Координати: 49°31′45″ пн. ш. 24°46′27″ сх. д.
Досить велике село (понад 1,7 т.ж.) лежить в надзвичайно мальовничому місці неподалік кордону Тернопільської і Львівської областей. Місцева річечка має передбачувану назву Нараївка. Гарно тут дуже-дуже, а от ґрунти для рільницва занадто глинисті.
Довгий час Нараїв поділявся на дві частини: Нараїв-місто і Нараїв-село. Вперше поселення у документах згадане в 1443 р. Тоді Нараїв був власністю Миколи Нарайовського (Рафал Несторов в своєму нарисі про костел в Нараєві згадує факт заснування поселення Бартоломеєм Нарайовським гербу Яніна на початку XV ст.). Містечко розвивалося помалу, заважали набіги татарви (1480, 1520, 1591, 1620, 1666 рр.), пожежа 1638 р., холера 1830 р.
А було-таки містечком: ще до 1578 р. мало магдебургію і герб: срібну троянду на синьому полі. В той час поселення перейшло до рук магнатів Сенявських. Пізніше у власниках були Чарторийські, Любомирські і Потоцькі. Саме Станіслав Потоцький надав гроші на зведення мурованої церкви, яка збереглася до нашого часу (1830-1836).
Мав Нараїв династію дерев'яних костелів (перший з ряду був знищений ще близько 1591 р.) і замок з двома брамами (1658). Ульріх фон Вердум так занотував у своєму щоденнику:
"Є це мале місто, оточене земляним муром, на захід від значного струмка на пагорбах і між ними розміщене. Місто має кілька передмість. (...) Належить до коронного хорунжого Сенявського". Відомо, що на валі був паркан, згаданий у інвентарі бережанського ключа за 1698 р. Там Нараїв описаний наступним чином: "парканом гонтами побитим довгола обнесене. Брами дві: одна бережанська, на її верху будинок, зведений з дерева, в котрому вікна в дерев'яних рамах, двері на залізних завісах (...) друга брама дунаївська, на її верху башта з дерева побудована".
В 1709 р. поселення зруйнували війська Шмигельського, після чого оборонні паркани, які оточували Нараїв, частково порозбирали.
І ще цитата: з IV тому "Słownika geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich":
"В лісах багато кабанів, звірини у достатку. (...) Містечко бідне, погано забудоване будиночками і корчмами з дерева; мешканці убогі як ізраіліти, так і християни, займаються виключно сільським господарством".
Не все тут вірно: бо не всі займались рільництвом. В ті часи в селі проживало кілька династій, які виготовляли кам'яні надгробки.
Від мурованого костелу, освяченого в 1904 р., нічого не лишилося. В Другу світову храм то обшукували радянські війська (бо солдатам ввижалося, що ксьондз засів на вежі з кулеметом і всіх розстріляє), то німці влаштовували у приміщенні склад борошна, а в плебанії пекарню. 22 липня 1944 р. нацисти, які відступали, підпалили костел. Згоріло все, навіть вежа з годинником. Близько 1955 р. руїну розібрали на каміння. Дзвони дісталися місцевій церкві.
