Координати: 48°18′15″ пн. ш.26°26′06″ сх. д.

Близько 700 жителів. Відоме з XVI ст. як Шербинції.

Карта

Раніше треба було чухатися, все-таки Новоселиччина від рідної хати не так і далеко. Давно треба було всіма місцевими селами проїхатися. А так не встигла - і маю що маю. До 110-ліття щербинецької церкви св. Іллі, яке відзначалося у 2015 р., храм підрихтували на сільський смак, вдягли у зелений сайдинг, прикрасили бляхою з чеканкою, позбавили різьблених лиштв на вікнах. Тепер сяє новою і трохи фальшивою копійкою. Аж з Форосни це сяйво видно. Ну, воно й зрозуміло, до Форосни від Щербинців лише кілька сотень метрів. 

От наскільки важливе оточення. Навесні у містечку чи якомусь великому селі такий зразок синодального стилю, який нав'язувався нашим територіям імперією Романових, виглядав би нецікаво та типово. Ну, бо проекти цих храмів і були типові, не надто оригінальні. Але листопадовим надвечір'ям, коли повітря наповнене димом і туманом, коли навколо скромне буковинське село; коли жирний чорнозем вихлюпується на страшненьку дорогу, мастить все навколо; коли останні острівки снігу тануть безмежними калабанями - навіть синодальна Ілльїнська церква здається справжньою архітектурною пам'яткою. Хоча останній острівеуь справжньої історії у Щербинцях зараз - старе дерев'яне розп'яття під бляшаним дашком. Воно поруч з церквою - і йому колись пощастило увійти до ІІ тому монументальної праці Бориса Патона "Історія української культури" (2005р.). 

Церква у самісенькому центрі села. З одного боку від дороги - вона, неоросійська чужинка. З іншого - дитячий навчально-виховний заклад з якимись псевдо-карпатськими гострими дашками. Десь на околиці є залишки цвинтаря, народ каже, турецького. Є ще урочище Турецька криниця за 3 км від села. Свого, автентичного, буковинського у Щербинцях немає. Глинобитні хати під соломою чи очеретом - та де таке вже зустрінеш. Бальнеологічний санаторій на місцевій воді, багатій сірководнем, - він десь у лісі, не тут. І невідомо, чи діє ще (а відкритий був ще у 1957 р.). Була ще колись гуральня паня Волянського, прогресивна, сучасна - у 1831 р. у ній була встановлена перша на всю Буковину парова машина - та нема вже гуральні. Лишився хіба той жирний, масний чорнозем. Він свій.