Карта

В грудні 2009 р. палац в Підгірцях виставили на продаж. Гм.

Це ж треба: в одній і тій же області два села з однаковими назвами, і в кожному - замок з парком. Тільки в більш відомих Підгірцях дерев'яна церква згоріла (червень-2006), а в Стрийських все ще стоїть. Ну і костела немає. На жаль.

А ось і головна різниця: про Підгірці, розкішний замок, вотчину Собєського і Марисеньки, місце алхімічних вправ Вацлава Жевуського і пишних магнатських балів з фейєрверками чули практично всі. Як і не чули, то бачили по телевізору: тут д'Артаньян-Боярський бився з гвардійцями кардинала, коли ніс підвіски королеві, тут Руслана співала свої різдвяні колядки... А ось про інші Підгірці, неподалік від Моршина - одиниці. А дарма.

Можливо, знали б - не дали б палацу тихо конати вже котре десятиліття... Хоча коли в реченнях багато частки "б" - нічого доброго з того не буде. Історія знає лише імперативи і не реагує на припущення.

Мечислав Орлович, не дивлячись на свій величезний авторитет серед все нових і нових поколінь галицьких краєзнавців, про Підгірці під Стриєм мовчить. Мовчить і Орест Мацюк, я вже й не згадую про мовчанку чотиритомника. Немає інформації - немає палацу для туристів. Але палац - ось він!

Залишилося знайти інформацію.

Палац повністю змінив свій "професійний профіль" в роки радянської влади. Природно, що ніякі пани тут вже не жили: зробили спочатку просто школу-інтернат. потім школу-інтернат для дітей з вадами зору. За якийсь час слабозорі діти святкували новосілля в новозбудованому інтернаті, а палац... Тут вирізали реліктові модрини, що шуміли перед головним фасадом споруди, не пошкодували й дерева, що росли в парку.

Щоправда, сам палац підвищили в звання: в нього в'їхала сільрада, що до цього часу базувалася в невеликому будиночку поруч з церквою.

 Сільська рада теж не затрималася в баронських покоях на довший час - споруду передали... рибгоспу. Про мальків у підвалах я писала вище. Десь в то час, розповідає пан Богдан, зникли з кімнат другого поверху цінні старовинні картини, що прикрашали резиденцію. На жаль, авторство цих художніх робіт вже не дослідити: не було жодної інформації про художників, що їх малювали, навіть прізвищ не було.

Пан Богдан зробив спробу в 1987 році розчистити парк. Думав, що його учні з п'ятого класу, допоможуть у цій шляхетній справі. Та сільрада "добро" не дала, ще й довго не могла зрозуміти, що це за дивні захцянки в історика, кому ті парки потрібні...

А зараз - що зараз? В перші роки незалежності з споруди зняли статус пам'ятки (правда, я чомусь сумніваюся, що той статус таки був) і віддали у приватну власність. Перші власники не робили тут абсолютно нічого, споруда занепадала. Тепер власники змінилися. 

"Рибгосп продав депутату цей шматок галицького парадізу. Цитую Лєну Яворську:

"...земельна ділянка викуплена, сільській раді не належить. Куплена як ділянка несільськогосподарського призначення з рештками безхазяйної будівлі".

Так що, цілком ймовірно, скоро це буде чиясь дача. І вхід туди буде стороннім заборонений".

Так писала я у 2006 р. Час показав, що так, споруда стала-таки приватною власністю - але буде працювати на славу села і громади. Це ж чудово.

12 років я не бачила цієї пам'ятки. Стоїть, жива, та, щоправда, не дуже здорова. Але ж жива.

Те, що ще у 2013 р. власники сусіднього пафосного готельно-ресторанного комплексу "Підгорецький маєток" взялися опікуватися стареньким палацом - чудова і правильна ініціатива. Що ці люди зробили з колишнього тракторного стану та лісопильні, видно на одній з фотографій праворуч (внизу). Але навіть дуже успішний готель чи ресторан, думаю, не окупить фахової реставрації пам'ятки. Тому і робиться не реставрація, а ремонт. Дах в 2010-х над палацом почав осипатися цілими шматками, перекриття між поверхами провалювалися, до цілковитої руїни залишалося о-о-о-ось трішечки.

Була створена ГО "Центр розвитку краю". Встановлено вказівники.

Нова черепиця у таких умовах - хай і не ідеальний, але ж вихід. Стару, яка підходила для повторного вкладання, теж використали. І стягнуті стяжками стіни, і відновлені комини-димарі - дуже правильна річ. А от білі металопластикові вікна, сподіваюся, тимчасовий хід.

Фундаменти будівлі дослідив львівський археолог, доктор наук Микола Бандрівський - шукалися фрагменти старої оборонної споруди, яка начебто стояла на цьому місці. 

Біля споруди час від часу проводяться волонтерські толоки (скажімо, 16 квітня 2016 р. до Дня захиста навколишнього середовища активісти з ГО "Стрийська старовина" та фб-спільноти  "Підгорецький палац" прибирали палацовий парк. Кожного жовтня починаючи з 2015 р.  на галявині перед пам'яткою проводять свято гарбуза. Це дуже правильний метод - працювати з дітьми. Вони повинні сприймати архітектурні пам'ятки не як незрозуміле і старе, а як цікаве та гарне. Як причину пишатися рідною землею.

Десь нізвідки з'явилася і легенда про прокляту пані (діти і туристи люблять легенди, з цим варто змиритися). Начебто залами палацу ночами блукає жінка у білих шатах - юна дружина князя Яблоновського, який втік від козацького війська, що наближалося до Підгірців, до Стрия. (Яблоновський володів селом вже у середині XVIII ст., які-такі козаки мали б ходити тут аж цілим військом, незрозуміло). Ну, неважливо. Князь втік, княгиня лишилася - і гірко оплакувала свою пропащу долю, аж поки її не втішив молодий козак. Втішав аж до ранку - а там і князь повернувся. Побачивши юнака. накинувся на коханця зі зброєю - і убив його. Княгиня ж втекла до лісу - і більше її не бачили.

Переклад розділу з Тому 8, ст. 186-189. (Roman Aftanazy DZIEJE REZYDENCJI NA DAWNYCH KRESACH RZECZYPOSPOLITEJ).  

Розташувавшись на краю досить високої плити, яка тягнеться від містечка Жидачів аж до Карпат, село Підгірці було спочатку, напевне, королівською власністю. В дуже коротенькій замітці в «Словнику Географічному» згадується лише про оборонний замок, який мав там знаходитись, та про Анджея Кречковського, пшемиського стольника, який разом з дружиною, Анною Казановською, мав зафундувати в Підгірцях костел. Місцеві перекази розповідали також про те, що в замочку часто бував Ян Собєський, ще в якості стрийського старости. Майбутній король приїздив в місцеві ліси на полювання.

Проте першим добре відомим і безперечним власником Підгірців був вже аж князь Юзеф Алєксандр Яблоновський (Josef Aleksander Jablonowski, 1711-1777), воєвода новогрудський, чудовий геральдист і меценат, засновник Товариства Наукового ім. Яблоновських (Societas Jablonoviana) в Ляйпцігу. Цей факт підтверджує також і Е.А.Куропатницький, не повідомляючи більше ніяких даних.

Окрім Підгірців воєвода новогрудський мав також багато інших резиденцій в різних куточках країни, (...) також в Ляхівцях на Волині (сучасний райцентр Хмельниччини Білогір’я – Блека), де на греблі над Горинню звів також прекрасну садибу.

Після Яблоновських Підгірці багаторазово змінювали власників. В 1817 р. купив їх разом з сусіднім Стрілковим та Березницею Юзеф Бруницький (1788-1833), одружений з Терезою Кароліною фон Шмідт. Він походив з єврейської родини, але цілком засимілізувався (з поляками – Блека). Після нього маєток дістався його сину Юліану Каролю (1827-1880), одруженому з Юлією Пауліною Воланською гербу Пшиячєль (Przyjaciel). Він в свою чергу переказав весь маєток своєму сину Юліану Маріану (1864-1924), який одружився з Антоніною Стефанією Ромашкановною (Antonina Stefania Romaszkanowna). Він славився як чудовий господар, суспільний діяч, посол до галицького сейму, а також натураліст-любитель. В нього, зокрема, була одна з найбільших в Польщі колекція метеликів.

Останніми власниками Підгірців і Стрілкова аж до вересня 1939 р. були два сина Юліана — Юліан Якуб та Юзеф Франтішек Бруницькі. Після того, як Юліан-молодший емігрував до Великої Британії, в палаці доживала його 80-річна мама, пані Ева. Її одного разу відвідує молодий Роман Афтаназі - і занотовує її згадки про колишню велич маєтку. Стареньку вигнали із замку, коли в село прийшли радянські війська. Вона жила у свого слуги, а далі кудись від'їхала - чи до Львова, чи до Заліщиків.

Зовсім не змінилися лише глибокі пивниці, де тримали вино, а також великі підземні підвали, призначені, ймовірно, для зберігання врожаю. Не змінився також сам характер наземних споруд. В найнижчій частині будівлі, з північного боку, знаходилися господарські приміщення, в інших частинах будинку – житлові приміщення. На кожному поверсі було по шість великих приміщень. Не було вже й сліду від давніх інтер'єрів. За часів Бруницьких стіни були вкриті орнаментованими шпалерами, а після Першої світової війни їх просто білили в однотонні кольори.   

Збереглася місцева легенда про те, що стелею в центральному салоні північного боку палацу слугував... велетенський акваріум з скляним дахом над ним.

Крім місцевих легенд, ще одним свідоцтвом колишньої слави замку Яблоновських є написана латинкою поема "Podhorcensia, seu fragmenta varia, composita et lecta, collecta, selecta...", написана уродженцем Підгірців селянина-гуманіста, підданого князя, такого собі Єжи Кароля Скопа (думаю, Юрія Карла Скопа - Блека), видана в 1754 р. у Львові. Автор в поетичній формі повідомляє, що на стінах палацу він намалював чотири сторони світу та завершив їх трирядковими епіграмами Чимало рядків присвячено опису саду з старими липами. Стояли там скульптури, наприклад, Лукреція, що пробивала свої груди, Дафна, що тікала від Аполлона, Атлас, що тримав на карку весь світ.

До 1914 р. палац в Підгірцях був стильно оздоблений, хоча там й не було меблів давніших від ХІХ ст. Там зберігалося чимало предметів мистецтва: картини, жирандолі (свічники), канделябри з бронзи та кришталю, мініатюри, бібліотека на 1100 томів та архів Бруницьких аж до 1820-х. Під час світової війни палац було сильно пошкоджено, згорів його дах, більша частина колекцій була знищена. На 1939 р. лише салон першого поверху (див. фото вгорі) зберігав свій первісний бідермаєрівський вигляд. В сінях стояло кілька крісел в ренесансному стилі. Збереглося також кілька східних килимів, порт'єри, пара канделябрів і мініатюр, в тому числі відомої піаністки Марії Шимановської (виконана з воску). Все це зникло на початку Другої світової. Кажуть, деякі меблі, у тому числі ліжка з палацу, зберігаються у хатах мешканців Підгірців.

Найстарішою частиною кількагектарного парку є регулярна, що прилягала до палацу - її заклав ще Юзеф Алєксандр Яблоновський. Після купівлі маєтку Бруницькими парк було переплановано садівником з славетного парку Schonbrunn. Західна частина парку мала ландшафтний характер.