English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Маліївці-2007
Маліївці, водонапірна вежа.
Сходи палацу.
Фрагмент лавиці
В парку в Маліївцях

В жовтні 2007 року Маліївці вразили мене красою - а я ж була тут вже в п'ятий раз!


Траса Чернівці-Житомир у відтинку між Дунаївцями та Ярмолинцями, маленькими райцентрами Хмельниччини, нічого особливого мандрівнику не готує: села, поля, ліси. Банально аж позіхати хочеться. Отак розпозіхаєтесь — і проминете вказівник в селі Міцівці, (10 км на північ від Дунаївців): «Маліївці – 7 км». Потім лікті собі кусатимете, роздивляючись чужі фотографії і слухаючи захоплені зойки про парк, і палац, і вежу, і — саме головне — водоспад з печерами!


 Маліївці: провінційний Версаль


Тільки не кажіть, що вас не попереджали: ці сім кілометрів будуть не подорожжю по новенькому автобану. Асфальт тут клали ще за царя Тимка, а ремонтували востаннє за його спадкоємця Гороха. Тепер, схоже, чекають, поки він повністю зникне з дороги — і вона буде, як віки тому, битим шляхом. Для більшої автентичності.

Щоб побачити те, що прославило Маліївці колись і має потенціал прославити ще й в майбутньому, треба проминути майже все село. Ферми, хатки, знову ферми, але якісь архаїчні на вигляд: справжні руїни, за якими майбутні археологи вивчатимуть архітектуру доби розвиненого брежневізму. Якщо біля цих екс-коровників звернути з асфальту на польову (а швидше, паркову) дорогу, то за метрів 150 побачимо...

Стоп! Не варто починати обід з десерту. Нехай морозиво льодяних струмків чекає свого часу. А ми прямуємо дорогою вгору. Он вже й брама. Перед нами – володіння Малієвецького обласного дитячого протитуберкульозного санаторію «Світанок». Він же — маєток поміщиків Орловських. В одному з палацових флігелів розташувався також місцевий геріатричний заклад. Знайома «фішка» радянської епохи: землю — селянам, палаци — хворим.

 


 З історії хворо... ой, з історії роду

Маліївці. З акварелі поч. ХІХ ст.

Генеалогічні корені Орловських зацікавлять сьогодні не багатьох, та кілька слів про них сказати варто.

Назва села поховить від прізвища магнатів, які володіли цими землями в другій половині XVI ст. Ян і Петро Маліївські, сини Якуба і Мальгожати — ось майже все, що відомо про перших власників Маліївців. Рід скоро вимер, не залишивши нащадків чоловічої статі. Маліївці перейшли до Кавецьких, на початку XVIII ст. — Пепловських та Туркулів, нарешті в другій половині XVIII ст. — в руки Свірських.

В 1785р. Юзеф Свірський продає Малієвецький ключ (не від замкА, ей! Так називалася нічогенька за розмірами земельна ділянка, в яку входило кілька сіл) Яну Онуфрію Орловському, коронному ловчому, і його дружині Анні зі Старжинських, власниці Віньківців. Для Маліївців починається нова славна епоха.

На той час чи не весь сучасний Ярмолинецький район вже належав Орловським. Було де душі розгулятися. Та головною резиденцією магнати обрали саме Маліївці. Після смерті Яна Онуфрія село дісталося в спадок його єдиному сину Адаму (1780-1848), плоскирівському маршалку шляхти. Коли і його земний час підбіг до кінця, маєтки поділили три його сини. Маліївці дійсталися старшому, Ігнацію, який помер неодруженим в 1899 р. Не оженився шляхтич зі зрозумілої причини: з 30 років він страждав на невиліковну душевну хворобу. Тому насправді цим маєтком опікувався його молодший брат Олександр (1817-1893). Так Маліївці мимохіть пов’язуються з славним в історії Франції іменем: другою дружиною Олександра Орловського була княгиня Клементина де Талейран-Перігор (Klementyna de Talleyrand-Perigird).

На початку ХХ ст. Маліївцями володів племінник Олександра Орловського Ігнацій Мєчислав (14.08.1865-19.05.1929). Цікава людина. Був ад'ютантом генерала Юзефа Галлера, після Першої світової війни — почесним атташе при польській амбасаді в Парижі. Маліївці його цікавили мало, занадто високого польоту пташка. Село купує син Олександра Орловського від другого шлюбу Ксаверій Францішек (1862-1926), який володів маєтком аж до революції.

 


 Улюблена резиденція

Дата побудови

Кожному магнату потрібно гарну хату. Щоб відповідала вимогам і умовам. Орловські влаштували в Маліївцях саме таку.

Палац в стилі Людовика XVI з могутніми атлантами, що тримають на своїх кам'яних плечах балкон другого поверху, збудовано в 1788 році. Про це нагадують великі цифри на бічних фронтонах споруди. Місце для резиденції вибрали гарне: над глибоким яром річечки Ушиці. Родинна легенда Орловських приписує авторство проекту популярному архітектору Доменіко Мерліні. Хоча палац і відрізняється від інших робіт цього майстра, скажімо, резиденції в Дубно, виключати реальність цієї версії не варто. Орловський часто бував при королівському дворі в Варшаві, де працював Мерліні. Іншим ймовірним автором палацу вважають Якуба Кубіцького, з котрим Орловський міг познайомитись в Вишнівці під Тернополем.

Вже на початку ХІХ ст. резиденція в Маліївцях славилася розкішшю і красою. Поет Раймунд Корсак написав про неї:

 

1885 р. З деревориту С.Антошевича.

O aedes, fausta es Nato, charissima amicis

(Без перекладу. Латини я не знаю. Мені дозволяється: я ж не фармацевт :))

Лаврентій Марчинський називав у своїх спогадах палац «чудовим», а його розміщення — «прекрасним».

Колись тут зберiгалася розкішна колекцiя польського живопису, де були твори таких знаних художникiв як Генрiк Семiрадський, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонський, Юлiуш Коссак, Тадеуш Айдукевич та iнших. Якщо навіть повірити, що читач ніколи не чув про Семірадського, спроб вразити його розкішшю колишніх Малієвець я не полишу. В палаці зберігалася «Свята родина» пензля самого Рафаеля (так, того, що Санті), а також портрет останнього короля Польщi Станiслава Августа, виконаний популярним портретистом Яном Лампi. На жаль, на колекцію збагатилися не українські музеї, а полум'я, яке жадібно пожирало безцінні скарби під час «націоналізації». К.Ф.Орловський пiд час громадянської вiйни, коли Подiлля було окуповане Антоном Денiкiним, вивозить зi свого маєтку найцiннiшi речi до Одеси, звідти, на французькому торговому кораблi «Дюмон де Урвiль» направляється до Марселя, а потім й до Парижа. Так врятувалася (щоправда, теж частково) знаменита бібліотека Орловських, яка налічувала 10 000 томiв, та родинний архiв, у якому зберiгалася переписка пап римських з польськими королями. Врятувати вдалося й найцінніші екземпляри з картинної галереї палацу. Решта цiнностей (меблi рiзних епох, вироби iз порцеляни, посуд) залишилася на мiсцi i була розграбована. Не пощастило й гербам Орловських «Любич» та Стажинських «Доліва», які колись прикрашали фасад палацу: збили. А домову каплицю закрили навіть не більшовики — цар після польського повстання.

 


 Оксана Михайлівна, спадкоємиця традицій

Зала палацу

Класицизм, «шляхетна простота i спокiйна велич» царювали в тодішній архітектурній моді — і це чудово помітно в Маліївцях. Спочатку, щоправда, дах споруди був вкритий не бляхою, а черепицею. Останній володар резиденції носився з ідеєю повернення будівлі первісного вигляду, та революція зашкодила цим планам.

Зі східного боку палацу одна з його власниць, Роза з Красінських Орловська, ще в 1826р. влаштувала великий зимовий сад з оранжереєю, який був безпосередньо пов'язаний з будинком. Зараз там господарські приміщення санаторію. Діти — теж квіти, так що можна вважати це переродженням оранжереї на новому рівні. З західного боку до палацу примикали стайні розкішних породистих скакунів.

Що стосується iнтер'єрiв, то їх облаштували згiдно з лозунгом видатного англiйського архiтектора К. Кемпбеля «принести красу храму в приватне помешкання». До сьогодні збереглася ліпнина в стилi рококо. Її побачити непросто. Значно простіше — симпатичну сходову клітину незвичної форми з бронзовими ажурними перилами. Для цього варто лише увійти через парадні двері палацу.

Та повернімося до ліпних мотивів, виконаних у виглядi пiдвiшаних на стрiчках музичних iнструментiв (рiжки, сопiлки, кларнети, гiтари), якi обвитi стеблами рослин. Ще кілька років тому парадна зала будівлі була в досить жалюгідному стані. На щастя, міністерство охорони здоров’я дбає про свої об’єкти краще, аніж відомчі інстанції з охорони пам’яток архітектури. Молода і діяльна головний лікар санаторію, Оксана Михайлівна Ковальчук, створила в палаці справжнє диво: шматочок тієї, старої резиденції. Так як шпалери, які колись прикрашали стіни залу, не збереглися, хмельницький художник Володимир Іванович Карвасарний розписав інтер’єр приміщення античними видами, орієнтуючись на старі зображення палацу. А під час святкування 60-ліття санаторію (в грудні 2005 р.) на балкончику для музикантів виступав камерний оркестр — в шатах XVIII століття.

Шкода, що діти, які лікуються в «Світанку», не завжди сприймають свою школу і столовку (саме ці приміщення розташовані в палаці) адекватно. Вікна парадного залу вже били. Довелося ключі від нього заховати, а вихованців приводити сюди лише раз — на екскурсію.

 


 Рицарська башта і Кармалюкова печера

Печера з фодоспадом, фрагмент

Кожна резиденція мріє стати замком. Маліївці не виняток. В них навіть є найсправжнісінька вежа з зубцями-мерлонами. Розташована вона в глибині яблуневого саду перед головним фасадом палацу. Під замкову башту закамуфлювалася водонапірна вежа. Вийшло фантастично фотогенічно.

Резиденція без парку? Нонсенс. Парком займався відомий «ландшафтний дизайнер» кінця XVIII ст. Д. Клігер. Площа 17,2 га — достатньо, щоб розмістити два ставки, кілька приємних галявин — і навіть фонтани. Хоча «Білі лебеді» не збереглися, фонтан «Левина паща» працює й сьогодні. Парк дещо заріс (остання реконструкція мала місце в 1979 р.), але все ще зберігає залишки колишньої вроди. Багато місцевих дерев — аксакали віком понад 100 років. Поміж дубів, лип та ясенів з кленами ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. Зараз парк є частиною природничого національного заповідника «Подільські Товтри», то ж є надія, що він ще згадає колишню славу.

Найбільше на території парку вражає скеля-водоспад з таємничими печерами. Народні перекази пов’язують їх з іменем месника Устима Кармалюка — як і кожну іншу печеру в радіусі 150 кілометрів. Чи переховувався тут Устим, чи ні — невідомо, Орловські називали скелю іменем святого Онуфрія. Є й доведений факт: в печерах за віки до Кармалюка був ранньо-слов'янський скельний монастир. У 1708 р. тут було засновано василіанську обитель. Збереглися вівтарні ніші та віконечка, прориті в м’якому пісковику.

Водоспад — справа рук не людини, а природи, хоча зараз потічок на вершині скелі вдягнуто в металеві лати. З давніх часів вода з водоспаду відводиться у став за допомогою дерев'яних, видовбаних зсередини колод. Цікаво!

Якщо піднятися до вершини водоспаду, побачимо так званий феномент — пам'ятний знак на честь Воздвиженської церкви (1673), зруйнованої в 1933 р.

Чарівність прку давно зробила його місцем таборів пластунів та зборів РУН-вірівців. Ще подейкують про незвичної сили мольфара з цього подільського села, та вчених фармацевтам про таке й розповідати не варто: засміють!

 


 Картинки з Маліївців


Парадна зала.
Їдальня для дітей - в напівпідвальних, склепінчастих приміщеннях.
Палац Орловських.
Фонтан "Левина паща".

Парадна зала. Їдальня для дітей - в напівпідвальних, склепінчастих приміщеннях. Палац Орловських. Фонтан "Левина паща".


Феномент на площадці над водоспадом.
Один з палацових атлантів.
Власне водоспад.
Два шляхи.
В парку.

Феномент на площадці над водоспадом. Один з палацових атлантів. Власне водоспад. Два шляхи. В парку.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник