Дунаївці

Хто б подумав. Садиба Красінських, відома з гравюри Наполеона Орди, все ще стоїть в Дунаївцях. Тільки з прибудовами.

Дорога через маленький райцентр лежить трохи в стороні від споруди, про яку піде нижче. Якщо раптом захочете її побачити - вам до центру містечка, до міського будинку культури. Найкращий з орієнтирів - чортове колесо в парку атракціонів поруч.

Колись це було село, а потім містечко над Тернавою, що називалося Дунайгруд. Магдебургію і право проводити ярмарок поселенню надав польський король Зигмунд ІІІ. В 1605 р. зафіксована магістратська печатка Дунаївець у вигляді журавля, що тримає в лапі камінь.

Століття тому поселення належало до Потоцьких, Станіславських, Конєцпольських та ще кількох анонімних магнатів, а в 1592 р. - Ельжбеті з Гербуртів Лянцкоронській. Власників Дунаївець я можу перечисляти довго, але ви все одно лише дивитеся картинки, то ж я краще зекономлю собі час.

В описі містечка, зробленому в 1820 р. ксьондзом Вавжинцем (Лаврентієм) Марчинським, згадуються гарні будинки та ратуша. Ще б пак - містечко лежало на торговому шляху, що вів до Кам'янця, а торгівля завжди сприяє розвитку поселень. В книжчечці "Дунаївці" радянських ще часів, яку років з 10 тому я переглядала в міській бібліотеці, говорилося ще й про домініканський костел XV століття, де начебто лютувала інквізиція. Радянська пропаганда завжди брехала, але в випадку з Дуна]вцями робила це так - гм, скажімо - самозабвенно - що забрехалася ну зовсім. Не було в Дунаївцях старовинного домініканського храму. Що було - зараз дізнаємося.

Для цього доведеться все-таки більш докладно пригледітися до одного з родів, що володіли містечком - до Красінських.

В другій половині XVIII ст. від Потоцьких маєток в Дунаївцях купує опіногурський староста, ротмістр кавалерії Ян Красінський (Jan Krasinski, 1756-1790). Дружиною його була Антоніна Чацька

В Дунаївцях подружжя оселилося надовго. Ян запросив у свої подільські володіння колонізаторів, що мали б займатися ремеслами та сільським господарством.

На той час як Ян відійшов у інший світ, залишивши маєтності дружині, Дунаївецький ключ складався з сіл Голозубинці, Адамівка, Антонівка, Чаньків, Іванківці, Могилівка, Панасівка - та з десятка інших. У 1819 р. Антоніна Красінська записує цей маєток своєму семирічному онукові Зигмунту Красінському (Zygmunt Krasinski, 19.02.1812-1859), майбутньому поету, письменнику та драматургу, справжній зірці польської літератури.

Та втрутилися якісь невідомі обставини - в в 1826 р. бабка переписує маєток на сина, Вінцента (1782-1858), а Зигмунд висилає з Відня листа-підтвердження (датованого 5 січня 1838 р.), що так, документ вірний, все ок. Так і не стали Дунаївці родовим гніхдом талановитого поляка. Хоча й Вінцент Красінський був не останньою людиною на Поділлі: генерал, сенатор-воєвода Польського Князівства, одружений з княгинею Марією Радзівіл.

В 1850 р. генерал продає весь дунаївецький ключ Віктору Скибневському (Wiktor Skibniewski, 1787-1859), а сам купивЗолотий Потік. Наступним власником містечка був син Віктора, Броніслав Олександр Скибневський. І не просто власником, а й мешканцем - аж поки в 1874 р. дружина його, графиня Ольга Дідушицька, не намовила переїхати поближче до родини, на терени Австро-Угорщини. Та й лібралізму там, на відміну від Росії, побільше було. Так Дунаївці перейшли в руки росіянина Завойка (як на мене, прізвище цілком українське).

Саме за Скибневських, в 1870-х, в Дунаївцях побував Наполеон Орда -і залишив два малюнки. Дещо, щоправда, фантазійні - перспектива на першому, з маєтком Красінських, не відповідає дійсності, насправді капуцинський костел (не зберігся) стояв далі і в "кадр" потрапити не міг. Кілька слів про капуцинський монастир: почали його будувати ще Потоцькі (1751), дуже довго з ним валандалися - і завершили вже Красінські в 1790-тих, якраз акурат на час загарбання Поділля Російською імперією. Прикро.

Що ж стосується самого садибного будинку, то, якщо не рахувати зникнення балкону між колонами, він зберігся майже як за часів Орди. Правда, з правого боку до нього приросла стилізована "під старовину" будівля з башточкою, але нехай там. Від парку ж, що в часи Орди оточував палац з трьох боків, залишилося небагато.

Парафіяльний костел. Епітафія з парафіяльного костелу братам Адаму і Міхалу Красінським. Надгробок Антоніни з Чацьких Красінської. Епітафія Фелікса і Катерини Чацьких роботи К.Альбачіні. Епітафія Яна Красінського.

Друга робота Н.Орди - теж вже неіснуючий барочний парафіяльний костел, фундований ще Конецпольськими (за деякими згадками, ледь не в ХІІІ сторіччі, що, безумовно, неправда). Відомо з документів, що в 1639 р. костел отримав від кам'янецького підкоморія Міхала Станіславського село Дем'янківці. В костелі зберігалися надгробки Чацьких та Красінських, виконані в стилістиці Канови італійцем Карло Альбачіні (1777-1858). На жаль, ані костел, ані надгробки не пережили революцію. Що за двоповерхова споруда під високим дахом піднімається за костелом на малюнку Н.Орди, невідомо.