English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Гоща

Маєток

Маєток Валевських. 11.09.05


 Про погост, Дмитра Самозванця і соціанів

Фрагмент унікального парку. Фото від Д. Іванова.

Блека: "А що це за дуб?" - Д. Іванов: " Це не дуб, це ясен. Звичайний, як написано на табличці".

Карта

Координати: 50°35′55″ пн. ш. 26°40′31″ сх. д.

 

Гоща - поселення, нині районний центр в Рівненській області, розташований на березі р.Горині. "На березі" - сильно сказано, поселення лише підбирається до цих берегів, покраєнним меандрами річки.

Як стверджують деякі топонімісти, Гоща названа так через фонетичну трансформацію давньослов'янського слова „погост” – це не стільки цвинтар в сучасному розумінні слова, як заселене місце, поселення, яке існувало на цьому місці ще з епохи скіфів. Інші вчені вважають, що назва походить від давньослов'янського слова „гоща”, тобто стоянка племені, яке займалося розведенням худоби, стійбище.


Кірдеї, а потім Гойські володіли Гощею на протязі XIV – XVII століть. В цей період тут з'являється мурований замок, посилений земляними валами. Їх залишки можна побачити і сьогодні. А от замка вже нема.


На протязі більш як 50 років, аж до середини XVII ст., Гоща була одним з центрів протестантського руху соціанців, які збудували в містечку свою школу. В цій школі в 1603 р. здобував освіту Дмитро Самозванець.
Врятувавшись втечею від соловецького заслання в 1602 році, бо „обікрався”, Григорій Отрєп'єв вибрав притулком волинську землю.
Він оселився в Києво-Печерському монастирі, а потім жив в Нікольському і Дермані, був дияконом, та ще й на подив розпусним (за словами Карамзіна). Начебто вихвалявся майбутній цар свободою своїх міркувань та віротерпимістю. Потім він залишив духовний сан і вже як мирянин явився запорожцям, де вивчав військову справу.

 

Михайлівська церква.

Михайлівська церква.

Та невдовзі побачили його на іншому театрі: в мирній школі містечка Волинського, Гащи за польською та латинською граматикою...”

В Гощі Лжедмитро жив до весни 1603 року, потім „літував і зимував” в Вишнівці у Адама Вишневецького, де йому виказували різні почесті. Вишневецькі та Мнішеки, папський нунцій Рангоні, ієзуїти і сам король Сигізмунд всіляко допомогали Лжедмитру в його дорозі на царський престол. Та в князів Острозьких підтримки Отрєп'єв не знайшов, навіть навпаки: Януш Острозький попередив самозванця, що не підпустить його до російських кордонів.


На початку XVII століття в Гощі з'являється монастир базиліан (василіанів) – також зі своєю школою. Її ректором певний час був Інокентій Гізель, видатний діяч української культури, майбутній ректор Києво-Могилянської академії, автор „Синопсиса” (1674), першого науково-історичного твору про походження та побут слов'ян.


Коли ж в 1638 р. Гоща перейшла в маєтність українського магната Адама Киселя, містечко отримує новий ривок в своєму розвитку.

В середині XVII ст. на кошти А. Киселя споруджується кам'яна Михайлівська церква, що збереглася до наших часів і в 2005 році перебувала на реставрації. Хоча, якщо вірити деяким знайомим, реставрують зараз церкву "на око", зовсім без прислухань до думок істориків. Так що скоріше за все, раніше церква виглядала дещо інакше.

 

Дзвіниця храму

Дзвіниця храму. 11.09.05

Цей скромний архітектурний пам'ятник, оточений кільцем могутніх кленів і ясенів, знаходиться по вул. Шевченко, недалеко від історичного центру містечка. Від того центру тільки й залишилось, що невелика площа неправильної конфігурації з кількома старими лабазами та крамницями.

 

Далі - абзац лише для втаємничених в архітектурні тонкощі:

За своєю архітектурною характеристикою Михайлівська церква цікава вже тим, що являє собою один з ранніх прикладів використання в мурованому будівництві тридільної побудови об'єму безстовпного храму, найчастіше використовує мого в дерев'яному будівництві. З чотирьох сторін стіни церкви, складені з вапняку та цегли, завершуються трикутними щипцями. Лише східна, вівтарна стіна зберегла скромний декор у вигляді дещо виступаючих назовні пілястрів. Особлива риса церкви - мініатюрні волюти на капітелях пілястрів. Товщина стін в серединній частині церкви досягає 2,3 метрів! Відголоски готики можна прослідкувати в завершенні вікон вівтарної частини.


Всередині споруди все неначе стікається до центрального нефу, перекритому напівсферичним склепінням. Отже, церква мала верхнє освітлення, а тому, напевно, завершалася трьома верхами. Існуючий зараз восьмигранний дерев'яний барабан єдиного верху з широким куполом з'явився набагато пізніше, в 1888 році, в результаті реконструкції в псевдо-російському стилі. І за матеріалом, і за стилістикою він відчутно дизгармоніює з основним об'ємом.

 

Монастир був римо-католицьким до 1833 р. А потім Січневе повстання - і бай-бай, католицизм на українських теренах.  Зараз тут діє православний жіночий монастир.

 

Палац

Як я і казала, звідси палац на палац "не тягне"

 

Справжня перлина Гощі – унікальний парк, заложений тут невідомим майстром садово-паркового мистецтва на початку XVIII ст. Зараз це пам'ятник природи республіканського значення. Хоча турботу держави на тихих алейках віднайти не вдалося: занадто все захаращено.

В улаштуванні парка легко простежити англійський принцип планування з свободою трассування головних та допоміжних алей, які розбігаються в різних напрямках. І хоча час суттєво змінив паркові перспективи і ландшафтні сцени, наповнивши їх прозаїчним змістом (чужі фонарні стовби, сірі бетонні плити, „виправлені” доріжки), та парк все одно заворожує. Такі могутні, старі, велетенські дерева - краса!

Вражає міць деяких ясенів та каштанів, стовбури яких досягають в діаметрі двометрової товщини.


В північній частині парка знаходиться споруда, яка зацікавила мене в поселенні найбільше - маєток Валевських, збудований в кінці ХІХ ст. Зараз тут розташована районна бібліотека. Я по-шпигунськи пробралася всередину (хмммм... неначе за книжкою прийшла) і побачила, що ніякими панськими інтер'єрами вже й не тхне. Склепіння стелі видають давню будівлю, але вони та дивної форми вхідні двері - здається, єдине, що залишилося з дореволюційних часів.

Довгий двоповерховий корпус перебивається в центрі триповерховим об'ємом з високим мансардним дахом. На фоні нейтральної штукатурки чітко виділяється рисунок накладного фахверку. Палац нагадує швейцарські шале. На жаль, після ремонту штукатурки її де-не-де недоречно замінили на облицювальну плитку. Тому варто побачили лише ОДИН фасад палацу - з протилежного боку перед нами відкриється цілком сучасна споруда.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник