Золочів. Замок

Герої нашої казки - Ян ІІІ і Марисенька - на картині Юзефа Брандта.

Давним-давно, 350 років тому, у Франції часів мушкетерів та хитрого кардинала Рішельє жила-була маленька дівчинка, і звали її Марія. Чекайте, просто Марія? Ні, не так просто – Марія Казиміра д‘Аркуін. Була вона дочкою капітана королівської гвардії та монаршої гувернантки, хоча в Версалі й шепотіли, що дівчинка – позашлюбна донечка королеви та її фаворита Конде. Так склалося, що цій тендітній дитині доля наказала покинути рідний край та відправлятися з почтом принцеси Марії Людвіги у далеку північну країну десь на межі цивілізованого світу. Адже принцеса от-от повинна була одружитися з королем Речі Посполитої Владиславом IV. Марія Казиміра й гадки не мала, що пройдуть роки – і трон польської королеви дістанеться їй, а за нею потягнеться шлейф з легенд, переказів та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари у центрі Європи...

Кохання прив‘язало юну та звабну француженку до Галичини. Кажуть люди, дотепер привид Марії Казиміри блукає підземеллями золочівського та підгорецького замків. А не так давно у Золочеві об‘явився й новий потойбічний гість: Чорний Рицар тривожить спокій музею-заповідника, шукає щось у єдиному на Україні Китайському палаці. Хто знає, може, це коханий Ясь намагається знову побачити свою улюблену Марисеньку?

До трону Марія Казиміра йшла довго й важко. Любов Яна ІІІ Собеського та французької красуні спалахнула миттєво, ледь побачив 27-річний Ян у 1656р. у королівському палаці в Варшаві 15-річну красуню – і це полум‘я вони зберегли до старості. Та що за іронія – Марисенька за два роки виходить за іншого!

Потім Ян не раз зустрічав її у Замості, де вона жила з чоловіком, князем Замойським, п‘яничкою, хворим на подагру. Бич того часу – сифіліс – швидко доконав князя, невдовзі помирає мати Яна Теофілія, яка категорично була проти союзу сина з іноземкою. Шлюб Яна та Марії Казиміри 15 травня 1665р. вже не перешкоджав нікому (хоча у Варшаві подейкували, що за сприяння Марії Гонзаги закохані таємно обвінчалися ще до похорону Яна Замойського). Попереду – 30 років разом. З їх тринадцяти дітей виживе лише четверо. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. А які щемкі, ніжні листи він їй писав! З 300 опублікованих епістол 80 написано з Галичини.

Король і через десятиліття обожнюватиме свою кохану Марисеньку, а от двір... Злі язики шепотіли за спинами монархів, що „Марися керує Яном, а вже Ян — Польщею”. Королеву відверто не любили: і походження, бач, недостатньо шляхетне, і іноземка, і до Парижа як додому вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, і казну вряди-годи спустошує, як сарана, та ще й невідомо, чи не сама відправила за допомогою отрути свого першого чоловіка... Навіть те, що Марія Казиміра була кумою короля-сонця Людовіка XIV, який хрестив її сина Якуба, не покращило справи: відомо ж, намовляла Яна переїхати назавжди до Франції, де йому обіцяли титул маршала та орден Святого Духа.

Марія Казиміра доводила до шалу посполиту знать, вміло лавіруючи між нескінченними пересудами і придворними інтригами. Гордій та розумній королеві потрібно було хоч іноді відчувати себе в безпеці та спокої. Для усамітнення вона вибрала одну з літніх королівських резиденцій – фортецю у Золочеві, вотчину батька Яна — Якуба Собеського. Гоноровий магнат хотів залишити пам‘ять про себе: на кожному розі замку добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються сторожовими вежами, прикрашеними плитами з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Замок мав стати старому Собеському своєрідним монументом. Хіба він міг знати, що по-справжньому вдихне душу в ці похмурі стіни його невістка, істинна жінка-вамп свого часу?

Легенди навіть стверджують, що Марія хоробро захищала Золочівський замок під час турецької осади.

З чого ж почати пізнання таємниць замку? Давайте з потаємних ходів. Володар фортеці та його дружина мали в своїй резиденції окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці, багатої на коштовності та золоті монети. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був ще один прохід: аби у пана роги часом не виросли.

Та якщо вірити людям, ці ходи — дитячі забавки в порівнянні з тим підземним тунелем, який начебто зв’язував замок з навколишнім світом. Хоча подібні легенди розповідають чи не у всіх українських замках, ця може мати під собою реальне підґрунтя.

Особлива гордість Золочівського замку – туалети. Так-так, саме банальні нужники в часи Марії Казиміри були великою рідкістю. А золочівські ще й так майстерно зроблено, що їх вивчали й сучасні спеціалісти.

В 1690-х роках Марія частенько усамітнюється в Золочеві. Саме тоді з‘являється незвичний для Галичини Китайський палац завдяки пануванню моди на все східне. І хай високочолі дослідники знизують плечима, не знаходячи в споруді рис китайської архітектури, фантазія місцевих зодчих, які, звичайно, жодного разу не були за Китайським муром, породила унікальну та вишукану будівлю.

У 1696р. Ян ІІІ, переможець під Віднем, помирає, залишаючи свої галицькі замки коханій дружині. Та Марія не житиме у цих стінах. Неприязнь до неї серед шляхти нікуди не зникла, тож зникнути вирішила вона: спочатку обирає місцем проживання Рим, а потім поселяється у французькому замку Блуа, звідки цікавиться долею своїх маєтків. Щороку вона отримувала звідси звіти та доходи.

Щороку вона отримувала звідси звіти та доходи. Кажуть, коли під час Північної війни у Галичині хазяйнували російські війська, королева була дуже незадоволена. А ще подейкували, що, побачивши прохолодну реакцію королевича Якуба на смерть батька, Марія накаже зробити детальний опис королівського майна, щоб Якуб не розікрав його. Доходило до трагікомічного: королева просила не одягати на покійника корону, щоб син її не поцупив з труни.

От така варіація старої казки про Попелюшку-Марію — на тлі замку, який на наших очах перевдягається з лахміття Попелюшки у розкішні королівські шати стараннями директора Львівської галереї мистецтв Б.Г. Возницького. Влітку 2004 року тут відкрито експозицію східного мистецтва, проводяться чайні церемонії та рицарські турніри. Крапки в історії Марисеньки немає: дітлахи з моторошним захватом переказують між собою свідоцтва відчайдухів, які бачили в підземеллях таємничу Білу Пані.

Та Золочівський замок ховає за своїми стінами не лише цю таємницю. З цим місцем пов‘язані легенди про рицарський орден, що дотепер не дає спокою скарбошукачам та любителям таємниць: з тамплієрами.

При вході на територію замку, зліва, відвідувачів вітають сірі кам‘яні велети. Розглянемо цих гостей з минулого докладніше. На сірому тілі філігранно висічено кілька рядків невідомою мовою. А поруч — терновий і маковий вінки, які переплелися, неначе дві обручки. Між вінками — акуратна дірочка. Тут завжди багато туристів: кажуть, якщо маєш таємне бажання, потрібно покласти до дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Якщо бажання матеріальне, потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж романтичне — в бік вінка квітучого.

Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося — значить, палець був не тим. Нічого не поробиш, треба їхати до Золочівського замку знову. Камінь полюбляють місцеві учні, особливо перед важкими іспитами.

Таємничі брили привезли сюди з села Новосілки Золочівського району, де вони лежали в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки з третього разу — у підйомного крана рвалися троси. За переказами, ці камені — усе, що залишилося від зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, збудованного вихідцями з Угорщини, нащадками багатого та могутнього ордену тамплієрів. Хто знає, може написи вкажуть дослідникам, де тамплієри заховали свої незліченні скарби. Де лише не шукали легендарні вози з сріблом, які вирушили з Парижу в березні 1314 року: і у французькому Катарі, і в горах Шотландії, і на східному узбережжі обидвох Америк...

Поки невідомо, якою мовою зроблений напис. А шрифт, хоча й схожий на готичну інкунабулу, не є нею. У 2001р. у Золочівському замку побував референт Папи Іоанна Павла ІІ. Він висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття.

А звідки ж ті вертіння пальцями в брилі? Ще одна легенда нагадує про себе: начебто в’язнем Новосілківського замку був легендарний Янусик, такий собі польський Кармалюк. У ніч перед стратою він бачив сон: вдасться знайти у своїй камері камінь з діркою — його найпалкіше бажання збудеться, якщо покласти туди палець і повернути довкола. Янусик відшукав потрібний камінь, а на ранок вродливому в’язню в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Інший варіант легенди: Янусикові передали через дірку в камені хустинки закохані дівчата.

Як би там не було, Золочівському замку пощастило набагато більше, ніж Новосільському. А легенд для замків забагато не буває.

Добудовують міст, який, як і колись, вестиме у замок. Червень-2006.

Білу пані я бачила. Ось цю. Добудовують міст, який, як і колись, вестиме у замок. Червень-2006. Панорама замку з валів. Одна з башт в 1917 р.

Загальний вид замку - два види. Ілюстрація з Tygodnika Ilustrowanego (1860-ті).