English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Яворів
Зима-1932 у Яворові. Картинка для тих, кому зудить утеплити хату. З польського часопису "Відомості туристичні" №№ 5-7 за 1932 р.
Зима-1932 у Яворові. Картинка для тих, кому зудить утеплити хату.
Староство в Яворові. Стара поштівка.
Герб міста
Стара поштівка. Вул. Костюшки.

Карта.

 

Конспективно: райцентр на заході Львівської області, в 50 км від обласного центру. Відомий з 1376 р. Назва походить від яворових лісів, що оточують місто. Зараз тут проживає близько 14 000 чоловік, в 1900 році мешканців було 10 090. Правда, тоді ще ніхто не знав, що це містечко з броварнею та кількома майстернями, що могло похвалитися хіба що статусом однієї з найулюбленіших резиденції переможця під Віднем (1683) Яна ІІІ Собєського, невдовзі перетвориться на закрите місто: військові увійдуть в Яворів надовго, дуже надовго.

Так з місця, де Ян ІІІ приймав поздоровлення в звільненні Європи від турецького ярма від Папи римського та Венеціанської республіки Яворів став "ящиком". Ну, майже "ящиком". Але туристам сюди потикатися в радянські часи було зась.

Почнемо з вікторини.

Трохи нетрадиційно, але чому б і ні?:) В Яворові є ратуша. Яка саме будівля із зображених - вона?
Ратуша?
Чи може це - ратуша?
Чи це?

Трошечки історії

Ну ви поки думайте, а я буду показувати і розказувати, як колись Москва по радянському телебаченню.

Просто вуличка в Яворові.

24 червня 1376 року князь Владислав Опольський подарував своїм вірним дружинникам, братам Рейнолду і Нитку два села на Яворівщині - Новий Сілець і Порудно. Брати зраділи подарунку, а Яворів - першій письмовій згадці про себе.

Яворів для мене місце не чуже. Саме тут в XVI  ст. згадується шляхтич Бржоснєвський гербу Суліма, якийсь далекий предок Блеки. Нехай не друга Батьківщина, але теж місце знакове.

 

Взагалі Яворів - місце над-патріотичне. Національну ідею тут можна просто з повітря закатувати в банки і продавати десь у Києві. Або диверсіонними методами відкривати ці банки на Донбасі. Це тільки нашим північним сусідам здається, що чим ближче до польського кордону, тим більше навколо польської мови і американських прапорів. Свою національну ідентичність в Яворові бережуть - і правильно роблять.

Вже в 1515 р. згадується православна громада Яворова. В 1676 р. Ян ІІІ Собєський жалував міській православній церкві ерекційну грамоту.

А ще колись Яворів славився своїми народними промислами. Різьбою по дереву, ткацтвом, шевством, хоровим мистецтвом, писанкарством... В місті працювали шевці, столяри, гончарі, єврейська громада займалася в основному торгівлею. З численних яворівських ставків у Львів поставлялася риба.

Пам'ятник митрополиту А. Шептицькому

З кінця XVI ст. в місті діяло братство.

В 1569 р., десь саме в той час, як про Бржоснєвського згадали документи, поселення отримало Магдебурзьке право. Вже на початку наступного, XVII-го століття, Яворів став відомим ярмарковим центром.

Далі була Хмельниччина. Так, до Дніпра звідси далеко. Але події Вмзвольної війни докотилися і в ці західні землі. У 1648 р. десятьох міщан Яворова було страчено за підтримку козацького руху, а на місто накладено контрибуцію.

В часи Собєського в Яворові зводиться дерев'яний замок. Саме в яворівській твердині король готувався до турецького походу 1676 р. Не знаю, що саме мав на увазі відомий дослідник української старовини Орест Мацюк, коли в своїх легендарних "Замках і фортецях Західної України" ("Центр Європи", 1997, с. 10) писав, що в Яворові й зараз є замок, але туди немає ходу нікому, крім військових, що служать в яворівській частині. Про нього є окрема сторінка на сайті.

 

М. Орлович з цього приводу повідомляє спочатку, що від колишньо слави нічого не лишилося, а через рядок - що рештки замку слугують як в'язниця (арешт). З часів Собєського на початок ХХ ст. залишився лише вал в міському парку, замкова пивниця та купальня на ставу.

Після смерті короля Яна ІІІ доходи з яворівських маєтків отримувала його вдова, Марія Казиміра.

 

Де Петро І заручився? У порто-франко!

Вид на місто з вежі. Антикваріат.

