З датуванням церкви ось як: в прекрасній монументальній праці Вадима і Данила Щербаківських "Українське мистецтво" Успенську церкву датують двома цифрами: 1813 та XVIII ст. Ймовірно, з 1813 р. походить або якась прибудова до храму (дзвіниця?), або перебудова самої церкви.
На стіні Успенської церкви - тильній, протилежній дзвіниці, але першій від брами - саморобна чорна пам'ятна табличка. XVIII століття, пишеться там. Люблять. Розуміють. Пишаються. Мали б берегти, але з цим важче: скромна-прескромна, ймовірно, архаїчна дзвіниця вся у сайдингу.
І от вам контраст: неймовірна скромність - і неймовірна ж ворожість до туристів. Я була у селі в суботу, храм був відкритий, у ньому поралися три літні жінки. Спитала дозволу зайти. Не отримала його. "В неділю в церкву можна всім, а сьогодні не можна, тільки з благословення батюшки". Ну йолки ж палки. Розказала про себе - щоб не боялися. Гострі колючі очі найстарішої з бабусь, худенької і сіренької, лишалися крижаними. Ну добре, сказала я, вже йду, як ви такі непривітні. Але ще одне питання: у вас у Жилівці маланкують?
І крига в очах розкололася на сотні іскорок, і бабця помолодшала років на тридцять. Ні, в Жилівці вже давно не маланкують. Кілька декад вже село не бачило маланки, але вона ще застала її. І як же в неї гупало сердечко, коли маланкарі заходили в рідний двір - а потім виплясували з її сестрою і нею самою! "Десь може і танцюють, а у нас маланка не танцювала. вона ПЛЯСАЛА! Знаєте, як плясала!" - і десь взялася в бабусі юнацька постава, спина вирівнялася, шия гордо тримала голову. Там, в тій голові, гупали барабани і грав баян, там з тупанням чоботів танцювали розпашілі молоді хлопці, там ожила синжерська маланка - та, яку я не побачу вже ніколи. Тут не було ані ведмедів, ані коней, головних буковинських персонажів, але старших хлопців таки традиційно називали калфами.
На прощання бабуся дозволила мені навіть зробити один кадр всередині церкви.
Ну, церква як церква, скромна і буковинська, нічим особливим, окрім кам'яного низького муру, і не запам'ятається. А от бабуся ця - її я пам'ятатиму довго. Вона бачила синжерську маланку. А я бачила її. Хоч так.
