ГИНОВИЧІ - село в 5 км. на північ від Бережан. Лежить на пагорбах над Золотою Липою. За переказами, вже в 1475 р. тут стояла дерев"яна церква. В 1910 р. через село пройшла залізниця Львів-Підгайці, тоді ж збудовали залізничну станцію. В 1930 р. посеред села звели на місці старої дерев"яної ( купленої громадою в 1825 р. в селі Нараєві) нову муровану церкву.

ВЕРБІВ - в 11 км. на північ від райцентру. Як і більшість сіл Бережанщини, Вербів виникнув за часів княжої доби. За татарського лихоліття поселення було вщент зруйновано зайдами. Частина населення - ті, хто вижив - залишила руїни і поселилася за 2 км. на північ від них - на новому місці, яке на той час творило більший природній захист від напасників. Це була велика малодоступна балка, оточена стрімкими горбами. Два чистих джерела, що випливали з протилежних горбів і збігалися в центрі села в один потік, забезпечували населення водою. Назва Новий вербів не прижилася, поселення по старій звичці називали просто Вербів. 1927 р. на "Старому Вербові" було викопано скарб із срібними клейнодами та іншими дорогоцінними відзнаками. Знахідка була передана в музей Шевченківського товариства у Львові, де було з"ясовано, що скарб походить з 17 ст., а його власником був, мабуть, турецький військовий старшина.
Десь в кінці 17 ст. селяни купили у якомусь перемишлянському селі матеріал з старого костьолу і побудували з нього церкву, що простояла до 1936 р.

ВОЛОЩИНА - село лежить у гористій околиці серед лісів, на схід від золотої Липи. У центрі стояла дерев"яна церква Параскеви та дзвіниця. Назва вказує на те, що першими мешканцями села були волохи, яких спроваджували на ці землі для заселювання після татарських воєн.

ПІДВИСОКЕ – старовинне село, король Польщі Жигмонт ІІІ надав Підвисокому привілей заснування міста на підставі магдебурзького права.

ПОСУХІВ – село з південної сторони Бережан, колись – оборонний городок, який з прилеглим великим ставом охороняв доступ до Бережан з південного боку. Старенька дерев‘яна церква згоріла за часів першої всітової війни. В 1916 р. село було місцем постою команди полку Українських січових стрільців. Тут є цвинтар УСС-ів, які полягли в боях на Лисоні в 1916 р.

ПОТОЧАНИ – вважається, що село виникло ще в княжі часи.

ПОТУТОРИ – село, побудоване на горбовинах. На південній стороні поселення був став, який спущено в 19 ст. В інвентарі за 1698 р. сказано про розмір місцевого фільварку та кількість робочої селянської сили.

ШАРАНЧУКИ (САРАНЬЧУКИ) - ще одно старовинне село. У документах з 1416 р. поселення названа “Шаранчуки”. Був тут 400-морговий став, який слугував і для оборонних цілей, охороняючи доступи до городища Котів. У селі була папірня.

ТАУРІВ – про село є згадка в документі від 22 березня 1599 року, де римо-католицький архиєпіскоп Ян Саліковський віддає село в досмертне користування Йозифові Дорожинському.

ЖУКІВ – грамотою за 8 лютого 1420 року король Ягайло надав магдебурзьке право поселенням Жуків та Дрищів. Відомо також, що власником села був Іван Лабонта.