М. Орлович згадував, що на початку ХХ ст. в місті все ще ходила лагенда, як Ян Собєський в Яворові танцював з ковалькою з Конця. Та не лише Ян ІІІ пов'язав свою долю з цим містечком серед глухих лісів. В 1711 р. тут два тиждні пробув російський самоду... самодержець Петро І: він проводив переговори з французьким послом Валюзом, австрійським послом Шляйнцом, семигородським князем Ракоці та молдавським господарем Кантемиром. Останні двоє були на той час васалами Турції. Саме тут, в Яворові, Петро заручився з майбутньою імператрицею Катериною І (а поки що з дочкою литовського селянина Мартою Самуїлівною Скавронською - це справжнє ім'я дружини царя). На той час пара була знайома вже 8 років (в 1703 р. двадцятирічна Марта вскочила в царське ліжко просто з ліжка петрового фаворита Мєньшикова) і навіть мала спільних доньок Анну і Єлизавєту.   <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Ось замочок Яна ІІІ!
Часопис "Strzecha", 1868, ст. 410.

Відомо, що Петро подарував міщанам Яворова дзеркало (цінна штука в ті роки) та Євангеліє. Обидва подарунки довгий час зберігалися в міському музеї. Музей зруйнували в радянські часи. Що сталося з дзеркалом і книгою - невідомо.

В 1772 р., коли ці землі підпали під Австрію, Яворів отримав статус вільного міста (porto-franko). Сюди потягнулися німецькі колоністи, що засновували тут мануфактури та інші підприємства.

Кілька слів про власників міста в різні роки. Після смерті в 1716 р. Марії Казиміри яворівське староство дісталося маршалку великому коронному Юзефу Мнішхові (Мнішеку? Mniszchowi). З 1740р. маєток був в руках Катерини з Замойських Мнішек. З привілею Августа ІІІ Понятовського в 1771 р. (на один нещасний рік!) місто дісталося гетьману великому коронному Ксаверію Браніцькому, відомому закладенням парку "Олександрія" в Білій Церкві.   

З 1908 р. в місті діяла приватна українська гімназія "Рідна школа". З 1931 р. - музей "Яворівщина" (засновник М. Фільц). У місті працював етнограф Й. Лозинський та народився письменник Осип Маковей (його іменем названа вулиця, якою прямуємо з автовокзалу у центр).

 

Церква св. Юра

Св. Юр в 1890-х рр. Ще дерев'яний.

Тут дуже приємний старенький священик і дуже гарна дзвіниця. З 1764 року, між іншим. Пам'ятка архітектури.

Дзвіниця величезна і трохи нагадує дзвіниці дерев'яних храмів Дрогобича.

Священик завів нас з Ігорем Хомою до себе і показав зібрані матеріали про церкву. Ділюся:

Колись Юріївська церква була дерев'яною, і поставили її за 20 років до дзвіниці (1744 р.) на місці ще більш старого дерев'яного храму. В 1749 р. храм наділив додатковим привілеєм Ян Вандалін Мнішек. власник Яворова.

В 1764 р. на захід від святині звели стовпову дзвіницю з відкритою голосниковою галереєю з підсябиттям, вкриту дзвонястою банею. А все церковне подвір'я тоді оточила дерев'яна огорожа з невеликим гонтовим стрішком.

На початку ХІХ ст. внаслідок секуляризації, яку проводив австрійський уряд, церква св. Юра стала єдиною парафією в місті, до якої приєднали дочірні храми Успіння та Різдва.

В 1822 р. мав місце ремонт споруди, тоді до нави прибудували бокові рамена - в результаті получили хрестову у плані споруду.

Дзвіниця з 1764 р.
Св. Юр в Яворові

В кінці ХІХ ст. той храм був вже дуже старим, тому в 1887 р. парафіяни вирішують збудувати нову церкву, про що повідомляла галицька газета "Діло". 25 травня 1899 р. урочисто закладається перший камінь нової мурованої святині. Акт освячення здійснив перемиський єпископ Костянтин Чехович.

За проектом храму церковний будівельний комітет звернувся до відомого в той час архітектора Василя Нагірного. Проект був готовий того ж 1899 р. і базувався на образі собору св. Софії в Стамбулі. Зводили споруду майстри з Відня. Цеглу привозили фірами і складали при дорозі. Там була встановлена спеціальна скринька, куди перехожі кидали гроші за куплену цеглину. Куплені цеглини перекидалися через огорожу, і коли на вулиці не лишалося жодної цеглини, гроші виймали зі скриньки і перераховували. З'ясували, що сума за цеглу була значно більшою, аніж сподівана.

Парафіяни встановлювали чергування, під час якого добровільно допомогали будівничим. Допомагали й школярі. Гроші на іконостас пожертвував І. Бриттан. Різьбив іконостас та один з вівтарів Микола Масюк, інші вівтарі - Осип Баланда, Григорій Щирба, Юрій Масюк та Лісовський.

В 1902 р. будівництво п'ятибанної церкви було завершено, тоді ж було відреставровано дзвіницю.

В радянські часи храм передали московському патріархату, з 1990 р. - греко-католикам Яворова. Пам'ятну дошку усусусам, які загинули в 1918-1919 рр., що висіла в храмі, за радянських часів розбили на кілька десятків частин - зараз її склеїли та знову хочуть повісити у церкві.

Ще дві церкви.

Про те, що в Яворові є ще два дерев'яних храми - церква Різдва з 1670 р. з дзвіницею того ж часу та Успенська церква (як не дивно, теж з 1670 р.), ані я, ані Ігор Хома не знали. На квітнучі каштани, страждаючі від македонської молі, задивилися. Ну, буде за чим приїхати в Яворів ще раз. :)

Ще Яворів:

Яворівський римо-католицький костел св. апостолів Петра і Павла  (лаконічний і скромний) зведено  на кошти Пилипа Риковського в 1640-х рр. (!!!) Освячено храм було в 1682 р. холмським єпископом Яцеком Сіенцицьким. Колись фронтон храму прикрашала невисока вежа, прибудована в 1807 р. під час реконструкції святині. Костел в радянський час слугував як заводський склад і потроху занепадав. Останній парох Болеслав Голуб покинув Україну в 1945 р., емігрувавши до Польщі. Святиню повернули віруючим в 1990 р. Нова дзвіниця була споруджена в 1994 р., тоді ж закуплено три нових дзвони. Тепер сюди приходять на служби такоє і католики Краковця (там костел не був заводським складом. Там костел був заводом, а є - руїною).

 В 2009 році подвір'я біля храму впорядкували волонтери-студенти з Італії.

 

 

Петропавлівський костел (XVII століття). Вілла без гербів. Вілла з гербами. Пам'ятник яворівцям, що полягли у війну.
Петропавлівський костел в Яворові.
Вілла без гербів в Яворові.
Вілла з гербами в Яворові.
Пам'ятник яворівцям, що полягли у війну.
Пам'ятник Михайлу Вербицькому, автору гімну України. Рідна школа і бюст Осипа Маковея. Митрополит Андрей Шептицький - земляк жителів Яворова. Так, це - НЕ ратуша. Народний дім, 1908 р.
Пам'ятник Михайлу Вербицькому.
Рідна школа і бюст Осипа Маковея. Митрополит Андрей Шептицький - земляк жителів Яворова.
Народний дім, 1908 р.

На що ще звернути увагу у місті?

Найстарішою вулицею, здається, є Львівська - вона вела до Львова через курорт Шкло. Коли в Шклі знайшли не лише мінеральні джерела, а й родовище сірки, цю дорогу закрили, і тепер головні ворота міста - вул. О. Маковея.

Церква Різдва знаходиться, виявляється, в Малому Передмісті. В ній зберігся іконостас з 1671 р. Треба буде побачити.

Був тут такий пам'ятник.
Tygodnik Lwowski #4 1867р.

В центрі міста, неподалік ринкової площі, пишуть польські джерела, зберігся будинок Сокола. Цікаво, яка саме стара кам'яниця на головній площі - Соколівня? Не знаю.

Пам'ятник Михайлу Вербицькому - знаковий, а що ще робити, як не ставити пам'ятники яворівським патріотам, коли могила автору гімну України знаходиться зараз на території Польщі, в Млинах поблизу Корчової. Вербицький не уроженець міста, а ось митрополит Шептицький - таки вихідець з Яворівщини.

Св. Юр розпочинає так зване Велике Передмістя.

На перехресті вулиць св. Юра та  Лозинського знаходиться будинок, в якому з 1849 р. жив Юзеф Лозинський (1807-1889), відомий мовознавець, етнограф, публіцист та громадський діяч. Його гробівець знаходиться на яворівському цвинтарі. Церква Успіння знаходиться теж на вул. Лозинського. Як ми її не побачили - загадка. :( Там теж іконосттас та царські ворота з XVII століття. Терміново треба до Яворова! :)

Поруч з церквою, в колишньому монастирі василіанок (1621 р, так пишуть польські джерела, а я чомусь трохи сумніваюся в правдивості дати: невже в місті й справді було щось ще з того часу, а ми не побачили???) розмістилася лікарня.

Ще один меморіальний будинок міста - родинна садиба Осипа Маковея, в якій з 1992 р. діє музей письменника.

Поляки теж згадують про рештки замку Собєського. Хм. Хм-хм-хм.

Старий Яворів.

Чарівно-сиротського виду вихованки Руського інституту. 1903 р. 1926 р. В ряд - державна учительська семінарія та... Ратуша? Хех. Читайте підпис під малюнком:) Погано видно? А тут? Жіноча школа, ось що це! Суд. 1906 р.
вихованки Руського інституту. 1903 р.
1926 р.
Жіноча школа, ось що це!
Суд. 1906 р.
Промислова школа у Яворові (аналог сучасного ПТУ). Синагогу в Яворові зруйнували німці в часи Другої світової війни. В путівнику по Галичині М. Орловича (1910) синагога затаврована як мало цікава з естетичної точки зору. Ну і нарешті розгадка вікторини: магістрат! :)
Промислова школа у Яворові.
Синагогу в Яворові зруйнували німці.
Ну і нарешті розгадка вікторини: магістрат! :)


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник