Карта

1,1 тис. мешканців

Координати: 49°20′51″ пн. ш. 24°17′42″ сх. д.

Це колишній Жидачівський район

Звідси родом голосистий Дзідзьо, класичний приклад розміну таланту на гроші. Тут звивається непокірним вужиком річечка Луг, ніби впирається, не хоче ставати Дністром. До Дністра тут якийсь кілометр. Тут дивний, схожий на антикварну радянську новорічну іграшку монумент загиблим у Другій світовій - і штампована мадонна, котру взяли в облогу канцерогенні кущі пластикових лілій.

А ще тут палац з та-а-а-аким анамнезом, що сама себе соромиш: як можна було побувати в Бортниках аж у 2021-му? Ой не Дзідзьо був самим знаменитим мешканцем села, ой не він.

Давайте розбиратися.

Бортники у середині ХІХ ст. належали Олександру Язвинському гербу Гримала. Пан звів тут палацик, але як він виглядав, хто ж би відав. Відомо лише, що це був класицистичний двір з двома довгими одноповерховими флігелями та великою стайнею, прикрашеною колонами. В цьому палаці мешкали і наступні власники села, родина Яна Вечинського.

А між Вечинським та останнім власником маєтностей графом Замойським був він, той мешканець Бортників, котрий славніший за Дзідзя. Видатний портретист, син юриста та уродженець Львова Генрик Родаковський (9.07.1823 - 28.12.1894) придбав Бортники вже в зеніті слави, у 1878 році.  До того встиг пожити у маєтку рідного брата в Палагичах на Прикарпатті. Після того - у Відні та Кракові. І саме в Бортниках Родаковський, котрий славився власне портретами, пише у 1883 р. свій самий відомий пейзаж: експресивний, динамічний і похмурий "Пейзаж біля Бортників на Дністрі".

Перебудувати резиденцію для художника взявся наприкінці 1870-х рр. САМ Юліан Захаревич. Портретист замовив не так палац, як сучасну (на той час) віллу. Вже в липні 1883 р. Родаковські в'їхали у новеньку резиденцію. Новосілля трохи зіпсував випадок: наступного дня вщент згорів сарай (шопа), в якій зберігалися ще не розпаковані картини, рисунки та акварелі майстра, килими, книжки та інші цінні речі.

Як справився архітектор? Хотілося б сказати "Так самі на фото бачите", але не все так просто. Зображення палацу часів Родаковського маю лише нашвидкоруч перефотографоване з 7 тому "Історій резиденцій на кресах Речі Посполитої" Романа Афтаназі, а якість там самі бачите яка.

 Стайня була і в часи Родаковського - художник кохався на конях. Невдовзі сільській ідилії почало загрожувати безгрошів'я - і Бортники Родаковський продав у 1889 р. З глухого села художник з дружиною, австрійською баронесою Каміллою Зальцгебер, перебрався до метрополій, спочатку до Відня, потім - до Кракова. А маєток дістався Владиславу та Корнелії Новицьким.

Вже від них у 1911 р. село відкупив граф Францішек Замойський (1876-1948). В його часи маєток славився розкішними клумбами з трояндами. В ретельно доглянутому парку на високій колоні стояла дуже гарна скульптура Діани, богині мисливства.

Проєкт Захаревича зазнав за Замойського змін. Палац двічі перебудовували. В перший раз - у 1911 р., під нового власника. В другий - вже після Першої світової. Споруда ж сильно постраждала від гарматних пострілів у часи війни. Тоді пішло за вітром майже все цінне умеблювання резиденції. У колись розкішній бібліотеці, найгарнішому палацовому приміщенню до війни, навіть довелося влаштовувати салон: книгозбірня вся згоріла. Зберігся лише камін з маскаронами в італійському стилі.

Після перебудов з даху зникла вежечка, а на фронтоні з'явився картуш з гербом "Леліва".

Зараз маємо імпозантний будинок, в якому відчувається щось від ар-деко - і практично не відчувається нічого від Захаревича.

Гжегож Ранковський у своєму путівнику "Земля Львівська" (польське видавництво Rewasz) згадує, що в інтер'єрах збереглися оригінальні сходи. Але в часи ковіду потрапити у приміщення дитячого закладу отак от, просто з мосту - ідея так собі. Тому сходів не бачила. А вихованці сиротинця, хлопчаки (років від 5 і до 15), стверджували, що нічого старого всередині немає.

Ех, ті вихованці... В Бортниках я почувалася винною перед ними авансом, зі старту. Діти - це щастя. Мій перший син помер невдовзі після народження - і я завжди в боргу перед Грицем, що у нього немає ані старшого, ані молодшого брата. Тому психологічно мені в Бортниках було дуже непросто: ну як так, як же ці спортивні рум'яні хлопчаки, хто на велосипедах, хто на роликах. хто з тачкою сіна (вони тут і працюють, і вчаться - вони тут живуть) - і без родин? Чому? :(

Друга світова вже не так страшно пошкодила споруду - і в ній почергово розміщувалися то сільський клуб, то школа, то лікарня. З 1998 року тут тривав ремонт - і з 2004 р. працює сиротинець для хлопчиків "Мілес Єзу" ("Воїни Ісуса"), він же "Жива перлина", котрим опікуються греко-католицькі монахи. Хлопці мають тут спортивний майданчик, школу, підсобне господарство, великий сад, 10-гектарну чорничну ферму. Здається, мають все, що треба - крім родин.