Координати:  49°35′39″ пн. ш.24°56′40″ сх. д.

Біля 120 жителів

Карта

Їхали в Поморяни, за Урманню око перечепилося за якусь споруду далеко на залісненому пагорбі, вже на іншому березі Золотої Липи. Чекайте, це не дерев'яна церква? Вона. Треба під'їхати.

А от дзуськи вам, а не під'їхати. Це перша на моїй пам'яті українська церква, до котрої немає під'їзду. Взагалі. Тільки крута стежина - вгору, вгору, поки не захекаєшся.

(Поточнила про українське, тому що схожа ситуація траплялася мені в Румунії. Але щоб в нас, та ше й на богобоязненій до патологічності Тернопільщині?).

Добре, хоч хвіртка була не зачинена. Бо церква - досить цікава і досить стара (1742 рік!). Є, щоправда, версія, що це рік побудови храма-попередника, а існуюча святиня походить з ХІХ ст. Але розміри - такі крихітки якраз дуже часто і є старими-престарими. Розміри - за вік.

Храм акуратний, оточений побіленими старими хрестами. Поруч невелика двоярусна квадратна в плані дерев'яна дзвіниця, трохи нижче - ще одна, мурована, на один дзвін. (Вже вдома з'ясувалося, що в селі є руїни римо-католицької каплиці з початку ХХ ст., можливо, це її була дзвіниця?)

Крихітна місцева греко-католицька парафія за церквою Воздвиження Чесного Хреста доглядає - вона відремонтована (при цьому розширили бабинець), навколо квіти. Колись парафію обслуговували василіани з сусіднього Краснопущанського монастиря. В радянський час церква не діяла.

За версією краєзнавця з Бережан Михайла Підлужного, назва села походить від дієслова "плішити" - глушити рибу ударом палиці по льоду. Ще є версія зі словом "пліш" (мається на увазі не на голові, а у лісі). Перша письмова згадка про Пліхів - коли село після поділу спадку львівського хорунжого Сигізмунда Кердея отримав його син Михайло з Хотіня і Войнилова. Сталося це у 1447 р. 

До Другої світової у селі був фільварок пана Вишньовського. Сільський клуб влаштований у перебудованому панському будинку.