English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Дубно (частина 2)

Фриз в замку. Фото І.Хоми

Початок розповіді.

Карта

Координати: 50°23′35″ пн. ш. 25°44′06″ сх. д.

 

 Перед замком, південніше від осі його головного входу, знаходиться досить велика міська площа. Її просторова надмірність для даного міського оточення знаходить пояснення в тому, що споконвічно в її західній частині, там, де зараз сквер, розташовувався досить значний будинок міської ратуші з внутрішнім двором й прибудовами торгових крамниць. Утрату цієї будівлі не могло компенсувати класицистична споруда, зведена наприкінці XIX ст. майже на тому ж місці. Незважаючи на деякі сучасні будинки, площа цікава своєю рядовою периметральною забудовою, яка доносить дух дубенської старовини. Кілька кам'яних будинків датуються XVIII ст.


 Луцька брама

www.transiens.narod.ru

Луцька брама.

У західній частині Дубно, де колись був єдиний «сухий» доступ до міста, князь К. Острозький наприкінці XV — початку XVI ст. зводить могутню надбрамну вежу — Луцьку браму (вул. Жовтнева, 68, правда, це стара адреса). Ця споруда була головним опорним пунктом на західному оборонному кордоні міста (в нього входили також високий земляний вал й глибокий рів, через який до брами вів міст). За своїм об'ємним вирішенням Луцька брама дуже близька до острозьких пам'ятників — як Луцької, так й Татарської. Однак на відміну від своіх «родичок» її вигляд постраждав не стільки від часу, скільки від перебудови в 1785 р., коли були закладені арки проїзду, розтесані бійниці, а на трьох ярусах влаштовані звичайні приміщення. Через ці бесцеремонні трансформації могутня споруда перетворилась у маловиразну будівлю, що відрізняється від інших тільки хіба що неймовірно товстими (до 2-х м) стінами й незвичною формою плану з овальним розширенням західної частини. Приблизно тоді ж почалася розкопка земляного валу, упритул підходившого до вежі по обидва боки (тут істотна відмінність від острозьких укріплень). Дорога, що веде в місто, була влаштована уздовж південної стіни вежі. У вже перебудованій вежі проводилися таємні засідання дубенськой масонської ложі.


 Бернардинський

Фото Ігоря Хоми

Костел бернардинського монастиря

По сусідству з Луцькою брамою розташована ще одна архітектурна пам'ятка Дубна — комплекс будівель бернардинського монастиря, який складається сьогодні з двох будинків, що дійшли до нашого часу: суворого монастирського костьолу й складного в плані корпуса чернечих келій. Своєму існуванню кляштор зобов'язаний князю Янушу Острозькому, котрий, прийнявши католицтво, насаждав латинську віру в краї й не шкодував засобів на будівництво нових монастирів й костьолів.

Місце для монастиря, будівництво якого почалося у 1620 р., було вибране не без врахування оборонних споруд міста. Монастирські стіни могли взяти на себе у випадку нападу захист північної ділянки перешийка. А висока дзвіниця, ще й сьогодні добре помітна на великій відстані від міста, служила прекрасним місцем для несення дозорів. Сам костел — досить звична шестистопна ранньобарочна базиліка з трьома різновисокими нефами: більш низькими боковими й високим центральним з вікнами. З заходу просторий наритекс, зі сходу — сильно витянутий у плані об'єм п'ятигранної апсиди, рівної по висоті боковим нефах. У місці примикання апсиди до основного об'єму костелу з північної сторони впритул пристроєна висока, квадратна в плані вежа-дзвіниця.

 "Завдяки виразній барочній главі з активними тугими обведеннями й невеликими люкарнами вона оживляє суховаті маси костелу, являючись вдалим художнім акцентом" - так писав про купол дзвіниці краєзнавець Д.Малаков в книзі "Дорогами південної Ровенщини". Зараз вже так не напишеш: купол замінили на банальну баню...

У 1854 р. царський уряд конфіскував костел, зробив тут для православний собор через відмову князя Любомирського побудувати нову церкву замість старої Миколаївської (святиня не збереглася). У наступному році собор, переіменований у Миколаївський, було освячено. Коли ж навесні 1875 р. почалися роботи по перебудові монастиря, серйозній переробці піддали покриття самого храму й дзвіниці. На даху церкви з'явилися п'ять дерев"янних глав, шоста була поміщена над притвором, а барочне завершення дзвіниці замінене чотирьохскатним пірамидальним наметом. Початковий вигляд почасти був повернен костелу в 1930-ті рр., однак уже без тієї витонченої барочної деталіровки, що, прикрашаючи храм, робила його образ більш живописним й м'яким.
Двоповерхові чернечі келії, на схід від костелу, збереглися набагато гірше, втративши майже цілком свою зовнішню й внутрішню своєрідність. Подекуди, щоправда, ще можна побачити древні хрестові своди.


 Інші споруди міста

Такою була синагога - такою вона є зараз.


Такою була синагога - такою вона є зараз.

Наприкінці вул. Франко, що бере початок поблизу бернардинського монастиря й круто спускається до долини Ікви, на невисоком горбку в тіні ясенів й кленів відкривається на перший погляд нічим особливим не примітна культова будівля — Спасо-Преображенська церква. Сьогодні до неї можна підійти по суші, й навіть важко представити, що в ХІХ ст. вона разом з монастирем розташовувалася на острові (див. фото внизу сторінки).

Князі Острозькі, що заснували тут у XV ст. православний монастир, не балували особливо його своєю увагою — усі будівлі були дерева й не відрізнялися благоліпністю. У 1631 р. монастир стає базиліанським, одержує додаткові привілеї, а з ними й нові доходи. У 1643 р. тут будується замість дерев'яної нова кам'яна церква. В інвентарі 1731 року відмічено також наявність на півдні від храму кам'яних келій, «у них вікна в олово оправлені». У 1833 р. церква стає парафіяльною, а в 1839 р. значно перебудована в етилі классицизму. При цьому стіна західного фасаду була увінчана трткутннм фронтоном, під яким розташовувалася неглибока ніша з полуциркульним верхом. Поле ніші розділене на дві частини декоративним антаблементом, візуально пітримуваним двома пілястрами з обох сторін головного входу. Зверху притвору була надбудована невисока, квадратна в плані дзвіниця. Незважаючи на перебудови, Преображенська церква зберегла первісну структуру безстовпного храму. Збережена й відмітна особливість храму — велика апсида, всередині якої під кутом 45 градусів до подовжньої осі храму - дві симметричні напівциркульні в плані ніши-зокседри з массивньши пілонами. Острівне положення храму на самій високій точці пагорба визвало необхідність прибудови трьох контрфорсів, які разом з об'ємами ніш—пілонів створюють на тлі гладких стін своєрідну гру світла й тіні. А зовсім поруч тече по спрямленному руслу «приборкана» меліораторами Іква, не розливаючись дзеркальною гладдю ставка. Повернувши до бернардинського монастиря й пройшовши до центру метрів двісті, опиняємося біля стін Ільїинської церкви. Побудовано вона в 1907 р. на місці дуже древньої дерев'яної. Архітектурна стилістика нового храму цілком укладується в канонічні рамки неоросійського стилю, що офіційно прищеплювався у всіх єпархіях російської імперії. Разом з тим потрібно визнати за Ільїнською церквою важливу містобудівну роль вертикальної доминанти в сілуеті міста. Це ж умови, цілком ймовірно, визначили і незвичну для православних храмів орієнтацію вівтарної частини на південь, чим була забезпечена можливість прибудови головного входу просто з вулиці.
Поблизу північного в'їзду в Дубно на ледь помітному підьомі рельєфу розташувалися П-подібні в плані будівлі бувшого монастиря кармеліток (вул. Шевченко). В них зараз розмістився якийсь лікувальний заклад, здається, санаторій для онкохворих.


До початку будівництва тут не було в'їзду в місто, однак північний край місьоїтериторії вимагав зміцнення від можливого нападу. Таким зміцненням став кармелітський монастир. Створювався комплекс протягом тривалого часу. Спочатку на кошти Настасьї Чарнецької збудували костел (1630), а корпус келій прибудували до костелу у 1686 р., на пожертвування місцевої княжни Теофілії Любомирської.

Перебудови в XIX і XX ст. сильно змінили вигляд монастирського костелу. Зникли розкішний барочний фронтон і майже вся архітектурне деталювання на південному фасаді, були закладені деякі вікна, замінене покриття. І тільки план чотиристовпної будівлі з трьома короткими нефами і прямокутною апсидою чітко характеризує її первісне призначення. Краще дійшли до нас двоповерхові чернечі келії зі сходу, що творять з південним фасадом костелу єдиний фронт. По ньому на усю висоту будинок закрито дуже вдалою аркадою. Вісь головного входу в келії підкреслена двократним збільшенням прольоту серединної арки, сам вхід прикрашено ліпним порталом. Напроти келій - цегляні ворота.
Ще одна стара міська споруда - синагога (див. фото). Ця масивна будівля датується XVI ст. Та її теперішній вигляд - результат багатьох перебудов та ремонтів, в тому числі і тих, що мали місце після першої світової війни, коли споруда залишилася повністю без даху.


 ФОРТЕЦЯ ТВЕРДА ЯК ДУБ

Замок в Дубному. Гравюра Наполеона Орди

Замок в Дубному. Гравюра Наполеона Орди

С. П'ятериков, "Дзеркало Тижня

В Україні є чимало міст із багатовіковою історією, овіяних ратною славою, з чудовими билинами і легендами. До таких міст з повним правом можна віднести Дубно, що минулого року відзначило своє 900-річчя. Виникло місто за смутних часів, коли загальна ворожнеча й усобиці дрібних князів, постійні набіги кочівників змушували людей, які запекло боролися за існування, створювати укріплені селища, курені, околиці. Хлібороби і ремісники, що жили в них, були й умілими воїнами, згуртованими спільною небезпекою і ненавистю до ворогів. Пізніше околиці і курені природно і легко перетворювалися на полки й округи, здатні в найкоротший термін виставляти боєздатні, добре озброєні та мобільні військові формування, що одержували назви своїх міст.
За легендами, тисячу років тому на місці теперішнього Дубно серед вікових дібров стояло село Дубенка, що потім одержало назву Дубен. Саме цей Дубен згадується 1100 року в Іпатіївському літописі у зв’язку з надзвичайною навіть для того суворого і жорстокого часу подією. Володимиро-Волинський князь Давид Ігорович підло і підступно осліпив Теребовлянського князя Василька. За це злодіяння руські князі на чолі з великим Князем Київським на з’їзді у Вітачеві позбавили Давида князівства, залишивши за ним тільки Буськ, Острог, Дубен і Чарторийськ.

Стара поштівка з собором.

Стара поштівка з собором.

Ще одне літописне згадування Дубен відноситься до 1149 року, коли тут побував відомий князь Юрій Долгорукий. У 1240 році Дубен, як і всю Волинь, та й узагалі Русь, розорили і спалили орди Батия, після чого місто надовго знову перетворилося на зубожіле селище. Минули сто довгих років запустіння, занепаду, і от 1340 року Волинь опиняється під володарюванням Литви. 1386 рік відзначений в історії тим, що тоді польський король Ягайло і Великий литовський князь Вітовт подарували князю Федору Острозькому грамоту на місто Острог, в округ якого входив і Дубен. Нові господарі вирішили перетворити поселення на надійний опорний пункт в охороні своїх володінь, і 1492 року тут зводиться потужний замок.
Дубно швидко розвивається. У 1498 році йому дарується грамота, за якою селище одержує статус міста. У 1507 році польський король Сигізмунд I подарував жителям Дубна Магдебурзьке право, а його власнику князю Костянтину Острозькому дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги, збирати мито з заїжджих купців. Про масштаби Дубенських контрактових ярмарків говорить те, що на них з усіх кінців України і з тодішнього близького і дальнього зарубіжжя з’їжджалося до 30 тисяч чоловік.
На початку XVII століття після Люблінської унії Дубно стає одним із центрів поширення католицизму на здавна православній Волині. Місцеві православні церкви перетворюються на уніатські, будуються католицькі монастирі бернардинів і кармеліток. Польські магнати і шляхта сподівалися в такий спосіб ополячити українців. І це, звісно, спричинило опір, що супроводжувався хвилями антипольських повстань.

Війна. Архівне фото.

Війна. Архівне фото.

І ось саме тут ми підходимо до трагічної історії, повіданої видатним нашим земляком Миколою Гоголем. Драма ця відбувалася біля стін тієї самої Дубенської фортеці. Тут Тарас Бульба втратив обох своїх синів: Андрія власноручно застрелив за зрадництво, а Остапа взяли в полон і по-звірячому закатували поляки. Повість ця, звісно ж, художня вигадка. Проте, блукаючи уздовж стін Дубенського замку, я ловив себе на тому, що шукаю той підземний хід, яким служниця-татарка провела Андрія до своєї панночки в обложену фортецю, і місце, де Тарас Бульба вимовив крилату фразу: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!»
А якщо повернутися до історичних фактів, то можна пригадати: лише 1577 року татари двічі брали в облогу Дубно. Вперше у березні, сім днів продержавши в облозі замок, і відступили, спаливши передмістя та 200 околишніх сіл. Вдруге восени, коли в замку саме готувалися до весілля племінниці князя Костянтина Острозького Беати Дольської. Раптова поява татар викликала паніку серед мешканців замку. У цей момент енергійна Беата підійшла до гармати, приставила гніт і вистрілила у ворогів. Випадковий постріл виявився настільки вдалим, що ядро вразило саме татарського хана. Нападники відступили. (Цю легенду читаємо тут - Блека).

А це вже Друга світова...

А це вже Друга світова...

Ближчий до того, про що повідав Гоголь, епізод 1648 року, коли Дубно оточили загони Максима Кривоноса. Але, як і в повісті «Тарас Бульба», козацьке військо не змогло захопити фортецю. Не змогли взяти Дубно 1660 року також полки російського боярина Шереметьєва.
До початку XX століття Дубенський замок так ніхто жодного разу не здобув. І лише в Першу світову війну австро-угорські війська важкою артилерією частково зруйнували фортецю. Останній удар по замку завдала армія країни рад. Після відходу частини, що дислокувалася у ньому, замок являв собою справжні руїни.
Сьогодні Дубенський замок поступово відбудовується і реставрується. На його території діють музеї, виставки. Ця рідкісна за красою фортифікаційна споруда по праву може вважатися визначною пам’яткою не тільки Рівненщини, а й усієї України.
Що ж стосується Миколи Васильовича Гоголя, то він, як не дивно, у Дубно не бував. Проте бували в різні часи, народилися або жили тут Северин Наливайко, Іван Мазепа, Петро Перший, Станіслав Понятовський, Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Володимир Короленко, Олександр Купрін, Михайло Кутузов, Микола Лисенко, Тарас Шевченко, Ярослав Гашек, Симон Петлюра, Леся Українка, Іван Франко, Патріарх Мстислав (Степан Скрипник) і багато інших.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник