Координати: 48°52′59″ пн. ш. 26°40′24″ сх. д.
Карта
Понад 2 т.ж.
І сказала б щось про Балин, так не знаю майже нічого. Колишня назва - Чорний Брід. Лежить над крихітною Мукшою, котра ближче до потічка, ніж до річки. До райцентру - 16 км. До станції Балин - кілометрів 3-4.
А. Урбанський згадує старе замчисько - що ж, може бути. Романтичний поляк називає його колишнім каштелем, бачить в минулому підйомні мости та могутні вежі - і хто його, того Урбанського, знає, фантазує він чи тримається близько до джерел.
У 1531 р. Балин від польського короля Сигизмунда Старого отримує ротмістр Синявський (Сєнявський): за мужність, проявлену у битві під Обертином. Синявський невдовзі зумів підвищити статус Балина з сільського до містечкового. В XVI ст. вся навколишня шляхта їздила сюди на військові пописи (от де місце для репетицій "Землі героїв"!).
Пізніше Балин повернувся в королівські руки, в кінці XVIII ст. є власністю Стадницьких, потім Фаустина Дверницького, батька генерала Юзефа Дверницького.
У 1782 р. Балин отримав привілей на проведення ярмарків. Ще за 10 років його продають родині Богушів, в 1814 р. - новий власник, Григорій Садовський. І син його, теж Григорій, теж Садовський. І онук його, Людвік. І правнук - теж Людвік. І його вже дочка - Ірена Садовська. Вона з дітьми і була останньою власницею Балина до пертурбацій ХХ століття. Така от вервечка Садовських, власників Балина.
Садовські любили коней фанатично - і заклали у Балині кінний завод, один з найкращих на Поділлі. Тут вирощували жеребців арабської та англійсько-арабської порід.
Старий двір у Балині згорів у 1874 р., тож через чотири роки, у 1878 р., зведено новий двір. Панський маєток селяни у 1905 році спалили, а панські і церковні землі між собою розділили. Спалили, видно, не все, бо Урбанський згадує про ще одну руйнацію, дуже конкретну - восени 1917 року. Тоді в полум'ї загинули старовинні меблі, картини, колекція люльок для куріння.
Прізвище Садовських у Балині пам'ятають - у колишньому двірському будинку містилася сільрада (зараз вона у дуже скромній споруді, мені здається - але можу помилятися - що зараз в садибі ФАП. Там принаймні цікава дерев'яна веранда є).
Головною туристичною атракцією мав би бути кінний завод з 1845 року, але він настільки заремонтований та перебудований, що відчути в наборі господарських приміщень хоч щось старовинне, неоготичне (бо було неоготичним!) дуже важко. Ще років 15 тому конезавод використовувався за призначенням - тут був держплемзавод. Зараз латають і підлатують трактори та інших залізних коней. Гноєм навіть і не тхне.
Дорогу до конезаводу трішки підкажу: якщо ви прямуєте від станції Балин, треба трасували ледь не все село. Минаєте новенький костел, капличку, перетинаєте місток через Мукшу - далі стовпи від брами і хатка-сторожка поруч. Вам туди. Дорога вздовж Мукші метрів за 150 і доведе до залишків кінного заводу.
Є музей. В студентські роки була в Балині анкетними ніжками, так навіть пам'ятаю якісь глиняні горщики та інший корисний реманент. У вересні 2011 р. музей був гостинно зачинений.
Проте в селі є неймовірної краси мозаїчна автобусна зупинка - у дівчатах та подекуди козаках. Гарна, ще не оббита, хоча потроху вже обсипається.
Костел в селі такий новий, що аж світиться - поки що. (Раніше католики Балина молилися в каплиці, переоблаштованій з старого магазину). Напроти - кафе, магазин і ще щось у великій жовтій споруді. Поруч також школа.
Місцевий реєстр пам'яток інформує також про якийсь парк - у центрі є сквер, та чи він мався на увазі, я не знаю.
