Карта

Координати: 50°37′08″ пн. ш. 26°33′59″ сх. д. (G)

Якщо задатися метою знайти щось про волинський Дорогобуж в безмежних просторах Інтернету, можна спочатку зрадіти, а потім... А потім розумієш, що всі оті несчисленні сторінки, що містять в собі слово "Дорогобуж", розповідають також про древнє місто, але - в Смоленській області, на Дніпрі. Шкода...
Літописний наш український Дорогобуж був в татаро-монгольські часи столицею удільного князівства. Саме через ці місця пролягав колись жвавий торговий шлях до річки Західний Буг. І стояло на дорозі до Бугу місто під назвою Дорогобуж.
В Московському літописі Дорогобуж згадується в записі 1084 року, коли в ньому князював онук Ярослава Мудрого, Давид Ігоревич. " В се же лето ... Всеволод же посла по Давида и приведе его к себе и вдасть ему Дорогобуж...". За участь в осліпленні Василька, князя теребовлянського. в 1102 році на Витічівському з'їзді князів його позбавили свого Володимир-Волинського наділа.
Через деякий час князь втратив і Дубни та Чарторийськ, залишився в нього лише Дорогобуж. В Ровенському краєзнавчому музеї зберігається унікальна знахідка - масивна печатка зі старослов'янським написом "ДАВДЪ". За цього князя на високому лівому березі Горині постає значне за розмірами місто, центр Погорині. З трьох боків його захищають глибокі яри і болотиста пойма річки. Навколо дитинця споруджуються могутні земляні вали, які захищають резиденцію князя. Загальна площа Дорогобужа, напевно, досягала 20 га - величина досить суттєва для давньоруського міста, яке до того ж мало ще й кілька передмість. Одне з них було, певно, там, де зараз знаходиться невелике село Подоляни. Можливо, це була низинна, "дольна" частина міста, де жили переважно ремісники. Археологи знайшли древню плінфу, глазуровані плитки. залишки мозаїки, що свідчить про існування тут в давнину багато декорованих мурованих споруд. Унікальні знайдені тут жіночі прикраси ХІ - ХІІ століть, які можна побачити в Рівненському краєзнавчому музеї. Це масивні плетені каблучки-намиста, браслети, обручі, що підтверджують тонкий художній смак та високу виконавську майстерність волинських ювелірів.
У XI-XIII ст. Дорогобуж був столицею Рюриковичів - свідчить польський путівник 1934 року. Рід місцевих князів називав себе Дрогобузькими. У 1230 р. Дорогобуж входить до складу Луцького князівства, в 1371 р. переходить до князів Острозьких.
Пізніше містом володіли Заславські, Сангушки, з яких князь Януш Сангушко у 1703 році віддав місцевий маєток одній з бічних ліній роду. В ті часи маєток Дорогобуж був заледве тінню колись величного княжого граду і складався з 5 сіл та самого містечка. Був він протяжністю у 45 км.
Після Сангушків Дорогобужем володіли Конєцпольські, Валевські, Завіши, Йодки, а нарешті - російський рід Раковичів. Путівник розказує, що у 1934 р. містечко все ще належало своїм російським хазяєвам.
Читаємо далі. "В гарнім місці на краєчку взгір'я над долиною Горині стоїть на місці давнього замку новий двір. Від замку залишилася лише великих розмірів цегляна башта з готичним вікном, яка стоїть біля дому на краю підвищення. Є також давні вали (Див. фото від Дмитра Командора поруч - Блека), а під двором - величезні підвали. Обороні місця колись сприяло урвище над Горинню з одного боку та глибокі яри з двох інших.
На сусідньому узвишшю стоїть Успенський монастир, існуючий тут ще з початку ХІ століття. (...) Крім того, є у селі дерев'яна церква". Кінець цитати.
Щож, від замку зараз не залишилося і башти. Мало того - в радянських путівниках і самої згадки про замок немає, а ще ж якихось 80 років тому тут було на що подивитися туристу. Ех... Продовжу цитувати совєцький путівник:
Післямонгольський період в історії Дорогобужа є бідним на події настільки, що в деяких документах 1514 року, як не дивно, він називається "новоосаженим" містом.
Через яр, на протилежному дитинцю пагорбі, здалека помітні скромні обриси кам'яної Успенської церкви, обнесеної квадратом кам'яногї огорожі. Відомо, що вже в ХІ ст. на цьому місці існував православний Успенський монастир. З 1644 по 1834 роки бувший у володінні братів-василіян. В літературі приводяться дві дати побудови церкви: 1577 і 1582 рр., при чому наявність в кладці великої кількості плінфи свідчить про можливість збереження при перебудові набагато давніших фрагментів. Потім уніати стару церкву повністю перебудували в 1786 р. з помітним наміром придати храму "латинські" риси. Архітектурна храму лаконічна як в побудові об'ємних мас,так і в зовнішньому декорі. Звертають на себе увагу високий фронтон з заходу і міцні контрфорси зі сходу. Сильно змінила цілісний вигляд церкви пізня триярусна дерев'яна прибудова з сторони головного входу. Цей чужерідний елемент - частина дерев'яної церкви, яка не так давно стояла в Дорогобужі.