English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Берестечко


Берестечко. Гравюра Подбєльського.

Берестечко. Гравюра Подбєльського.


  Плутанина з назвами, або Ватерлоо Хмельницького

 Найцікавіше в цій історії те, що на сторінці, яка носить назву "Берестечко", я буду розповідати про Пляшеву, а про саме Берестечко розкажу на сторінці... Гм. не "Пляшева" ж її називати? Напевно, буде тоді "Берестечко-2". :о)
Плутанина виникла тому, що славнозвісна битва "під Берестечком" відбувалася насправді значно ближче до села Пляшева Ровенської області, аніж до означегоно міста Горохівського району Волині.


Та я була і в Берестечку. І сподобалося мені там ще й як. Єдиний мінус: фотографії. Я віддала Несамовитому свій старий кодак, а сама мавпою викарабкалася аж на карниз костелу, значно вище хорів, аж під стелю. Я облазила вежі-дзвіниці, я сфотографувала залишки меморіальних плит - на стінах та на підлозі. Кому потрібно було їх збивати, незрозуміло.

Після такої запаморочливої вертикальної подорожі я розраховувала як не на запаморочливі, то хоча б на пристойні світлини. А не маю практично жодної, бо... Бо плівка була сотка, бо наша лабораторія відмовилась робити затемні кадри, бо плівку я відвезла в Москву і десь засунула.

Тому і не писала про цей розкішний храм протягом кількох років. А зараз згадала. І пишу.  Майже зовсім не заглядаючи до путівника М. Орловича.


Фреска в костелі з видом костелу. Задзеркалля.

Фреска в костелі з видом костелу. Задзеркалля.


 Троїцький костел

Махіна Троїцького костелу стирчить посеред невисокого 560-літнього провінційного міста (всього 2 000 жителів) нагадуванням про минулі часи. Поруч автобусна зупинка, ятки з крамом (тут роблять повидло, але це делікатес на любителя), закинутий магазинчик. Храм розміщений в якомусь скверику, заселеному діловитими курами, а через дорогу бовваніє новозбудований православний тезка - Троїцький собор. Його зводити почали ще в 1910р., а завершили в 30-ті роки. В 1995 році взялися ремонтувати.  

Для мене костел був цілковитою несподіванкою. А архітектурні сюрпризи - що може бути цікавіше? Саме тому згадка про радісне карабкання всередину храму через закидану камінням бічну каплицю, дослідження хорів і веж, фотографування залишків розписів на стінах в'їлися в пам'ять надовго. І я хочу туди повернутися - та побачити ще й каплицю Теклі (XVII століття)  та кам'яний стовб за містом, а ще старий польський цвинтар. Може, ще й пошукати, чи не лишилося чогось від чималої лютеранської громади старого Берестечка.

Це вже потім я дізналася, що збудовано храм у 1765 році саме на честь чергового ювілею польської зброї і нашого козацького ватерлоо. Може, саме через бундючність дати і гонорове вихваляння перемогою Історія зараз кпинить з собору: стіни ще тримаються, але чи довго їм лишилося? Костел давно вже знаходиться в аварійному стані, і знайти на православній Волині достатьо католиків, щоб віддати його громаді - малореально.

"Пам'ятки України" опублікували свого часу ганебний документ від 1962 року, за яким волинські комуняки просили виключити храм з списку архітектурної спадщини. Зараз він знову у Реєстрі. І що з того? Ремонтів, бодай косметичних, в споруді так і не проводилося.

Та документ цікавий от ще чим: в ньому дата заснування костелу - 1711 рік. Тобто, не сота річниця битви під Берестечком, а 60-та. Може бути й так. Кам'яна двоярусна дзвіниця з'явилася одночасно з костелом.

До речі, щастя ще, що внутрішні розписи (можливо, виконані тринітарієм Прахтлем) збереглися хоча б фрагментарно. Бо храм було розписано й зовні - та сюжет вибраний трохи нгевдячний як на ментальність волиняків: битва під Берестечком. Фреску забілили ще в 1853-му.

Колись костел вражав розкішними інтер'єрами в стилі рококо та прегарним різьбленим вівтарем. Над ним теж попрацював Прахтель. Всього храм містив 16 образів його пензля. В одній з нав зберігався надгробок Віктора Вітославського (1889) з білого мармуру, виконаний скульптором Сиревичем. А шаблю Яреми Вишневецького в 1920-х роках вкрали більшовики. Нічого не илшидлся й від палацу Раціборовських (1902), що стояв поруч з храмом.

Події тих років захопленно описував в "Конармии" Ісаак Бабель:


 Трохи російськомовної прози:

1938 рік.

1938 рік.

"Только к полудню я освободился, подошел к окну и увидел храм Берестечка - могущественный и белый. Он светился в нежарком солнце, как фаянсовая башня. Молнии полудня блистали в его глянцевитых боках. Выпуклая их линия начиналась у древней зелени куполов и легко сбегала книзу. Розовые жилы тлели в белом камне фронтона, а на вершине были колонны, тонкие, как свечи.

Потом пение органа поразило мой слух, и тотчас же в дверях штаба появилась старуха с распущенными желтыми волосами. (...) Звуки органа, то тягостные, то поспешные, подплывали к нам. Полет их был труден, след звенел жалобно и долго. Старуха вытерла слезы желтыми своими волосами, села на землю и стала целовать сапоги мои у колена. Орган умолк и потом захохотал на басовых нотах. Я схватил старуху за руку и оглянулся. Писаря стучали на машинках, вестовые храпели все заливистей, шпоры их резали войлок под бархатной обивкой диванов. Старуха целовала мои сапоги с нежностью, обняв их, как младенца. Я потащил ее к выходу и запер за собой дверь. Костел встал перед нами ослепительный, как декорация. Боковые ворота его были раскрыты, и на могилах польских офицеров валялись конские черепа.

Мы вбежали во двор, прошли сумрачный коридор и попали в квадратную комнату, пристроенную к алтарю. Там хозяйничала Сашка, сестра 31-го полка. Она копалась в шелках, брошенных кем-то на пол. Мертвенный аромат парчи, рассыпавшихся цветов, душистого тления лился в ее трепещущие ноздри, щекоча и отравляя. Потом в комнату вошли казаки. Они захохотали, схватили Сашку за руку и кинули с размаху на гору материй и книг. Тело Сашки, цветущее и вонючее, как мясо только что зарезанной коровы, заголилось, поднявшиеся юбки открыли ее ноги эскадронной дамы, чугунные стройные ноги, и Курдюков, придурковатый малый, усевшись на Сашке верхом и трясясь, как в седле, притворился объятым страстью. Она сбросила его и кинулась к дверям. И только тогда, пройдя алтарь, мы проникли в костел.

Он был полон света, этот костел, полон танцующих лучей, воздушных столбов, какого-то прохладного веселья. Как забыть мне картину, висевшую у правого придела и написанную Аполеком? На этой картине двенадцать розовых патеров качали в люльке, перевитой лентами, пухлого младенца Иисуса. Пальцы ног его оттопырены, тело отлакировано утренним жарким потом. Дитя барахтается на жирной спинке, собранной в складки, двенадцать апостолов в кардинальских тиарах склонились над колыбелью. Их лица выбриты до синевы, пламенные плащи оттопыриваются на животах. Глаза апостолов сверкают мудростью, решимостью, весельем, в углах их ртов бродит тонкая усмешка, на двойные подбородки посажены огненные бородавки, малиновые бородавки, как редиска в мае.

В этом храме Берестечка была своя, была обольстительная точка зрения на смертные страдания сынов человеческих. В этом храме святые шли на казнь с картинностью итальянских певцов и черные волосы палачей лоснились, как борода Олоферна. Тут же над царскими вратами я увидел кощунственное изображение Иоанна, принадлежащего еретической и упоительной кисти Аполека. На изображении этом Креститель был красив той двусмысленной, недоговоренной красотой, ради которой наложницы королей теряют свою наполовину потерянную честь и расцветающую жизнь.

Вначале я не заметил следов разрушения в храме, или они показались мне невелики. Была сломана только рака святого Валента. Куски истлевшей ваты валялись под ней и смехотворные кости святого, похожие больше всего на кости курицы. Да Афонька Бида играл еще на органе. Он был пьян, Афонька, дик и изрублен. Только вчера вернулся он к нам с отбитым у мужиков конем. Афонька упрямо пытался подобрать на органе марш, и кто-то уговаривал его сонным голосом: "Брось, Афоня, идем снедать". Но казак не бросал: их было множество - Афонькиных песен. Каждый звук был песня, и все звуки были оторваны друг от друга. Песня - ее густой напев - длилась мгновение и переходила в другую... Я слушал, озирался, следы разрушения казались мне невелики. Но не так думал пан Людомирский, звонарь церкви святого Валента и муж слепой старухи.

Людомирский выполз неизвестно откуда. Он вошел в костел ровным шагом с опущенной головой. Старик не решился накинуть покрывала на выброшенные мощи, потому что человеку простого звания не дозволено касаться святыни. Звонарь упал на голубые плиты пола, поднял голову, и синий нос его стал над ним, как флаг над мертвецом. Синий нос трепетал над ним, и в это мгновение у алтаря заколебалась бархатная завеса и, трепеща, отползла в сторону. В глубине открывшейся ниши, на фоне неба, изборожденного тучами, бежала бородатая фигурка в оранжевом кунтуше - босая, с разодранным и кровоточащим ртом. Хриплый вой разорвал тогда наш слух. Человека в оранжевом кунтуше преследовала ненависть и настигала погоня. Он выгнул руку, чтобы отвести занесенный удар, из руки пурпурным током вылилась кровь. Казачонок, стоявший со мной рядом, закричал и, опустив голову, бросился бежать, хотя бежать было не от чего, потому что фигура в нише была всего только Иисус Христос - самое необыкновенное изображение бога из всех виденных мною в жизни.

Пан Людомирский в зеленом сюртуке стоял под статуей. Он простер над нами иссохшую руку и проклял нас. Казаки выпучили глаза и развесили соломенные чубы. Громовым голосом звонарь церкви святого Валента предал нас анафеме на чистейшей латыни. Потом он отвернулся, упал на колени и обнял ноги спасителя.

Придя к себе в штаб, я написал рапорт начальнику дивизии об оскорблении религиозного чувства местного населения. Костел было приказано закрыть, а виновных, подвергнув дисциплинарному взысканию, предать суду военного трибунала".


 Кілька фотографій:


Передостаннє фото - Я. Вальчевський.
Останнє - Троїцька церква.




Передостаннє фото - звідси.
Останнє - Троїцька церква.




© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник