Близько 1 тис. жителів.
Відоме з XVI ст.
Координати: 49°28′54″ пн. ш. 27°05′37″ сх. д.
Карта
Українське вухо від топоніма "Стуфчинці" нашорошується, дивується. Звідки ж ті козаки були, які начебто село колись заснували і так незвично назвали? Навіть зараз, у ХХІ столітті, ми сприймаємо звук "ф" як щось чужорідне, невластиве ані подолянам, ані волинякам. Стуфчинці - північний подільський фронтір, далі вже Печиська, вони вже Волинь.
Якщо дивитися на природу, то Волинь вже тут: сосни в лісі на околиці, інший колір ґрунтів, хрест в стрічках біля повороту на трасу, ніяких тобі глибокий ярів, подільських гір навиворіт. Останньою подільську оборону в Стуфчинцях тримає Михайлівська церква з 1755 (зустрічається також дата 1735 р.) року, захована вглибині села, на перехресті з вул. К.Маркса. Подолянка, ще й яка. Гарна, статечна, горда. Таких лишилося всього кілька - більшість полягла за царату, коли їх, тридільних, струнких і сміливих, обрубували під канони невеселого синодального стилю. Зінькову пощастило. Там серце естета обігріється справжньою дерев'яною святинею. Стуфчинцям піди розбери, пощастило чи ні.
Зберегти таку чистоту східно-подільського стилю, не дати храму зникнути з землі - велика вдача. Зробити з релікту давнини казна що - типова селянська помилка. А таки казна що: тут і дика синя фарба, і бляшані верхи, і вагонка - куди ж без неї. Неначе цього мало, нижню частину храму, під піддашшям, всю замурували страшною, зайвою на пам'ятці силікатною цеглою. А у тамбура-прибудови колір цегли звичний, цегляний. Дертися через всі ці "пакращення" до первісного задуму будівельників туристу, якщо такий у Стуфчинці добереться, доведеться довго, і добре, якщо турист буде дальтоніком. Все як завжди: гарна природа, поля, засіяні спокійними лелеками у липні, пожежа макових галявин біля хмельницької траси у червні, прегарний став майже у центрі - і гидота, яку роблять люди. Власними руками. Бо ж ніхто свідомо нашкодити храму, виплеканому священиком Андрієм Смолянським ще у 1755 р., не хотів. Робили ж як краще. Реставраторів не питали - і дорого, і де їх взяти, і взагалі, а до чого тут реставратори, у святині статус пам'ятки лише обласного значення, на рівень всеукраїнський не дотягнула.
Була б дерев'яною вся, цілком, і кольору деревини - ще й як дотягнула б. Була б перлиною і України, і Хмельницької області, і Стуфчинців, і вулиці карла Маркса. А так... Шкода красу, яку вбили глупота людська і сучасні будівельні матеріали. І скільки не скачи навколо церкви козацьким святом на Михайла, скільки не розказуй легенду про те, що святиню заснували запорожці, поки храм в блясі і у вагонці, пишатися ним не вийде.
