Карта

800 жителів, Чемеровецький район - це вирок для села на ниві туризму, хіба лише то село не може запропонувати туристам щось крім мосту через Збруч і Скали-Подільської по той бік мосту.

Гуків довгий час не міг - не вважати ж атракцією стару мозаїчну зупинку, яка демонтрувала широкому загалу очікуючих на автобус "Кам'янець - Трускавець" шляхи ленінської газети "Іскра". Все змінилося, коли біля губківського лісу над Збручем було знайдено останки, що гіпотетично належали командарму Роману Шухевичу.

Це просто містична історія, і для мене вона містична по-особливому. Бо це місце сину Шухевича Юрію указав колишній працівник КДБ Олександр Гнап (саме так зовуть мого першого свекра). О.Гнап вказав, що саме не межу Хмельниччини і Тернопільщини 9 березня 1950 р. з львівської в'язниці вивезли тіло Шухевича, там його облили бензином і спалили, а те, що не згоріло, закинули в річку, обгорнувши спочатку плащ-палаткою. Діями кдб-істів керував Лазар Каганович.

Менше кілометра від гіпотетичної могили до галицького берега Збруча. Вже тоді службісти розуміли, що ці кількасот метрів - знакові. Самоусвідомлення себе як нації, як той вампір, не може перетнути воду, що біжить, зависає над Збручем, ніяк не проникне на ріжну Хмельниччину. А шкода.

Тіло легендарного Тараса Чупринки (підпільне ім'я Шухевича) влітку 2005 р. шукали на дні річки водолази Хмельницького відділення Міністерства надзвичайних ситуацій. Експертизу знайдених кісток не провели й дотепер - не вистачає грошей.

Триметровий базальтовий хрест на місці спалення генерала встановили 13 жовтня 2005 р. на кошти рівненського осередку УНП та Хмельницької облдержадміністрації. Базальт діставили з кар'єру села Іванова Долина, де у квітні 1943 р. відбувся бій між УПА та німецькими загарбниками. В планах було зведення більш монументального пам'ятного знаку, поки невідомо, як на тих планах відігралася криза.

З того часу сюди, в скромне подільське село, приїздять телевізійники і ветерани УПА, патріоти і просто туристи.

Поруч з хрестом в 2008 р. з'явилася православна капличка, напроти неї - скромний монумент-конкурент на честь невідомих солдатів.

Від нього, колись розташованого над Збручем, не збереглося нічого. Від будинку, парку та саду не лишилося й згадки. Повністю було здевастоване католицьке кладовище з родинними гробівцями власників Гукова. В 1920 р. рештки тіл було сяк-так зібрано, складено в дві труни і в присутності ксьондза з ориніна повторно поховано.

Я так і сяк приглядалася до сільської амбулаторії, сподіваючись вловити обертони старовини - ні, це не вона була палацем, аж ніяк.

Гуків колись належав Лянцкоронським, Яшовським, на початку ХХ ст. - Ванді з Дверницьких Садовській (Садовські купили цю маєтність в 1821 р.). Двір звели ще за Яшовських, пізніше Дверницькі та Садовські його перебудовували. В палаці зберігався сімейний архів, де, між іншим, був і міський привілей для Гукова з XVII ст. - от так, колись це було містечко! Були тут й древні меблі генерала Дверницького.

Один з місцевих фільварків називали "Степом" - його вперше зорали в кінці ХІХ ст. На "Степу" височить Розбита Могила - згадкою про бойовий табір з татарських ще часів і битви під Орининем (можливо, маються на увазі кілька старих курганів поруч з хутором Бурти?).