English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  

 Ще один Межиріч. Корецький

Храм в останніх променях сонця.

Карта

Координати: 50°39′24″ пн. ш. 26°51′53″ сх. д.

 

Ех, не довго думали предки над топонімічними закавиками. Знаходиться поселення поміж річками - отже, буде Межирічем. Логічно? Цілком. А що не так далеко, біля Острога вже є відомий монастирем населений пункт Межиріч - пусте. Не переплутають.

І я сподіваюсь - не переплутаєте та віднайдете неподалік від Рівненської траси це старовинне поселення. Тим більш, і їхати недовго - кілометрів 8. Чистенький Новоград-Волинський лишається позаду, а Гоща - попереду. Від начиненого під зав'язку архітектурними цікавинками Корця - 22 кілометри на захід. Та що я розказую, в вас напевно є атлас, а на дорозі - вказівник!

З маршрутом розібралися. Тепер дізнаємося, навіщо їхати в Великі Межирічі Корецького району, які за Польщі носили ім'я Межиріч Корецький.

Не шукайте на топографічних картах отої розвилки двох річок. Її як такої немає. Хоча поселення і справді розкинулося між двома руслами, але ці русла не сказати б щоб вражали. Бо річечка Стави і сама невелика, що вже говорити про її манюньку притоку. Так, потічок потічком, навіть імені свого немає.

В історичних документах цей населений пункт вперше згадується під 1544 роком - як власність князів Корецьких. На початку XVII століття Корецькі навіть збудували тут замок, оточений високими земляними валами, який, на жаль, не протримався до наших часів.

У 1650 році містечко (а тоді це справді було містечко) переходить у власність роду Любомирських. За коронного підкоморого Домініка Єжи Любомирського в Межирічах з'являється колегіум ордену піарів. При колегіумі в 1702 році будується величний кам'яний храм святого Антонія. Легко сказати "будується". Насправді спорудження такого гіганта тягнулося не один рік - аж до 1725-го. Зводили храм під керівництвом архітектора Войцеха Ленартовича.

Тим більш, не на пустому місці будували. Ще в XVI столітті князь Костянтин Острозький, який правив цими землями на правах закладу (залогу?), звів тут невеликий дерев'яний костел та назначив сюди ксьондза. Споруда, щоправда, простояла недовго - в 1601 році згоріла. А вже за сто років тут взявся за справу запрошений Любомирськими майстер любомльського цеху кам'янщиків та каменетесів Ленартович. Справжній волиняк, будував він нікуди не поспішаючи, добротно, на віки.

Відомо, що якийсь час поселення належало ще й Яблоновським, але коли то було, даних не знайшла. Знаю лише, що саме в каштеляна Яблоновського виграв в карти межиріцький маєток в 1773 році овруцький староста Ян Стецький, котрий зводить на місці розвалин старого замку Любомирських розкішний палац-резиденцію. (Хочете знати, що ще звів Стецький на Волині? Дивіться!).

 


 Політика, Історія і нахабні кабачки.

Панорама села з кіркута


Після його смерті маєток переходить у 1814 році в спадок старшому сину Яна Юзефу, відомому меценату. Юзеф допомагав місцевим школам, ретельно відбираючи для них вчителів (!), він же заснував перший на Волині ботанічний сад. Мав Юзеф Стецький навіть власну капелу, яка виконувала для нього улюблені музичні твори. Але Історія та Політика втрутились в цю феодальну ідилію: у 1831 році, після відомого польського повстання, царський уряд конфіскував маєток.


Тадеуш Чацький в першій половині ХІХ столітття з школи піарів утворив гімназію, яку росіяни теж закрили в 1832-му. А нема чого!

У 1853 році храм після ліквідації піарського кляштора перетворили на простий парафіяльний костел.
Роки йшли, йшли... і далі йдуть. :) А костел Антонія та палац Стецьких все ще прикрашають це чимале волинське село. В палаці, кажуть, зараз дитячий інтернат. В костелі, кажу, зараз пустка та тиша. Кому він потрібен на православній землі? На жаль, здається, нікому. Навіть туристами цей край не надто розбещений.

Хоча до святині варто придивитися. Це, за висловом краєзнавця Дмитра Малакова, яскравий приклад барочної "єзуїтської архітектури". Святиня являє собою тринавну базиліку, характерну для волинських сакральних споруд. Фасад костелу -гімн симетрії, з акцентованим парадним входом з різьбленим порталом, з двома вежами-близнючками (нехай навіть одна з них зараз світить непокритою головою), що тягнуться в небо, з суворим ритмом пілястрів та горизонтальних поясів. Нижній ярус виразно домінує, чим лише підкреслюється це тяжіння споруди вверх.

Від споруд піарського кляштору не лишилося навіть руїн. Храм одиноко підноситься над джунглями кущів, а ззаду його нахабно штовхають прагматичні городи, засіяні картоплею та кабачками.


 А як у храмі?

Фасад костелу. Гарно!

Путівник "Дорогами южной Ровенщины", щоправда, стверджує, що з західної, вівтарної частини костелу збереглася двоповерхова прибудова піарської школи, де на першому поверсі розташовувався так званий екзаменаційний зал, а на другому - бібліотека. Я думаю, це саме та штуковина, якою ми з Кіфою блукали 9 вересня 2005 року. Якщо спуститися з північного боку, можна побачити величезну крипту з хрестовими склепіннями на низьких стовбах. (Краще за все подивіться світлини Петра Власенка, бо моя на дану тематику є лише одна. Склепіння дійсно кльові, підтверджую).

А як щодо інтер'єрів власне костелу? А ніяк. Як ми не шукали входу, не знайшли. А от через два дні, 11 вересня, знайомий наш Андрій "Шукач" свій нік цілком виправдав - вхід було знайдено. Саме Шукачу я завдячую кількома світлинами зсередини храму (бо сама спромоглася аж на просунення фотоапарату в щілину дверей і клацання таким чином).

Колись, напевно, храм вражав розкішними вівтарями та розписами, але ті часи давно минули. Ще можна розгледіти ліпнину стін та колон, подекуди видніються геральдичні розписи, та на прах перетворилися пишні кіоти, згоріли в селянських грубках дерев'яні різні прикраси, невідомо де поділася паркетна підлога. Дах потребує негайного ремонту. Грошей на це немає ні в кого. А кілька бічних вівтарів з костелу зараз прикрашають храм Антонія в Корці.

Хочете знати, як виглядав храм до війни? Будь ласка! Обидві вежі мають гарні барокові куполи, храм побілений контрасними кольорами... Гарний, певно, був.
А що крім костелу?

А ось що. Зовсім поруч з святинею стоїть скромна одноповерхова будівля з меморіальною таблицею. Зміст таблиці - страшний, як і вся історія України в ХХ столітті. "В цьому будинку в 1938-50 рр. в період існування В.Межиріцького району репресивними органами влади (НКВС і НКВД) були закатовані межирічани та жителі навколишніх сіл - патріоти України. Вічна слава загиблим".


В ті часи, коли це село було містом, тут проживала чимала єврейська громада. Вже згаданий вище рід Стецьких уфундував в поселенні у 1713 році велику муровану синагогу. Фото цієї споруди, зроблене в 1933 році, є в галереї поруч. На жаль, від споруди не лишилося навіть руїн - її знищили під час Другої світової війни. 


Проте при в'їзді до села з боку рівненської траси бачимо гарно впорядкований єврейський кіркут з пам'ятною спорудою (що це? Стела? Міні-синагога? Важко визначити) на високій горі. Надгробків лишилося зовсім мало, між ними порпаються чиїсь кури та індички - всюди життя, проза буденності наступає немитими курячими ніжками на поетику історії. Місце дійно романтичне: звідси село видно як на долоні, костел проступає крізь вечірній туман примарою з іншого життя.


 І про палац.


Відразу чесно зізнаюся: палацу я не бачила. Бо моя підготовка до мандрівок заключається в відсутності будь-яких підготовок: не хочу собі псувати радість відкриття. Тому про палац я геть чисто забула, а Кіфа і не знав. Не бачили ми його, хоча в Межирічах були двічі. Ну соромно, соромно, що поробиш.

Тому дивіться на гравюру Наполеона Орди та слухайте мої перекази розповіді Дмитра Малакова.

Палац знаходиться в північній частині села на місці колишнього замку. Від колишніх фортифікацій збереглися лише рови. Зведений він у стилі раннього класицизму відомим архітектором італійського походження Доменіко Мерліні (1730-1797). Мерліні був одним з головних представників стилю "класицизм" в Польщі, саме він звів у Варшаві палаци Лазєнки та Крулікарню. 20-річним юнаком Мерліні прибув у Польщу, де спочатку був учнем іншого відомого зодчого - Я. Фонтани, а невдовзі зробив блискучу кар'єру: він вважався архітектором королівського двору та найбагатших магнатів.

На українських землях Доменіко Мерліні працював багато та плідно (палац І. Меньчинського в Пеняках на Львівщині, перебудова палацу Любомирських в Дубно в 1780-х роках, і, нарешті, Межирічі).

Озерце, яке так гарно відтінює палац на гравюрі Орди, майже пересохло. Серед залишків парку марно шукати альтанки. Руйнація цілком владарює і тут.

Путівник стверджує, що в палаці збереглася ліпнина парадної зали на другому поверсі, хоча й втрачена орнаментика стелі. Отже, буде привід повернутися в Великі Межирічі ще раз. Я не проти. :)


... Ви ще тут? невже чекаєте на розповідь про дерев'яну Петропавлівську церкву з 1848 року? Даремно. Таких вибілених на блакитне православних храмів на Волині стільки, що вже після першого десятка цілковито втрачаєш до них інтерес.




Впорядковане окописько
Такою ьула синагога
Один зі збережених саркофагів
Лишились тільки слова. І ті догори ногами
Один з надгробків
Пам*ятний знак
Портал костелу
Закристія
Інтер*єр храму
Розписи старовинні та сучасні
Фрагмент фрески
Катівня НКВД
Палац Стецьких. Гравюра Н.Орди
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник