В польські часи село називалось не так іграшково - Какольники або Конкольники (Konkolniki, Kakolniki). Зараз в цьому поселенні на ріцчі Бибелці проживає півтисячі мешканців.

Часом дуже хочеться подивитися в очі тих, хто складав списки пам'яток архітектури в радянські часи. До Більшівців, заслужено поселившихся в чотиритомнику з своїми пам'ятками національного значення - неповні 10 км. І в Більшівцях, і в Кукільниках - велетенські старовинні костели, в Кукільниках ще й розписаний відомим майстром С. Строїнським. Яким чином храм XVIII ст. не потрапив до охоронного списку, я зрозуміти не можу. Назва в села не вийшла? Тупо не доїхали туди? У чому річ? Нема відповіді.  

Проте є результат: я нечасто бачила костели з XVIII століття в настільки жахливому стані. Засмерділі радянськими добривами стіни, аварійний підйом на хори і в вежі-дзвіниці, дах, що от-от впаде, розграблена крипта, обшарпані розписи - за що так зі спорудою?

Розберемося з історією. Кукільники були чи не найдавнішою власністю галицьких (пізніше львівських) архієпископів, яку їм дарував ще польський король Владислав Опольчик в 1368 р. Вже в 1390 р. тут була архієпископська резиденція. В 1430 р. Владислав Ягелло надав маєтностям архієпископів німецьке право (читай - Кукільники мали магдебургію). В поселенні був навіть замок, відреставрований абатом Григорієм (Грегором) з Санока, який тут і помер в 1479 р. Про замок в своїх працях потім згадував ще й архієпископ Ян Скарбек під 1731 р. Документи 1551 і 1578 рр. називають Кукільники містом.

Римо-католицька парафія була заснована в Кукільниках 27 травня 1421 р. львівським архієпископом Яном Жешовським (Jan Rzeszowski). В 1765 р. Кукільники стали центром новоствореного деканату, до якого входили парафії в Бережанах, Горожанці, Кукільниках власне, Козовій, Монастириськах, Нарайові, Підвисокому, Підгайцях та в Усті. Після ліквідації цього деканату в 1787 р. Кукольники відійшли до бережанського деканату. В 1843 р. кукільницький деканат було відновлено - до нього увійшли Більшівці, Бурштин, Горожанка, Кукільники, Маркова, Підгайці й Рогатин. ХХ століття додало до деканату ще й парафії в Бокові, Медусі, Сарнках Дольних (тепер село Поділля), Старих Скоморохах і Товстобабах.

Перший костел в Кукольниках з'явився в XV ст. З документів 1623 р. знаємо, що в той час костел було спалено - як і все поселення: турки і татари постарались. Відновили святиню, але ненадовго - її тотально знищили яничари в 1676 р. Пізніше на місці давнього храму  ксьондз Марцін Ординський звів каплицю.

В протоколі візитації архієпископа Яна Скарбека з 1722 р. сказано, що мурований костел під титулом св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників був відбудований на кошти архієпископа. Місце під храм взяли чудове: на горбочку в центрі поселення.

 Зібрана Скарбеком комісія в 1727 р. визнала розп'яття з кукільницького замку чудотворним і наказала перенести його до головного вівтаря місцевого костелу. Отже, в той час храм був вже, скоріше за все, збудований. За заповітом Скарбека саме в кукільницькому новозведеному храмі мало бути поховано серце архієпископа.

З протоколу візитації 1741 р. архієпископом Миколаєм Ігнацієм Вижицьким відомо, що будівництво костелу все ще тривало - коштами допомагав київський воєвода Юзеф Потоцький, ну і Скарбек щось там заповів. Ще під час будівництва, в 1735 р., храм обікрали, винесли чимало костельного інвентаря.

Акти візитації з ІІ половини XVIII ст. повідомляють про подальші зміни в вигляді святині. За даними 1766 р. в храмі було 7 нових вівтарів, поки що не позолочених і не помальованих, окрім вівтаря св. Трійці. В головному вівтарю знаходилося вже згадане "чудодійне" розп'яття. Потребували ремонту хори. Храм вже мав на той час два дзвони.