Ті часи, коли Підгайці були єврейським містечком, вже позаду. Лише синагога і кіркут нагадують про це сьогодні. Про них і поговоримо.

Оборонна споруда - це відразу вказує на її древність. Та к і є: в Підгайцях немає будівлі старшої за синагогу.

Різні джерела датують споруду то 1627, то 1640 роком. Оксана Бойко в своїй статті "Синагога в Підгайцях" (видання "Галицька Брама") писала, що в Донесенні окружного управління за 1827 рік про синагогу сказано: "Перед 200 роками збудована".

Окрім власне сакральної ролі, синагога ще й робила фортифікаційну кар'єру, захищаючи південну дільницю площі Ринок в місті. Саме на південь від Ринку селилася численна юдейська громада Підгайців, що з'явилася тут орієнтовно в XVI столітті (перша згадка про неї в документах стосується 1552 року в зв'язку з подушним податком в 20 злотих). А коли Підгайці в 1539 році отримали ще й Магдебурзьке право (завдяки клопотанню власників поселення Вольських), громада почала швидко зростати: гарне місце для торгівлі.

Динаміка приросту міста юдеями була така значна, що вже на початок XVIII столітя саме вони становили більшість міського населення. З 33 кам'яниць на Ринку їм належала 21 (дані станом на 1788 рік). В 1824 році таких кам'яниць було вже 24 - 73 відсотка від всієї забудови Ринку! 

Підгаєцькі євреї в своїх заняттях нічим не відрізнялися від своїх соплемінників в інших містах: займалися торгівлею, тримали шинки, бровар та з десяток винниць-гуралень. Спаювали галичан, коротше. :)

Зрозуміла справа, де численна єврейська громада, там і культові іудейські споруди: синагоги, лазні, Бет-Мідраш тощо. Підгайці не були винятком: окрім і дотепер збереженої древньої мурованої синагоги в центрі міста, пліч-о-пліч до старшої товарки знаходилася ще одна, дерев'яна синагога (не збереглася). Була й лазня.

Відомо, що першими документально зафіксованими рабинами Підгайців в XVI ст. були Моша та його син Єгуда-Лейб (обидва поховані у Львові).

За довгі роки свого існування підгаєцька синагога, як типова юдіш мама, обросла дітьми-прибудовами, які надають їй трохи незібраного, неакуратного вигляду, позбавляючи й архітектурної суворості. Куб все ще вгадується, але для цього потрібно відсікати подумки всі ці сарайчики, які туляться до його солідного об'єму.

Дивно, що такий популярний псевдо-мавританський стиль, характерний для синагог наших теренів (згадаймо хоч всесвітньо-відомі синагоги-ровесники підгаєцької в Жовкві, Луцьку чи Сатанові, чи споруди ХІХ ст., як от в Кам'янці) ніяк не проявив себе в Підгайцях. Подібний лаконізм даху без оздоб нагадує синагогу в Гримайлові. Хоча - хто знає? - може, колись в підгаєцької синагоги й був грайливий ренесансний аттик, але не зберігся.

Оксана Бойко відмічає, що планувально-просторова структура божниці з її видовженим нерозчленованим простором характерна для синагог Західної Європи. Чоловічий молитовний зал з'єднаний з південною та північною жіночими галереями невеликими віконцями.

Стіни синагоги колись вкривали розписи. В інтер'єрі божниці все ще можна помітити залишки кам'яної різьби Арон Хакодешу (вівтарної шафи) з слідами поліхромії.

Серед змін, які зазнала споруда протягом віків, одна найзначніша: це дах. Колись, очевидно, божниця була перекрита системою хрестових нервюрних склепінь. Слово "очевидно" тут не лишнє: немає жодного зображення споруди раніше за кінець ХІХ століття. Тому припущення Оксани Бойко про те, що колись верхом споруди йшов бойовий ярус з бійницями - лише припущення. На жаль.

В 1994 році синагогу дослідили та обміряли архітектори з інституту Укрзахідпроектреставрація під керівництвом З. Лагуша.

Будинки навколо синагоги належали євреям міста. Вони були як правило одно- чи двоповерховими, на високому цокольному поверсі, мали глибокі підвали. Стояли будівлі щільно, тулячись одна до одної - як туляться надгробки на юдейських кіркутах. Цікаво, чи індивідуалізм вважається в іудеїв негативною рисою?

До самої божниці прилягав бет-мідраш (духовна школа) - зліва від головного входу до синагоги. Ще два сусідніх з божницею будинки були молитовними домами. Зі сходу Ринка стояло дві хасидські синагоги (не збеоеглися). Проте збереглася міква (ритуальна лазня).

Якихось 200 метрів на захід від синагоги - і ми потрапляємо на підгаєцьке окописько (кіркут). Як і більшість єврейських кладовищ, окописько розташовано на пагорбі. Велетенське - метрів 150 в довжину. З північного боку збереглися фрагменти давніх вхідних воріт. Збереглося до нашого часу далеко не повністю - ще фашисти почали знищувати кіркут, використовуючі древні мацеви для будівництва доріг.

Ближче до входу розташована ділянка найдавніших поховань, що датуються XVII-XVIII ст. (близько 200 надгробків). Верхня частина цвинтаря більш, гм, нова - мацеви там з ХІХ-ХХ століть (близько 1000 надгробків).

Кіркут ще в 1926 році дослідили А. Чоловський та Б. Януш - і знайшли надгробок, датований (увага!) 1420 роком. Цю мацеву дарма шукати на кіркуті зараз - не збереглася. Найдавніший зі збережених досьогодні надгробків датується 1647 роком.

Загалом, з XVII століття збереглося з півсотні мацев. Всі вони схожі: у вигляді порталу з трикутним фронтоном, деякі декоровані розетками та рослинними мотивами. 

Як не дивно, найбільшу мистецьку цінність представляють надгробки ХІХ століття. На високих стелах зображено то завіт народу Ізраіля (два кільця, що перетинаються, одне тримає рука бога, інше - два леви. Тварини теж алегоричні - означають два коліна іуди), то менорами, то левами і коронами.

Біля входу на окописько збереглася масивна плита з написом: "Цей пам'ятник і знак Великому Гаону, похованому тут. Всі пам'ятники на цвинтарі відреставровані і встановлені місцевим похоронним братством. 5691 рік" (1931).

На окопиську ховали підгаєцьких рабинів, найбільш шанованою була могила Беньяміна Арона Сольника, до якої йшли натовпи прочан (не збереглася).  

З південно-східного боку кіркута знаходяться дві братські могили євреїв, які загинули від рук фашистів.

За статтею Бориса Хаймовича "Єврейський квартал і кіркут" з "Галицької Брами".