У сусідніх містах етнічний склад населення був типовим для Галичини. Наприклад, у Жовкві 41% іудеїв, 27% римо-католиків та 32% греко-католиків, у сусідньому Новому Яричеві - 51% євреїв, 21% поляків та латинників і 28% греко-католиків.

Товари куликівських ремісників до Другої Світової війни славились не лише на галицькому ринку, але й поза його межами. Особливим попитом користувалась продукція місцевих шевців та чинбарів - славетні "куликовські бути" оспівували навіть у батярських піснях Галицької столиці.

За радянської влади вцілілих шевців позганяли до артілі, потім зробили в містечку взуттєву фабрику, яка стала філією ВО "Прогрес", і її продукція розчинилась у малопривабливому радянському ширпотрєбі.

 

А ще дотепер пам'ятають славу куликівського хлібу. Навіть у міжнаціональному львівському балаку говорили поляки і іудеї - "куліковскі хліб". А львівський літератор Мар'ян Гемар (1901--1972) написав в еміграції у Лондоні ностальгійну оду такого змісту:

"Як хто є з Варшави, з Познані чи Лодзі -- не шкодить,

Бо він і не знає, про що ходить!

Та звідки він може знати?

Навіть якщо "сі дові", що за милю від Львова

В містечку Куликові

Була цехова пекарська осода

І пекли там пекарі з діда-прадіда

Такий великий бухан, на якому скірка, Як з вишневого дерева, але криха й хрустка...

Може, хтось з пекарів, котрийсь з челядників,

Ще десь пам'ятає, який це є рецепт? Нехай він запише і нехай прошепоче, Вмираючи, дітям - так щоби син pнав

"Ільо" муки, які дріжджі, який тминок. Нехай це збережеться, нехай "сі захова",

Ця маленька частинка правдивого Львова!

Бо Львів, то не тільки містечко на мапах, То ті люди, пісенька, та мова, той запах! Куликівський хліб!"

 

Але вже перед Першою Світовою війною хліб вже не возили з Куликова, а пекли у Львові, зокрема у "Куликівській пекарні" Натана Шварца на вулиці Джерельній. Та після Другої Світової ніхто не відважився у Львові випікати вже "куликівський хліб". Зате ковбаса "Куликівська" пережила усі війни та негаразди ХХ століття. Донині на львівських базарах перекупки закликають скуштувати м'ясні вироби "зі самого Куликова", хоча справді "Куликівської" серед них не так вже й багато.

 

Серед вихідців з Куликова варто згадати просвітянина Степана Шаха (Перського), письменницю Агату Турчинську, о. Сильвестра Лепкого - галицького літератора та батька поетів Богдана та Левка Лепких. А ще народився в Куликові народний артист України Богдан Ступка.




Kulykiw (Kulików) ist eine Siedlung städtischen Typs im Rajon Schowka des Oblast Lwiw im Ukraine am Flüsschen Dumny gelegen

Зруйнований Куликів і польова кухня. Перша світова


Костел в Куликові. 26 травня 2009 р.
Костел св. никоаля в Куликове, 2011 год

Костел в Куликові. 2009 і 2011 рр. Ні, не подобається так :(


Odnowa kosciolu w Kulikowie

Процес "реставрації". Травень-2008.


Kosciol w Kulikowie


Фото Василя Максимова, Москва.


Костел. Вересень-2004

Костел. Вересень-2004


Середмістя Куликова колись.

Середмістя Куликова колись.


Kulykow pod Lwowem

І ще стара поштівка.


План костелу.

План костелу.


Місто-фортеця. Проект реконструкції О.Мацюка.

Місто-фортеця. Проект реконструкції з книги О.Мацюка.


Jan Batowski

Ян з Батова Батовський, дідич Куликова в ХІХ ст.


Kulików – w okresie Rzeczypospolitej miasto, obecnie osiedle typu miejskiego na Ukrainie, obwód lwowski, nad Kulikówką w dorzeczu Świnny

В центрі містечка.


Куликів в Першу світову війну
Куликів в Першу світову війну

Руйнація першої світової.

Церква в Куликові

Церква в Куликові


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник