Відомо, що був в Завалові василіянський монастир, останнім ігуменом якого був під час ліквідації монастиря в 1711 році Сильвестр Тарасевич. 

Мурований замок з самого початку мав чотири крила і був подібним в плані до квадрату. З часом одне з крил було зруйноване, за Яблоновських (у другій половині XVIII ст.) його взагалі розібрали, лишилося три. Зробили Яблоновські це не просто так: таким чином з вікон їхніх кімнат відкривався чудовий вид на околиці. Естетика нарешті взяла гору над функціональністю. Це ми і бачимо на фотографіях початку ХХ століття: будівля, що у планi нагадує лiтеру П. У двох кутах споруди (північному та південно-східному) розмiщувались вежi, які у плані гнагадували неправильний п'ятикутник. Дві квадратові у плані башти розміщалися в південно-східному та південно-західному кутах замку. Південно-східна башта слугувала як замкова каплиця. Ще одна вежа стояла перед екс-фортецею, з боку річки, сама по собі, одинока і самодостатня. Її використовували як пункт охорони, а близько 1840 року й взагалі розібрали. Тоді ж зруйнували й залишки підйомного мосту. Спокiй твердині охороняли залишки ровiв та валiв. Фасад замку дивився на південь. про колишні войовничі часи нагадували стрільниці на верхньому ярусі башт. Жодних декораційних елементів, як то сандрики вікон чи гарні різьблені портали, замок не мав: не до того Маковецьким було. Ах, ну так... Про самий початок історії споруди я забула розказати. 

Звели фортецю тут на початку XVII ст. магнати Маковецькi. Замок відразу планувався як виключно оборонна споруда, без всяких там комфортних фанаберій. У 1675 роцi замок вперше пiддався ворогам: його захопили загони турка Iбрагiма Шишмана (якесь в нього дивне як на турка прiзвище...). В жалюгiдному станi розвалини фортифiкацiя простояла недовго: замок вiдбудував та значно укрiпив гетьман польський Станiслав Яблоновський (1634-1702). Хоча в Яблоновського вистачало й інших резиденцій  - більш сучасних, більше пристосованих до комфортного проживання (скажімо, в Острозі), в Завалові пан Станіслав теж бував частенько. Саме в Завалові гетьман в 1755 р. отримав від французького короля Людовіка XV ордени св. Духа і св. Михайла. (Навряд чи статусні цацки в галицьку провінцію віз сам закордонний монарх, обмежився, напевно, кур'єром).

Син гетьмана, Олексанр Ян Яблоновський, відновив діяльність василіанського монастиря у 1721 році, а його дружина Теофілія з Сенявських добилася в 1729 р. міських прав (магдебургії) для Завалова. 

Зберігся опис та інвентар замку від 1822 року. З нього відомо, що в ті часи ще зберігався в непоганому стані рів навколо комплексу - з перекинутим через нього дерев'яним містком. У вежі-каплиці зберігався годинник, який сповіщав про біг часу двома голосними ударами дзвонів. Дах житлових корпусів був ґонтовим і в гарному стані, а на вежах теж був гонт, теж непоганий, але значно старіший і не побілений зсередини. З лівого боку від входу у замковий корпус розташовувалось вісім кімнат (в кожній по одному вікну), з правого - чотири (і теж по одному вікну у кожній). Між головним корпусом та каплицею була кухня на два вікна - та вхід до пивниць. Підлоги були частково кам'яними, а частково дерев'яними. Гарні дерев'яні сходи вели на другий поверх, де розташовувались репрезентаційні кімнати. Першу скрипку грала велика зала на три вікна (вікна виходили на південь). Праворуч від зали містилося ще шість покоїв, ліворуч - ну, ви вже здогадалися - чотири кімнати. В одній з веж убла кімнатка, яка використовувалася як скарбниця - своєрідний такий сейф. В усіх кімнатах були кахлеві печі - і всі поруйновані (отже, тодішні власники, сімейство Груй, у будівлі не мешкали). 

Пiзнiшi часи перетворили колишнього воїна на приватну та затишну резиденцiю, хоча й так зрозуміло, що комплекс перебудовувався і піддавася реконструкціям чимало разів. На зламі ХІХ-ХХ століть замок був цілком собі житловим приміщенням, хоча на той час його внутрішнє планування з попередніх часів майже не змінилося. На першому поверсі було 12 кімнат зі склепіннями, на другому - велика зала і десять покоїв.

 Остання реставрація мала місце у 1912-1913 р., за Олександра Рачинського - і за проектом львівського архітектора Тадеуша Мокловського. Документи про перебіг робіт зберігаються десь у київських архівах. Саме в той час було перероблено форму дахів - під більш автентично-старовинну. А от з матеріалом промах вийшов: ґонт. який вкривав вежі до того часу, замінили на мідну бляху. Мілітарні сувеніри у вигляді гарматних ядер, які то там. то тут знаходилися на подвір'ї в часи реконструкції, було вмуровано у стіни споруди - а зверху розміщено напис EX OBSIDIONE TURCICA (наскільки розумію, "З (часів) турецької облоги"). 

В парадній залі повішали три кришталеві люстри (венеційське скло!), а замість колишніх фресок стіни прикрашали численні картини. Вмебльоване приміщення було старовинними меблями з червоного дерева. В одному з сервантів (шафок?) зберігалися родинні нагороди і ордени (хрест. св. Олени, Золотий Хрест Virtuti Militari і так далі), еполети та шаблі. А ще там був набор столового посуду поручика Стефана Рачинського. Сервізик вважався золотим, хоча, ймовірно, був лише позолоченим. Годинник в кімнаті щогодини награвав мелодію "Тисяча хоробрих покидають Варшаву". 

Старі меблі з червоного дерева знаходилися також в двох салонах замку - там теж були картинки, килими тощо. Для музичних цілей були фортепіано і рояль. Люстри в салонах були з майоліки. Обігрівались приміщення круглими кахлевими п'єцами. 

Перед Першою свiтовою тут знаходилась розкiшна бiблiотека та чудова колекцiя цiкавинок, зiбрана тогочасним господарем Олександром Рачинським. Бібліотека мала три вікна та люстри з темного металу, два прямокутних кахлевих п'єца та камін з темного мармуру. Навколо стояли старі шафи, посередині - великий дубовий стіл. За родинними переказами, бібліотека нараховувала близько 40 000 томів. Була у замку й колекція старовинної зброї, і збірка бронзових виробів з Семиграддя. Близько 1900 р. Олександр Рачинський заснував "Архів Завалова". Там знаходилися і документи (починаючи з XVI  ст.), і військові всякі колекціонерські штучки (плани фортифікацій, списки військових підрозділів - таке всяке), кілька королівських листів, рукописи Генріка Сенкевича (під час написання "Трилогії" нобеліант перебував у сусідньому Носові) та Корнелія Уєйського (про свій побут в Завалові письменник писав у "Листах з-під Львова"). 

На місці все менш помітних валів було розбито ландшафтний парк. Разом з садом (той заклади ще в XVIII ст.) він займав поверхню в 60 га. В описі 1822 р. про парк теж згадано, як і про його алеї старих лип, а також дерева з саду: яблуні, груші, вишні, сливи, різні ягоди, виноград тощо. В саду була сушарка для фруктів, стара пасіка і давні розвалини, в яких за часів Яблоновських була чи то баня, чи то купальня. Парк залишався приблизно таким самим аж до 1939 р. - хіба був впорядкований наприкінці ХІХ ст. Одна з двох липових алей носила ім'я Яна ІІІ Собеського. Кожна порода дерев мала в парку табличку з описом на латинці та польській мові, що робило його схожим на ботанічний сад. В кількох місцях стояли альтанки, а поблизу замку - кілька алебастрових статуй античних богів і богинь (скажімо, були Венера та Посейдон). Меркурій був з бронзи. У великій оранжереї росли навіть пальми. 

Ліворуч від замку стояв одноповерховий флігель (кінець XVIII ст.). На північний схід від замку і нового саду лежав родинний цвинтар Рачинських з каплицею-мавзолеєм (після 1850 р.). Останній ґрунтовний ремонт каплиці мав місце у 1937 р. Каплиця збереглася інавіть кілька років тому було відреставровано її дах (зараз він бляшаний, значно простіший за колишній). Поховання Рачинських розграбовані давним-давно. 

 Вже за парком, з іншого боку дороги на Пігайці, стояла придорожня колона, яку, за переказами, близько 1870 р. відкопав Корнелій Уєйський - разом з табличкою з написом на турецькій мові. Потім колону знову чогось закопали - бо в 1910 р. її ЗНОВУ урочисто відкопав і відкрив Олександр Рачинський. Це ще не все. Колону закопують в треій раз - щоб відкопати вже в 1932 р. Розкопки навколишньої території віднайшли ще й шість людських скелетів, які лежали неначе промінчики навколо колони (головами до неї). Скелети датували чомусь 1600 роком. Про колону ходила купа легенд. які самі собі протирічили. За однією, це було поховання померлих від холери, за іншою - дороговказ для військ Батия (!), за третьою - о небо - це була батиєва могила. Ще ленегд? Та будь ласка: це могила шолудивого Буняка, якого переміг князь Роман Галицький. Олександр Чоловський припускав, що колона стояла на похованнях аріанців, котрих чимало було в наших краях у XVII ст. Колона збереглася до наших днів, якщо що. 

На жаль, у 1915 р. через Завалів проходив фронт, замок сильно постраждав пiд час обстрiлу, багатства колекцiй були пограбованi. Постраждав і цінний мармуровий надгробок Ельзуні Маковецької (1535 р.). Як тільки фронт відсунувся, Олескандр Рачинський швидко поремонтував зруйновані стіни і дахи. Ненадовго вистачило. У 1917 р. росiйськi вiйська, які відступали, обляли бензином і пiдпалили колишню фортецю, чим остаточно посприяли занепаду споруди. після Першої світової залишалися лише руїни замку з баштами.  Всі дахи були зруйновані, всі господарські споруди - теж. Частину парку та навколишніх лісів було вирубано: через цей терен проходило три лінії окопів.

В міжвоєнний період у Рачинських не було коштів навіть на частковий ремонт комплексу. Жили тому в флігелі, куди перенесли рештки картин, меблів та архіву. О. Рачинський сяк-так відновлював свою бібліотеку: на 1939 р. вона налічувала близько 5 000 томів. Книги шукав по окопах та ровах: ними зміцнювали їхні стіни... Друга світова наближалася невпинно, господар вирішив перенести завалівський архів до Львова. Вдалося евакуювати лише невеличку частину збірки. Більша частина залишилася в Завалові - і була знищена у вересні 1939 р. Врятовані рештки архіву ще в часи війни було перенесено до Кракова. а потім до Познаня. З 1974 р. вони знаходяться у вроцлавському Оссолінеумі. А все, що лишилося від резиденції Рачинський - старий платан, ботанічна пам'ятка місцевого значення. 

Та що ми все про замок та про замок, варто і про містечко кілька слів сказати. А містечко було бідним. У XVIII ст. Завалів кілька разів (1712, 1721, 1723 - тоді Завалів згорів) звільняли від оподаткування: все одно жителям платити було нічим. Та й містечком Завалів пробув не так і довго: у 1773 році його позбавили міських прав (щоправда, статус містечка повернули у ХІХ ст.). В XVIII ст. у Завалові була синагога. В часи Рачинських Завалів став маленьким курортом. Заправляв усім лікар Францішек Медвей з Сасова. Водолікарня користувалася джерелами, які били неподалік замку, були ще купальні і будинок для проживання. Заклад працював як мінімум з 1866 р. - саме тим роком датується панорама Завалова з рекламного буклету про курорт. 

В ІІ половині ХІХ ст. в Завалові був 191 будинок і 1285 мешканців (698 греко-католиків, 587 римо-католиків, 12 німців, 17 євреїв, інші - вірмени. В місті був костел з цегли та Миколаївська церква. Церква (ІІ пол. ХІХ ст.) збереглася. Костел (1865) теж, але він не діє ще з часів Другої світової війни. В Першу світову храм було сильно пошкоджено (в 1915 р. російські солдати розібрали навіть орган і забрали чотири дзвони). Мурована каплиця на цвинтарі зведена у 1878 р. 

Зараз на високій горі біля села будується каплиця в місці, де начебто явилася селянам матір божа.