English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Івано-Франкове

Костел в Івано-Франковому.
Те, що принесло Янові славу - стави.
Церква в Івано-Франковому.

Карта

 

Селище міського типу в 22 км на захід від Львова. 5 800 жителів. До 1946 р. місто називалося Янів. Залізнична станція все ще так і називається - за старою звичкою. З невідомих мені причин всі галицькі знайомі вперто роблять наголос у слові "Франкове" на перший склад, чи то відхрещуючись від Каменяра. чи від польської звички робити наголошеним передостанній склад, а чи просто натякаючи, що в Іспанії тридцятих років свої люди були при владі. Дивно це все. :)


 Ще навіть не Янів.

Івано-Франкове, колишній Янів.

Навколо зелені пагорби Розточчя. Тут хмара, що падає важким дощем на землю, сама не відає, куди відпускає краплини: у басейн Чорного чи Балтійського морів. Це вже як пощастить. Повз місто тече річка Верещиця, розливаючись коло Янова у широченний став. А на південний захід від міста піднімаються зелені пагорби (377 м над рівнем моря).

Злам ХІХ і ХХ століть приніс Янову славу відпочинкової мекки для львів'ян. До ставу з'їжджалися пані та пани, на гостей чекали готелі і ресторани. Не дивно, що й історія містечка зацікавила істориків досить дано. Станіслав Шнур-Пепловський в 1897 р. видав книгу "Янів під Львовом", а М. Удзєль за рік до того (1896) опублікував дослідження "Янів під поглядом історичним і як місце літнього відпочинку в майбутньому", яке базувалося між іншим на хроніках янівського костелу. Так як обидві книги зараз бібліографічні рідкості, я буду спиратися на більш пізні публікації про Івано-Франкове. :)

Янів в 1917 р.

Колись на місці Янова було село Деревач, потім його назва змінилася на Залісся (зверніть увагу, обидва топоніми нагадують про ліси Розточчя!). Залісся згадано в документах від 1370 р.: тоді тут проживали бортники, що данину платили медом.

Документи зберегли дату утворення янівського ставу: в 1407 р. король Ягайло дав Ваську Мошенцю (нащадку боярського роду, між іншим) право на відлов риби поблизу села Мальчиці, за що Васько мав своїм коштов влаштувати в Заліссі став та запустити туди рибу. Відомо також, що в 1428 р. Мошенець заснував у Мальчицях костел.

Хроніка згадок про став і село:

3 вересня 1512 р. львівський староста Станіслав з Ходча передав королівський став у Заліссі у аренду за 200 злотих львівським вірменам Андрію та Огашиму.

11 липня 1545 р. король Сигизмунд І дав солтиство у Заліссі Миколі Гинку.

Янів в 1916 р.

В податковому реєстрі за 1515 р. зазначалося, що в Заліссі оброблялося 3 лани землі і була корчма, яка платила 6 гр. податку.

21 серпня 1555 р. король наказав львівському старості Матвію Горецькому не заважати підстарості Гинку тримати в Заліссі війтівство. Горецький, здається, не послухався - інакше як пояснити, що 30 січня 1558 р. король вислав у Залісся комісарів для врегулювання цього питання?

11 серпня 1578 р. львівський староста Микола Гербурт дозволив збудувати у Заліссі ще одну корчму.

15 березня 1590 р. король дозволив кормареві Касперу Завиловичу передати держання залісської корчми своєму сину Петру.

І досить про Залісся, бо вже щас з'явитися XVII століттю та шляхтичу Яну Свошовському.


 Нарешті - Янів.

В церкві в Івано-Франковому.

Ім'я помітили? Угу, Ян.

 

В 1611 р. Сигізмунд ІІІ дозволяє Свошовському, писарю руських земель, за його бойові заслуги заснувати край хутора Залісся місто. 15 листопада того ж року новоспечене місто отримало від короля Магдебурзьке право, дозвіл на проведення щотижневих торгів та двох щорічних ярмарків (на Вознесіння та на св. Михайла). Магістрат складався з 4 райців, 7 лавників (суддів) та 12 мужів. Де Свошовський набрав таку кількість брократичного апарату, для мене загадка, бо за даними 1570 р. в Заліссі проживало всього 5 кметів, і не зрозуміло, чому за 41 рік ситуація з населенням мала бпокращитися в багато разів.  

М. Удзєля писав, що рід Свошовських походив з с. Свошовіце під Краковом, а історик Несєцький вважав Свошовських українцями. Цей факт доводить й вчинок Яна Свошовського в 1603 р., коли він виступив проти римо- та греко-католиків на сеймі, ще й нагрубив єпископу Барановському. Був, бидно, паном гарячкуватим та непослідовним: в 1604 р. Ян фундував вівтар Богородиці у львівському кармелітському костелі, а також подарував ченцям (чи то кармелітам, чи то бернардинам) село Бірки. Ну і віру змінив заодно.

Перша письмова згадка про місто Янів відноситься до 8 листопада 1670 р. (королівський привілей Михайла Корибута Вишневецького). Свошовський тим часом долав кар'єрні щаблинки: опікун (разом з Замойським та Жолкєвським) королевича Костянтина, з 1612 р. львівський підкоморій, в 1613 р. маршалок посольської шляхти. Помер Свошовський на початку 1615 р.

Янів в 1918 р.

Поганий час вибрав Свошовський для заснування міста при дорозі з Варшави на Львів та Кам'янець. На початку XVII ст. Галичина страждала від частих татарських нападів. В 1621 р. з 15 янівських хат (ве-е-елике місто, нічого не скажеш!) татари знищили 6. Наступного року хроніки зафіксували страшну дорожнечу в Янові (але не зафіксували, що саме подорожчало), а в 1625 р. містечко страждало від невідомої пошесті. В 1629 р. зафіксовано неврожай: вся озимина зогнила у землі - і знову дорожнеча...

В 1626 р. татари зруйнували 6 з 14 приміських хат, а у самому Янові вціліла лише одна будівля (!). Далі була Хмельниччина, коли війська козаків та поляків рухалися то зі Львова, то на Львів - і часто через Янів. Якась хроніка суцільних катастроф.

Новим господарем міста після Свошовського став Олександр Стадніцький. Він швидко позбавив міщан (всіх трьох, що залишилися, ага) права вибору війта, відібрав міський став та наклав податки. Міщани почали писати скарги королю. Стадніцький на скарги не реагував. Королю навіть довелося видати глейт (охоронний лист) міщанам 10 квітня 1637 р., а за півроку, 10 жовтня - ще один та звільнення від деяких податків. Не допомогло. Спасли жителів Янова, як не дивно, татари, які нишпорили околицями в 1639 р. - Стадніцький з переляку втік з Янова.  

Місто в 1905 р.

На жаль, вдова Стадницького, Єва, була не краща за свого чоловіка - вона взагалі не допускала міщан на став та в ліси. Про неї ще буде йтися (див. розділ про костел). Міщани теж були не ликом шиті, і мало того, що не платили Єві данини та без кінця сперечалися з її чиновниками, то ще й підбурювали селян з сусідніх сел до бунту. І таки знову отримали довгоочікуваний королівський глейт (27 березня 1643 р.). Селян також вчили, як подавати позови у суд. Класова боротьба як вона є. :)

Документи мовчать, хто саме спалив Янів в 1648 р.: татари чи козаки. Жителі міста втікли в ліси, почалися голод та епідемія. 4 вересня 1649 р. Ян Казимір звільнив місто на 4 роки від податків. Мало допомогло. Місто продовжували грабувати армії, що пересувалися цими шляхами. В 1656 р. в Янові проживало лише 12 сімей.


 Королі і капус... огірки.

Парк у Янові

Ульріх фон Вердум писав у своєму щоденнику від 3 грудня 1670 р.: "Янів колись був гарним містечком, але татари дощенту його спустошили. Є тут 10 чи 12 поганих хат і 3 дерев'яних костелики знову тут відбудовані. Місто знаходиться над озером, яке разом з іншими озерами староства дає в рік 1200 талерів приходу".

В 1672 р. під Яновим готувалися до анти-турецького походу загони Дмитра Вишневецького, а 28 вересня сюди прибув його брат, король Михайло Корибут Вишневецький - на військову раду. Рада не відбулася - король повернувся до Львова і невдовзі помер. Писали, що об'ївся огірками. Апендикс тоді ще не всі лікарі вміли вирізати.

В травні 1675 р. в місті побував Ян Собєський, який тут очікував на результатт переговорів з кримським ханом. Король записав у щоденник: "В Янові вже жодгної живої души немає. Всі повтікали, лише пусті хати стоять". І правда - того року в місті охрестили лише двох дітей, а наступний рік приніс мор і неврожай.

Суцільний негатив. Єдина світла пляма в ньому: в 1681-92 рр. в місті з'явився свій лікар Себастьян Островський, а таким могло похвалитися далеко не кожне містечко.

 


 Шевці - найвідоміший цех міста.

Швець і банкір.

В 1680-х починається відбудова містечка. Ян ІІІ, який часто приїжджав сюди на полювання, оселив у поселенні полонених турків та татарів. Кажуть, їхніх нащадків і зараз можна помітити на міських вулицях.

Навколо Янова відновили частокіл, на ринку збудували ратушу, а біля неї 12 шевських яток: місцеві мевчі славилися своїми замшами, шкірами, сап'янами. Так звані волоські шевці виготовляли черевики та пантофельки. Взуття для урочистих випадків шилося з жовтого або червоного сап'яну. Посполиті шевці торгували взуттям та займалися пошиттятм чобіт, високих - часом аж до пояса. Такі чоботи використовували для їзди верхи, з жовтої шкіри. Та конкуренція була жорстока: єврейські купці привозили з Гданська готові вироби гарної якості, тому янівські шевці об'єдналися в цех, який отримав від Яна ІІІ цеховий привілей від 20 жовтня 1693 року.

Часом шевці надавали свої лавки янівським різникам - за те ті віддавали шевцям всі шкіри.

Мали шевці 5 ієрархічних ступенів (ходачники, що скуповували шкіру та продавали взуття, хлопці, робєнці, майстри і цехмістр). При переході зі ступеню на інший потрібно було виставляти вищестоячим випивку. А за всі невідповідності уставу шевців накладалася кара (невідповідностями було що завгодно, від перекуповування шкір та неприбуття на похорон братчика до сварок жінок шевців та відкриття цехової скриньки без дозволу цехмістра). Штраф найчастіше за все брали теж випивкою - півахтелем пива. Російський вираз "п'є як сапожник" набуває від таких фактів нового змісту.

 


 XVIII і ХІХ століття

Дзвіниця уніатської церкви.

Все сімнацяте століття доводило, що Янову сильно не пощастило. Далі було не краще.

На початку вересня 1704 р. через місто йшли шведи - під верески згвалтованих жінок і прокльони пограбованих селян. В 1710 і 1711 в Янові царює пошесть і мор, а ще сарана. До того ж часу відноситься згадка про янівський став у щоденнику угорського мандрівника Адама Кіралі: він зазначав, що випущена з рушниці куля не долетить до другого берега - такий це великий став. З 1717 р. в місті стояла панцирна хоругва (читай: гнаселення законно грабувалося). Потім була пожежа. Не дивно, що в 1732 р. сейм знову звільнив Янів від податків. 

В 1734-35 рр. під містом блукали загони москалів, які прибули в Україну для придушення гайдамаччини.  В 1748 р. - знову сарана. (Ці дві новини майже близнюки).

Провінційне життя часом прорізалося, як блискавками, прикрими випадками: у 1752 р. Юзеф Мізерак вбив Себастіяна Мокрицького. На пострах іншим в Янів прибув тернопільський кат і страттив вбивцю.

В 1765 р. на ринку було 23 католицьких будинки, 13 єврейських осель, а всього в місті було 107 будинків. В Янові мешкало83 українські родини.

З 1789р. згадується поштмістр Ян Потті - отже, в містечку була пошта.

В 1793 р. було затверджено міський герб (озброєний св. Михаїл та чорт у його ніг).

Відомості за 1800 р.: 194 українські та 12 єврейських родин, 225 будинків, синагога (вперше згадана).

В часи Наполеонівських війн через Янів знову ходили туди-сюди армії ворогуючих країн, а ліси ставали місцем полювання можновладців.

1832 р.: 1 494 мешканця.

1850 р.: 257 жилих будинків.

21 листопада 1895 р. в місто прийшла залізниця. Місто стає курортом, на ставу влаштовуються купелі (користування кабіною для роздягання коштувало 25 кр.).  Поїзд прибував зі Львова до Янова тричі протягом доби, причому тягнувся так повільно, що в газетах писали, що швидше можна потрапити в Янів пішки.

Зараз в Янів відправляються маршрутки від Янівського цвинтаря у Львові.


 Троїцький костел

Троїцький костел. 2006.

Кілька старих зображень храму.

 

8 серпня 1614 р. подружжя Свошовських фундувало у Янові дерев'яний костел Яна Хрестителя (три Яни в реченні!), Богородиці та св. Михаїла. Храму відразу виділили певну суму грошей, десятину від вилову риби в ставку, землю в районі поля біля Волі Добростанської, ставок під Лелехівкою, право вільного побору дерева в лісах та ще десятину з янівських млинів. Ксьондз мав право вільно молоти своє збіжжя на обох міських млинах, а по середах та п'ятницях безкоштовно рибалити.

В часи Хмельниччини в костел поляки перенесли знайдену в козацькому таборі ікону Богородиці - в якості дарунку ксьондзу Якубу Хшестовському. Пізніше образ вважався чудотворним.  

Наступна власниця Янова, Єва Стадніцька, була жінкою з ого-го характером. Вона не лише заборонила православним будувати свій храм у місті, а й вигнала з парафії ксьондза Томаша Краковчика і не давала костелу відведених йому десятин. В будинку Краковчика пані влаштувала пушкарню, поки ксьондз жив лише подаяннями парафіян. В справу втрутився король Ян Казимір, який 10 серпня 1653 р. підтвердив всі привілеї, надані костелу Свошовськими.

У 1702 р. храм було відремонтовано, а в 1724 р. додано крипту (може, каплицю?). З іншого боку, відомо, що дерев'яний храм замінили на кам'яний наприкінці XVII ст. Може, саме це й малося на увазі?

Фраски у храмі. Фото Ігоря Скальського
Фраски у храмі. Фото Ігоря Скальського

1718 року ксьондз Вавжинець (Лаврентій) Перович розпочав довготривалий судовий процес з міщанами та Маріанною Тарло, дружиною любельського воєводи, яка забрала деякі костельні землі. Процес закінчився аж в 1832 р. на користь храму, на той час в ньому вже встиг змінитися парох (ним в 1729 р. став Ю. Смоковський).  

Смоковський заснував при костелі дім притулку для старців, який існував до 1772 р.

У 1759 р. в храмі була похована Констанція Поняттовська, мати останнього польського короля Станіслава Августа (померла в Мальчицях 27 вересня). Її чоловік, Станіслав Понятовський, 20 березня 1760 р. зробив на користь храму велику пожертву.

В 1772 році храм було відновлено, а 29 травня 1774 року посвячено архиєпископом Вацлавом Сераковським під час канонічної візитації.

В 1820 р. храму наолежали 188 моргів угідь, з них 150 моргів лісу.

 

Однонавний костел зведено з цегли, стіни по периметру розчленені пілястрами і увінчані розвинутими карнізами. Типове бароко. В інтер'єрах, багатих ліпленням, це особливо помітно (з фотографій. Бо в час нашого з Ігорем Хомою візиту в Івано-Франкове жінка, яка має ключі від храму, віддала їх якимось знайомим, аті десь повіялися. Довелося обмежитися загляданням в замочну шпаринку). На західній стіні нави влаштовані хори.  

Кам'яна триарочна дзвіниця перед храмом з'явилася в ХІХ ст.


 І ще дещо про Янів.

Каплиця біля церкви

Перша церква з'явилася ще не в Янові, а Заліссі і була присвячена св. Михаїлу. При залісському храмі ще в 1643 р. було відкрито братство - з дозволу львівського єпископа Арсенія Желіборського.

3 березня 1655 р. янівський староста Зигмунд Фредро дозволив завершити будівництво церкви і закріпив за нею дві чверті лану землі.  При школі можна було також відкрити школу та шпиталь. (Будівництво почалося ще до татарських нападів - і через них все ніяк не могло завершитися).

Вознесенська (в одному документі від 1662 р. помилково названа Успенською) церква стояла під валом, праворуч яворівської дороги. Станом на 1811 р. споруда була знищена часом і стояла на дубових підвалинах. Дзвіниця храму знаходилася поруч, на цвинтарі.

Мурована Вознесенська церква на пагорбі біля костелу, яка стоїть на місці своєї дерев'яної попередниці, помилково датується 1831 р. Тим часом документи 1841 р. свідчать: що місцевий піп Іван Домбровецький зазначав у метричних книгах, що церква ось-ось обвалиться, а паркан - так той вже зогнив і впав. На час ремонту храму парафіяни навіть домовлялися з католиками і використовували костел по черзі.

В місті було 3 синагоги (дві з них, дерев'яні, згоріли, а мурована використовувалася як кінотеатр). В центрі міста - великий храм св. Володимира (1992).

До 1968 р. місто, між іншим, було райцентром.

 


 Ще картинки?


Готель колійовий і його ресторан.

Церква св. Володимира

Готель колійовий і його ресторан. Церква св. Володимира



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник