English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Берестечко
8 вересня 2003. Я вперше на Козацьких Могилах.
8 вересня 2003. Я вперше на Козацьких Могилах.

Плутанина з назвами, або Ватерлоо Хмельницького

Карта

Координати: 50°21′19″ пн. ш. 25°11′37″ сх. д.

 

Найцікавіше в цій історії те, що на сторінці, яка носить назву "Берестечко", я буду розповідати про Пляшеву, а про саме Берестечко розкажу на сторінці... Гм. не "Пляшева" ж її називати? Напевно, буде тоді "Берестечко-2".
Плутанина виникла тому, що славнозвісна битва "під Берестечком" відбувалася насправді значно ближче до села Пляшева Ровенської області, аніж до означегоно міста Горохівського району Волині.

Михайлівська церква (1650) з с. Острів
Михайлівська церква (1650)

Відразу хотілося б подякувати Несамовитому за чудову екскурсію цими пам'ятними місцями в вересні 2003 року. Було дійсно дуже цікаво! Крім того, без нього я б побачила максимум музей та новий монумент козакам. З ним, який пластував тут в дитинстві щоліта, побувала і "там, де триста як шкло...", і на так званій козацькій ямі, де за переказами загинув останній козак.

Вдруге я побувала на "Козацьких могилах" в червні 2006року. Пристойна дорога до заповідника - хіба з Бродів. З всіх інших точок (З Дубно. З Луцька. Ще звідкись там) до Пляшевої веде так звана соша - а далеко не кожна машина її любить, та й пасажирам від тряскої траси млосно і сумно...


Взятися самостійно переказати всю історію цього місця я не беруся. Занадто воно знакове та значуще. Кажуть, в тому наша біда, що пам'ятаємо програшні для себе Берестечка замість звитяжних Синіх Вод чи Корсуня. Можливо, й так. Кажуть, поляки досі вважають Берестечко символом своєї військової звитяги. У кожної монети є аверс і реверс.

Отже, дуже коротко:

Поблизу села Пляшева збереглося місце знаменитої драматичної битви загонів Богдана Хмельницького з польськими військами. В розпал бою, коли козацьке військо вже починало перемагати, підкуплений поляками Кримський хан Іслам Гірей ІІІ зрадив Богдана і, забравши його самого в полон, втік з поля бою. Козацьке військо лишилося без керівництва. На екстренній раді полковники вирішили припинити бій і відступати через болота.

Найвражаюче
Найвражаюче

(Несамовитий багато розказував про ті болота - і скільки в них ще лежить українських кісток. і які жахливі звуки видають вони інколи вечорами). Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П'єр Шевальє так описував завершення цієї битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського."
Зараз і не відразу скажеш, що історико-архітектурний музей "Поле Берестечківської битви" знаходиться на острові, що називається Журавлиха. Навколо рівнина, поля та лісок вдалині. За легендою, назва озера виникла з поєднання слів "жура" і "лихо", бо після битви це місце було у буквальному розумінні вкрите кістьми загиблих. Черепи, кістки, зброю козаків і поляків селяни виорювали плугами і через 100, і через 200 років після битви. За останні 20 років знайдено близько сотні людських кістяків, чимало зразків тогочасної зброї та особистих речей. Розкопки довели, що у битві під Берестечком брали участь ще й донські козаки та московські стрільці. Скоріше за все, на боці Богдана Хмельницького.
Різні джерела подають свою кількість військ, що брали участь у битві. Найбільш вірогідні цифри - близько 150 000 поляків проти 100 000 козаків. На боці Хмельницького було ще близько 30 000 татар Іслам-Гірея. Дотепер невідомо, чи була змова татарів з полякам. Ще версія татарської зради - байрам, під час якого мусульманам заборонено воювати. Хмельницький, дізнавшись про зраду, кинувся навздогін за татарами. Замість переконати їх і повернути назад, сам потрапив у полон. І хоча бій тривав після цього ще добрих десять днів, долю вже було вирішено.
На території музею стоїть дерев'яна Михайлівська церква з с.Острів (перенесена у 1914р.), збудована ще до битви. Є легенда, що саме тут напередодні січі молився за перемогу гетьман. Перед іконостасом - сходи під землю. Підземний хід веде до саркофагу із рештками козаків. Тут створено велетенську гробівницю, вщерть заповнену людськими кістками. Через прозорі віконця видно прострілені та порубані черепи, зламані кості. Моторошно. Зараз неможливо з'ясувати, де останки польських гусарів, а де запорожців. Смерть зрівняла усіх. Раніше ці рештки валялися на острові просто під ногами, сюди ж приносили їх мешканці навколишніх сіл. Є переказ про бездомну набожну жінку Тетяну, яка сто років тому жила у цих краях, просила милостиню та блукала навколишніми полями, збираючи козацькі кістки. У саркофазі - мізерна частина жертв, більшість кісток навіки похована болотами.

Козацькі могили у лісі
Козацькі могили у лісі

Окраса музею - Георгіївська церква, про неї нижче. Ініціатором її створення був Почаївський архимандрит Віталій Максименко. Микола II пожертвував на будівництво 25 000 крб. Аналогів церкві у світі немає, бо в одних стінах є аж три храми: Георгіївська - основна, Бориса і Гліба - так звана балконна церква (займає другий поверх) та Параскеви П'ятниці - підземна. Шедевр Їжакевича "Голгофа" прикрашає фронтон Георгіївської церкви.
Щороку у 9 п'ятницю після пасхи тут відзначають День пам'яті козаків. 1991р., в день 340-ї річниці битви, у Пляшеву приїхало 500000 чоловік. Туристи тоді буквально осушили всі місцеві колодязі.
В 2 км від комплексу - оточений болотами острів Гайок. Докладніше шлях не опишу, бо всю дорогу слухала оповіді своїх гідів і мало дивилася на орієнтири. У Гайку знайшли смерть легендарні 300 козаків, що стали прикладом небувалої мужності. В один із останніх днів битви тут зайняли оборону ці запорожці. Цілий день не могли їх здолати кілька тисяч поляків. Навіть гармати виявились безсилими. Поки тривав бій, поляки не могли підступитися до переправи, і тисячі козаків та селян змогли спокійно відступити. Штурмувати Гайок прибув король Ян Казимир. А ввечері загони німецьких найманців захопили острів. Зараз тут, за хрестоподібною огорожею - кілька старих хрестів. А поруч - Козакова яма. За легендою, сюди втік останній із трьохсот запорожців. Випливши на середину озера човном, козак і далі відстрілювався від ворогів. Зачарований його героїзмом, Ян Казимир запропонував козакові здатись у полон, пообіцявши залишити того в живих. Козак відмовився й загинув непереможеним. Кажуть, що у тілі невідомого героя знайшли 14 куль. Зараз Яма заростає очеретом, та його щороку зрізають. Це місце чомусь полюбляють скарбошукачі: начебто сюди кинули козаки свій скарб (люльку і порох?). Дирекція музею в 1990-х роках навіть викликала водолазів, та нічого у Ямі не знайшли.
"Поле Берестечківської битви" в 30-ті рр. ХХ ст. був фактично забороненим місцем, за відвідини якого можна було потрапити до в'язниці. За совєтів тут бів піонерський табір, свиноферма, і навіть загін хворої на ящур худоби. Лише у 1966 році територію було оголошено заповідником і передано музею.

Фрагменти статті про Георгіївську церкву з "Пам'яток України":

9 червня 2006р.
9 червня 2006р.

Автор - Тетяна Бажанова

 Георгіївська церква - головна споруда меморіалу „Козацькі могили" в селі Пляшевій - можливо, найсамобутніший витвір архітектурного модерну в Україні. Задум побудувати пам'ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи Почаївської лаври, а саме архімандрита Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв.
Проект храму-пам'ятника розробив студент архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі В.Максимов, учень професора Олексія Щусєва, видатного майстра, що збудував кілька справжніх шедеврів церковної архітектури стилю модерн в Україні. Спорудження Георгіївської церкви тривало від 1910 до 1914 року, керував будівництвом Володимир Леонтович. А саме перед цим, у 1907-1909 роках, В.Максимов допомагав О.Щусєву реставрувати давньоруську церкву Василія в Овручі й запроектував споруди для цього монастиря. Ці дві роботи - основна спадщина В.Максимова, який помер незадовго до війни 1914 року. Георгіївська церква привертає увагу дослідників не випадково. Споруду задумано й виконано надзвичайно сміливо, воднораз витончено і невимушене.
Храм призначався для урочистих відправ, які (на пропозицію В.Максименка) мали щороку відбуватися в дев'яту п'ятницю після Великодня. Тому від самого початку було зрозуміло, що жодна, найбільша своїми розмірами споруда не спроможна буде вмістити велелюддя, яке хресним ходом рушатиме до місця битви. Цю перешкоду було подолано завдяки нежданому вирішенню - винести іконостас назовні. Церква опинилася просто неба, паперть перетворилася на солею.

Унікальні особливості церкви неоднораз відзначали дослідники. Олена Годованюк та Мариніла Говденко вперше обміряли ансамбль „Козацькі могили" в 60-ті роки, коли там ще була ферма і, як пригадували згодом, „кролі бігали по ногах". Вони писали: „Традиційний хрещатий у плані храм позбавлено західного рамена - нави. На місці її - велика (21х12 м) складної форми відкрита паперть-стилобат. Як і весь двір ансамблю, вона розрахована на розміщення великої кількості людей. Західне, головне чоло Георгіївської церкви, повернене до паперті, задумано як „екстер'єрний" іконостас".(...)
Та в архітектурі, як і в будь-якому іншому мистецтві, важить не тільки ЩО, але і ЯК зроблено. Стиль модерн, у якому працювали вчитель і його учень, використовував історичні прототипи. До цього творчого методу зверталися архітекти й раніше, наприклад, романтики на початку й еклектики наприкінці XIX сторіччя. Однак щоразу вони діяли інакше. Мистці модерну ніколи не копіювали історичний прототип, як ретроспективісти, і не брали окремі деталі, щоб оздобити ними фасади, як еклектики. Для майстра модерну історичний прототип - це художній образ. Він повторюється, іноді дуже близький до першовзору, але артистично перетворений, посилений і підкреслений чуттєвим естетичним переживанням архітектури минулого.

Георгіївська церква, 9 червня 2006р.
Георгіївська церква, 9 червня 2006р.

Якщо пильно приглянутись до обрисів Георгіївської церкви в плані, стає зрозуміло, що вона разом з папертю-солеєю утворює характерний план дев'ятидільної хрещатої церкви. Як відомо, дев'ятидільна церква складається з рівнораменного хреста, вписаного в квадрат. Збіг особливо добре помітний, коли порівнювати цей обрис із планами кількох відомих дев'ятидільних українських церков ХУІІ-ХУІІІ сторіч: Троїцької церкви Густинського монастиря (1672-1676), Спасопреображенської церкви в селі Великих Сорочинцях (1732), Миколаївського собору в Ніжині (1658) та інших. Та передусім слід виокремити дерев'яний дев'ятидільний, дев'ятиверхий Троїцький собор у Новомосковську (колишній запорозькій Новоселиці, або Самарчику), що його спорудив у 1772-1781 роках народний майстер Яким Погребняк. Не тільки форми, а й загальні розміри планів цих споруд (у межах 24-28м) дуже близькі до розмірів Георгіївської церкви.
З цього порівняння випливає, що оригінальну обсягово-просторову композицію храму в Пляшевій було утворено завдяки архітектурному перекрою уявної дев'ятидільної дев'ятиверхої церкви. Він відтяв три західні камери, які було опущено під ґрунт (саме вони утворили склеп і підземну церкву Параскеви-П'ятниці, чий абрис на грунті повторює солея). На поверхні залишилися дві третини церкви. За це промовляє той факт, що наземна церква має шість верхів - випадок унікальний. Головне чоло становить, по суті, площину архітектурного перекрою. Зовнішня аркзнаком внутрішніх підпружних арок. Надвірний іконостас відкриває немовби вигляд на розкритий внутрішній простір апсид.
Отже, один із складників технології архітектурного проекту - перекрій став засобом художньої виразності. Церква як архітектурна споруда нічого не втратила, а, навпаки, набула таємничого й воднораз ясного характеру. Поверхи її позначають історичні й культурні символи. Підземна церква з похованнями святих мучеників - традиція, що сягає першохристиянських монастирів і навіть ще раніших, дохристиянських гробниць, що відображають уявлення багатьох старожитніх народів про сакральний простір, поділений на три частини, які відповідають трьом сферам космосу - підземній, земній і небесній. Ці частини поєднувалися „космічною віссю", вертикаль її подекуди втілювано в центральному стовпі в поховальній камері (наприклад етруська гробниця в казале Маріттімо поблизу Вольтерри першої половини VI ст. до н.е.). За той самий сакральний стовп, „світову вісь", або „світове дерево" можна вважати наявну в підземній камері-похованні цегляну порожнисту колону, заповнену кістками загиблих. Звичай ховати тлінні останки в нішах стін поховання так само тягнеться з сивої давнини.

Фреска на фасаді храму
Фреска на фасаді храму

Над підземною церквою, підземним іконостасом Параскеви-П'ятниці розміщено перший наземний урочистий іконостас просто неба. На со-лею перед надвірним іконостасом виходить світловий колодязьліхтар - світло з нього падає стовпом на скляний саркофаг, розміщений у церкві Параскеви-П'ятниці. А церковною банею, сакральним „небом" Георгіївської церкви стає справжнє небо над „Козацькими могилами".
Порівняння з печерними храмами довершує підземний хідник, який сполучає перенесену з села Острів дерев'яну церкву св.Михаїла з гробницею і церквою Параскеви-П'ятниці. Існує переказ, що саме в цій церкві молився Богдан перед битвою. І хоч це тільки легенда, але давня церква, всередині якої крізь отвір у підлозі широкі сходи ведуть до підземелля, немов у глибінь сторіч, є матеріалізованою сполучною ланкою між історичними часами. (...)
Якщо окинути оком наземну частину церкви в цілому, то вона насправді дуже скидається на старовинний п'ятиверхий хрещатий храм, а саме - славнозвісну церкву в Низкиничах на Волині. Причому схожа не окремими деталями (вони якраз різні), а своїм образом.(...)
У „Козацьких могилах" поєднано на одній території справжню дерев'яну церкву XVIII сторіччя і церкву початку XX сторіччя в стилі модерн, створену до того ж контамінацією багатьох історичних прототипів та окремих деталей.
Церква в Низкиничах, здається, є стрижневим образом усього ансамблю „Козацькі могили". Побудована на Волині 1653 року, вона є свідком подій Хмельниччини і започатковує низку визначних п'ятибанних хрещатих храмів, що вирізняються стрункою пірамідальною композицією мас. Вона спочатку була оточена глибоким ровом, валом та дерев'яними рубленими стінами.

Багато тут туристів. Качок теж.
Багато тут туристів. Качок теж.

Меморіальний ансамбль „Козацьких могил" створений теж у вигляді уфортифікованого двору, з мурами та штучними ровами. Центральна споруда його - Георгіївська церква. Саме таке вирішення нагадує символічно бойовий козацький табір. Хоча трохи театралізовані форми мурів і веж, відомі нам з перспективного малюнка, надрукованого „Почаевском листке", далекі як від одного, так і від другого прототипу.
Саме Георгіївська церква справляє зовсім інше враження, якщо оглянути її з різних боків. Коли поволі обходити споруду від головного західного чола, то помічаєш: усе підпорядковано ідеї суворої урочистості. Велика арка, яка відкривається на площині фасаду-перекрою, є не тільки гострим архітектурним прийомом, а й символічним уособленням тріумфальної брами. Тимпан арки містить у собі іконостас, виготовлений з червоного й чорного граніту з георгіївськими хрестами й чудовими іконами пензля Івана Їжакевича. Усю площину над іконостасом заповнює композиція „Голгофа" цього маляра. Така значна площа малювань на фасаді вражає. І цей прийом має подвійний сенс. Розмальований грандіозний тимпан, що контрастує з чистою поверхнею арки - це зображення вкритого фресками внутрішнього простору церкви, а з другого боку - продовження давньої традиції. Надвірні малювання прикрашали фасади величних пам'яток минулого, наприклад, Успенського собору Московського кремля або Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, де розмальовано всю західну стіну церкви.
Включення монументального малярства в композицію фасадів притаманне й модерну. Мозаїки довкола порталів є в Почаївському Троїцькому соборі О.Щусєва. Арку-браму, немов дві вежі, фланкують бічні обсяги північного й південного рамен хреста. За аркою струнко здіймаються чотири верхи, над якими панує високий центральний.
При дальшому русі навколо споруди відкривається стрімка вертикаль північного (або південного) фасаду, якою обривається відтята й занурена під грунт третина церкви. Ще кілька кроків - і зовнішній вигляд церкви наближається до образу храму в Низкиничах. Хоч обсяги Георгіївської церкви вищі (наземна частина її двоярусна), але загальні пропорції ті самі. Спорідненість композиції, яку в обох випадках творять три нижні верхи й трохи більший центральний, підкреслює стриманий декор, що хоч в основних рисах є бароковим, а проте своєю, притаманною модерну, графічністю більш подібний до декору церкви в Низкиничах, ніж до соковитих форм справжнього бароко.

У музеї
У музеї

А завершує обхід східне чоло, яке знову набуває урочистості завдяки щільно згрупованим шести верхам, що линуть угору, - їх можна побачити вповні тільки звідси. Тонку гру історичних нагадувань довершує така деталь: розлогі півкружжя з поребрику, єдина прикраса граней центрального підбанника, трапляються в найдавніших візантійських храмах.
Внутрішня організація Георгіївської церкви Грунтується на базовому першовзорі - дев'ятидільному хрещатому храмі. Центральний верх спирається на підпружні арки, перехід від арок до восьмерика підбанника забезпечує система тромпів.
Як твердить І.Свєшников, перший поверх наземної церкви спочатку було задумано тільки як вівтар. Це викликає подив, адже простора зала становить дві третини цілого. Так чи інакше, але вівтарну перегорожу було встановлено на звичному місці, у східній частині церкви. Таким чином на першому поверсі опинилися два іконостаси, присвячені св.Георгієві. Тут ікони теж писав Іван Їжакевич.

Могила князя Пронського
Могила князя Пронського

У південному та північному раменах хреста - широкі кручені сходи, які ведуть угору (на другий поверх, де розміщено приділ святих великомучеників Бориса й Гліба), і вниз (до церкви Параскеви-П'ятниці). Відтак рамена не тільки зовні нагадують ті вежі, що фланкували фасади давньоруських церков візантійського типу, а й виконують ту саму функцію - сходів на розвинені хори. Другий поверх церкви розкривається в центральний простір через широкі підпружні арки. Стіни храму розмалювали почаївські малярі Олександр Корецький та Пилип Пилипчук.
Генеральний план меморіалу „Козацькі могили" не втілений до кінця. Досі не відомий його автор. Чи виник цілісний задум відразу, чи композиція формувалася поступово? Самі „Козацькі могили" з їхніми підземними хідниками, давньою і новою церквами, урочистими службами просто неба подібні до драматичного твору, який має свій сюжет, зав'язку, кульмінацію, розв'язку. Окремий підземний хідник веде з підземної церкви до заплави річки Пляшівки, в напрямку тих місць, де відбувалися найтрагічніші події відступу козаків.
Нині меморіал за проектом споруджено тільки в основному. Не збудовано дзвіницю, центральний вхід, мости, немає південного муру, веж. На жаль, є й втрати: ще в 1915 році вивезено й не повернуто картини битви, які містилися в тимпанах арок західної стіни. Порівняно недавно було зруйновано так званий „новий" готель. Територія меморіалу тепер менша, ніж відводилася за генеральним планом.
Теперішній стан меморіалу - незадовільний. Заповідник потребує розвитку й упорядкування, зокрема слід відтворити деякі риси історичного генплану. Однак можливі й нові вирішення, які розвиватимуть основний принцип створення меморіалу - сміливе, але воднораз тактовно-майстерне використання історичних мотивів за умови недоторканності історичного ансамблю.

Ще ілюстрації:

План битви під Берестечком. Вкрала на якомусь польському сайті. Георгіївська церква. Картина Богдана Братейко. Хрест Георгіївської церкви
План битви під Берестечком.
Георгіївська церква. Картина Богдана Братейко
Хрест Георгіївської церкви


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник